Окупована Донеччина: що попереду?

7135-e1428484431203Побачене, почуте і пережите за останні два роки склалося в роздуми, якими хочу поділитися з земляками.
Дорогі мої співвітчизники! Ось вже два роки як ви живете на «звільненій» (напевно, від «хохлів» території), відчуваючи труднощі і незручності. Знову, як в минулі післявоєнні роки стає популярним гасло – «Аби не було війни», з додаванням при цьому: «Добре, що вже менше стріляють».
Наразі чергове «перемир’я». Як живемо, на що сподіваємося? З нашої «звільненої» території як і раніше відвозять обладнання наших промислових підприємств. Куди? До нашого «визволителю» у «братську» країну – Росію. Всім відомо, що чим менше працюючих підприємств, тим гірше економіка і тим дорожче проживання для людей, але що поробиш – війна. Мабуть, обладнання теж «звільняють» (рятують) від тих же «хохлів». Сподіватися на те, що «визволителі» постійно будуть оплачувати всі ваші витрати, як роблять зараз з бюджетниками і пенсіонерами, щонайменше, наївно. Навіщо Росії кілька мільйонів людей, у яких вкрали засоби виробництва і які тепер не в змозі прогодувати себе і свої сім’ї?
Очікувати того, що «все повернеться на круги своя», тобто «звільнена» територія знову стане українською – сумнівно, оскільки більшість «звільненого» (від «хохлів») населення не хоче «бендеровской» влади «хунти», яка знущалася над ними останні два десятиліття, забороняючи російську мову, переслідуючи за етнічною ознакою не тільки етнічних росіян, але і всіх російськомовних, практично всіх жителів Донбасу. А ось коли «укри» перестануть стріляти і знищувати мирне населення Донбасу, ось тоді, швидше за все, і настане розквіт добробуту.
Тільки от не зрозуміло, куди ж подінуться війська «визволителів» і зголоднілі безробітні місцеві жителі, що до них приєдналися і записалися в «ополчення»? Адже із закінченням військових дій зникне потреба в їхніх послугах. Значить, демобілізація. А де працювати?
Більшість підприємств зруйновано. Тому, для так званих «ополченців» (пам’ятається, в період попередньої війни їх називали поліцаями) вихід єдиний – війна, продовження військових дій, причому, реальних, а не висиджування в окопах і бліндажах уздовж кордону, що утворився – така кількість прикордонників, явно буде в надлишку.
А як бути цивільному населенню, що не вступило у ряди «ополчення», оскільки там вже не вистачає вільних місць? І як виживати пенсіонерам, яким Україна перестане платити пенсії, тому що «звільнена» територія вважається окупованою агресором – Росією? А якщо раптом «бендеровская» армія «укрів» перестане вести бойові дії і «знищувати» мирне населення? При цьому не виключений варіант введення на кордон з окупованою територією Донбасу військ НАТО з метою запобігання загрози територіям Європейського союзу. Навряд чи ополченці і їхні куратори почнуть війну з військами НАТО, так як це означало б початок світової війни, та й сили не рівні. Так що пазли ніяк не складаються. Спробуємо тепер оцінити, а чому все так склалося? Адже жили нормальні люди і жили відносно нормально. І раптом! Сказати, що напали «бендеровцы» не можна – ніхто ні разу не бачив жодного «бендеровца» на території Донбасу, а ті люди зі зброєю, які тут з’явилися – це військовослужбовці української армії. І вони, до речі, кордон України з Росією не перетинали, все було навпаки. Але більшості населенню Донбасу вони якось відразу не сподобалися. Хоча це були не іноземці, а жителі України, а не «братньої», наприклад, Росії, і прийшли вони знову таки, на територію України, тимчасово окуповану «братньої» Росією. А що ж люди?
А люди захворіли! Захворіли досить небезпечним захворюванням, за симптомами схожим на схожим вірусне. Це захворювання носить характер психічних змін в організмі людини, але, на перший погляд, не виглядає якимось порушенням психіки. Однак, це не так. І чи є якісь аналоги у світовій практиці, що свідчать про можливість масового поширення такої недуги? Виявляється, є. Це Німеччина 30-х років минулого століття. У ній дуже швидко – протягом декількох років практично все населення було перетворено на агресорів – шовіністів, а, згодом, і в нацистів.
Російська пропаганда нічим не відрізняється в частині популяризації шовінізму і нацизму від німецької, так і цілі у них були однакові – врятувати родинне етнічне населення – німців від переслідування в різних країнах. У наш час рятують не тільки етнічних росіян, а й все російськомовне населення. Підстави для такої трансформації існували давно. Згадаймо поширені в народі, при поблажливому потуранні влади, клички, що привласнювалися представникам різних народностей, що населяли СРСР – «чурки», «чухонці», «хачіко», «хохли» «айзери» і т. і. Як виявилося, ці, невинні на перший погляд, «жарти» стали бомбою і аж ніяк не уповільненої дії. Порок почав швидко поширюватися по всій території колишнього СРСР – де інтенсивніше, де менше. Найбільш сприятливим грунтом виявилися території Криму і Донбасу, де відсоток інфікованих людей, хоча і не досягає теперішніх російських показників (до 90%), але наближається до цієї цифри.
І якщо для жителів Росії російськомовне населення Криму і Донбасу було призначено правлячою клікою Кремля жертвами розгулу «бендеровщіни», то саме населення цих територій опинилося в ролі піддослідних кроликів, на яких проводять великомасштабний експеримент з перетворення людей на манкуртів – без нації, без мови, без Батьківщини. Згідно пісні – «Моя адреса не дім і не вулиця, моя адреса – Радянський Союз». А як же тоді поживає великий російський народ, з його великикою російською мовою, з великою російською культурою та ін.
Мильна бульбашка, яка свідчить про велич країни та людей що її населяють, лопнула, і всі ми побачили звіриний оскал, як раніше говорили, махрового шовінізму.
Чи є вихід? Так є! Це усвідомлення тієї безпросвітності, куди ведуть сьогодні населення окупованих Криму і Донбасу «доблесні визволителі» та їхні помічники «ополченці». Можна в короткі проміжки так званого «перемир’я», сісти і подумати – куди ж нас ведуть і що нас чекає, і спробувати поставити собі питання – а чи є моя вина в тому, що трапилося на моїй Землі?


Анатолій Вострецов, дончанин.
Спеціально для «Донеччини» – із зарубіжжя


 

Ще схожі публікації:

Велич хлібної ходи до Дня Незалежності
Піднесено, урочисто і змістовно пройшли у Великій Новосілці культурно-масові заходи до Дня Незалежності України. Як і раніше, відбулась екскурсія гостей районного свята по експозиціям місцевого народн...
Слов’янці святкують ювілей поета-земляка
Цей рік став ювілейним для українського поета-романтика Михайла Петренка –виповнюється 200 років від дня його народження. З метою підготовки та відзначення ювілею автора безсмертної пісні «Дивлюсь я н...
Олена Теліга: з Україною в серці
21 липня виповнилося 105 років від дня народження великої патріотки України, талановитої поетеси Олени Теліги. Довгий час ім'я Олени Теліги замовчувалося, бо для більшовицької влади вона була ворог...
Молитва за  Україну - у «Радомислі»
Україна переживає складні часи – вже п’ятий рік триває війна. На окупованій території країни лишаються мільйони наших співвітчизників, яким вкрай необхідна наша допомога у підтриманні патріотизму та д...
Зміна окупаційних режимів
У рамках традиційного Форуму небайдужих до Дня визволення Донбасу в приміщенні музею «Смолоскип» 15 вересня відбулася громадська Академія: «Україна після визволення від німецької окупації – засади дер...
"Донеччина" від 22 липня 2016 року № 26 (15917)
Донбаський соціум, не дивлячись на свою, начебто, індиферентність, уважно слідкує за діями і київської, і особливо своєї донецької влади. Кожна неправильна дія, навіть непродумане сказане слово – зниж...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme