Олександр Шевченко: слово про ювіляра

 image001Цього року виповнилося 90 років від дня народження великого художника, краєзнавця, педагога Слов’янщини Шевченка Олександра Івановича.

Мені пощастило проживати по-сусідські з цією дивовижною людиною, я товаришувала з молодшою дочкою Іриною, наші батьки дружили сім’ями, на моїх очах поступово зростала його велич, можливо й пронизлива любов до рідного краю вбиралася  і до мого серця протягом кількох десятиліть від спілкування з ним.

Олександр Іванович Шевченко – засновник і керівник дитячої художньої студії «Синій птах» (1973-1988) та музею народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі Прелесне Слов’янського району Донецької області (1983), який відвідують люди з різних куточків України та численні гості із-за кордону. Шевченко – широко знаний як педагог-новатор, про нього написані статті, зняті документальні фільми, але мало кому відомо, що він був і талановитим, самобутнім художником. Картин після себе залишив небагато, бо напружена педагогічна праця й організаційні клопоти, пов’язані з роботою студії та музею, майже не залишали вільного часу для творчості. Але в кожному творі митця яскраво і своєрідно відбилися його почуття і роздуми, закарбувалася частка його широкої, закоханої в прекрасне душі.

Олександр Іванович народився 23 серпня 1926 року в селі Козаче (Райгородок) Слов’янського району. Його предки походять із запорізьких козаків-втікачів. У тридцятих роках сім’я переїхала до села Прелесне, де батька обрали головою колгоспу. Під час війни в неповні 17 років Олександр добровольцем пішов на фронт, воював з фашистами в частинах протитанкової артилерії, за що був нагороджений орденом Слави III ступеню, кількома бойовими медалями. Після демобілізації, залишивши позаду госпіталь,  службу в Німеччині, в 1949 році повернувся до рідного села Прелесне.

Малювати Шевченко почав ще в армії, самотужки пізнаючи ази мистецтва. Мистецький хист він успадкував від пращурів по лінії матері, які колись писали народні картини та ікони. З того часу з мольбертом і пензлем він не розлучався, проте надалі все частіше переконувався у тому, що художнику, крім любові до мистецтва, потрібні фахові знання. Олександр Іванович вступив до заочного народного університету мистецтв ім. Н.К.Крупської МК РРФСР (Москва) на відділення малюнка і живопису, по закінченні якого, з 1963 року почав працювати вчителем малювання в Прелесненській СШ і вести гурток малювання. Художник мав рідкісний природний дар бачити прекрасне, яким щедро ділився із своїми вихованцями, вчив їх помічати прекрасне в найбуденніших проявах життя і відбивати це на папері, полотні. Разом із дітьми творив і сам учитель, надихаючи своїм прикладом юних художників.

За матеріалами Прелесненського музею значна увага в творчості художника приділяється побуту й життю селян, їх праці, бо Олександр Іванович все своє життя прожив на селі. На його полотнах жнуть, сіють, в’яжуть снопи. Проте всяка його робота глибше, ширше відображення дійства.

Герої його картин – частіше люди похилого віку. Мудрі, терплячі, що багато пережили. Старий з білим конем. Суворий дід, що прожив довге життя, поруч із червоним деревом. Старенька на колінах перед паростком дерева. Бабуся із півником. Старість, яку він малює, не прикрашена, але гідна. Тому й зображуються побутові сільські пейзажі з відтінками сумних – темних кольорів.

Але серед барв селянського життя з’являються образи, сповнені сильних людських почуттів, філософські думки, сконцентровані у картинах за тематикою: людина і церква, людина і природа. І, звичайно ж, не обходиться без вічних для людства проблем взаємовідносин людини з людиною: кохання, дружба тощо.

Є картини-історії. Село, сніг, тиша, людина йде по снігу. Обличчя не видно, але відчувається втома від життя і трудового дня, хода не легка, але видно вогник у вікні хатини. А там – тепло, світло, відпочинок.

В експозиції картини – ілюстрації до народних говірок, приказок, рядків з пісень, що відроджують традицію малярства. Виконані за фольклорним жанром картини, як правило, містять в собі популярні в народі образи козака, жінки, дівчини, між якими у взаємовідносинах відбуваються різні ситуації, описані двома – трьома рядками дотепних приказок прямо на полотні.

Працював Шевченко в різних техніках – мастихіном, клав мазки пальцем.

Роботи художника – це його життя. І тому картини такі чесні, відверті і самобутні, вони викликали захоплення відвідувачів художньої галереїім. П. П. Кончаловського, де неодноразово експонувалися.

Працював Олександр Іванович і з деревом – із коріння та гілок виготовляв неповторні шедеври.

Ще у молоді роки Шевченко захопився й краєзнавчими проблемами, вивченням історії та філософії рідного краю.

Разом із учителем історії Купріяновою А.О. брав участь у постійних експедиціях щодо знаходження історичних експонатів, допомагав у оформленні шкільного історичного музею, який став кращим у районі. Пізніше ці навички стали корисними під час облаштування свого музею.

Олександр Іванович любив зустрічі із різнобічними цікавими людьми, із бесід з якими черпав інформацію, яку навіть записував на касети. Сьогодні вони оцифровані й використовуються при вивченні історії рідного краю.

Будинок сім’ї Шевченко являв собою інтелектуальний клуб, який часто відвідували різноманітні особистості: журналісти, краєзнавці, священики, письменники, поети. Тут велися філософські бесіди, співали пісні, обговорювали глобальні проблеми. Усім присутнім завжди було затишно й по-домашньому привітно.

Багато часу художник  проводив із отцем Валентином, що відроджував на Слов’янщині українську православну церкву, навіть надавав для проведення релігійної служби помешкання сільської хати на території музею.

У нього була мрія приєднати до музею колишній панський маєток, що розташований у селі, але різні бюрократичні колізії не дали цього зробити, хоча протягом багатьох років він пустує і руйнується.

14 жовтня 2016 року було освячено пам’ятний Хрест на місці розташованої за панських часів і спаленої радянськими активістами церкви. Разом із пам’ятним Хрестом були освячені і надгробні плити сім’ї Бантишів, віднині так символічно розташовані з обох боків Хреста, адже до цього вони валялися на території колишнього поміщицького маєтку протягом майже століття. Отже, крапелька мрії уже здійснилася, маємо надію, що нащадки допоможуть збутися їй повністю.

Він був напрочуд працездатним та винахідливим. У 2000-му, наприклад, коли готувалися святкувати 55-річчя Великої Перемоги, митець запропонував спорудити пам’ятник односельцям, які загинули в роки другої світової війни. Відразу ж навштовхнувся на супротив: а де взяти гроші? Шевченко запропонував давній спосіб увічнення пам’яті: поруч зі школою і музеєм насипали курган, обклали його дерном, на вершині поставили камінь, закріпили пам’ятну плиту з написом: «Пам’яті солдат-односельців, які загинули в роки війни 1941-1945 років. Їх 176.» Ось до цього незвичного пам’ятника йдуть селяни не тільки у День Перемоги чи в річницю визволення краю, а й у визначні дати своїх рідних, сімейних свят.

За ініціативою О. І. Шевченка і за його безпосередньої участі в Прелесному споруджено пам’ятники першому вчителю М. Й. Штихову, який працював у селі понад 200 років тому, та математику І. Н. Заводовському.

Самовіддана праця О. І. Шевченка відзначена орденом «Знак Пошани», йому присвоєно звання «Почесний громадянин Слов’янського району». Помер Олександр Іванович у грудні 2010 року на 84-му році життя.

2011 році музею народної архітектури, побуту та дитячої творчості села Прелесне присвоєно ім’я Олександра Івановича Шевченка.

Справа, якій він присвятив своє життя продовжує жити. Його донька Ірина Тішина очолює музей, який сьогодні має статус обласного художнього музею. Колектив, який вона очолює не тільки працездатний, але й творчий та креативний. До 90-річного ювілею видатного художника, краєзнавця та педагога науковим співробітником музею Світланою Непочатовою було організовано та проведено два пленера. Перший пленер слов’янських художників відбувся 25-26 червня 2016 року. У ньому взяли участь художники: Оксана Дашивець, Володимир Радковський, Микола Корягін, Олександр Трегубов, Олена Шестопалова, Василь Бамбіз, Володимир Ковальов, Тарас Дудка, Сергій Гусак, Олександр Фоменко, Микола Панікоровський, Олександр Чорний, Володимир Шапошніков, Світлана Кулакова.

2 жовтня 2016 року проведено дитячий пленер «Синій птах», в якому взяли участь, понад 20 юних художників із Слов’янська та Слов’янського району. Сам пленер проходив на подвір’ї музею. Пейзаж для майбутньої картини діти мали можливість обрати самостійно. Хтось малював старовинний млин, а хтось – українську хату чи кузню.. Деякі відображали усі побудови музею. Консультації юнимм живописцям надавали куратори пленера – відомі слов’янскі художники. Допомагали порадою й керівники ізостудій, чиї вихованці брали участьу цьому заході – Олена Шестопалова, Олександр Чорний та Оксана Дашивець.

Підбиваючи підсумки творчого сейшена, директор музею народної архітектури та побуту, Ірина Тішина виразила надію, що приїзд  юних художників буде у майбутньому традиційним і «Синій птах» у Прелесному оживе в обличчі дитячого пленера.

Вважаємо, що настав час і для заснування фонду підтримки юних художників імені Олександра Івановича Шевченка.


Тетяна ЛИСАК, голова Слов’янського осередку Національної спілки краєзнавців України


 

Ще схожі публікації:

Зернятко істини сховане в «міцному горішку»
Донецький міський Будинок працівників культури, яким багато років керує Майя Калініченко, відкрив новий сезон у літературній вітальні. Попереду — чимало цікавих зустрічей із творчими особистостями. А ...
Михайло Петренко. У пошуку істини
Аналізуючи почуте у Слов’янську під час Всеукраїнського науково-практичного семінару, присвяченого 200-річчю з дня народження українського поета-романтика «Михайло Петренко: до проблем історичної прав...
«Тепло своїх долонь, і розуму, і серця я Україні милій віддаю»
Таку ліричну назву мав міні-проект, який було проведено у Донецькій ЗОШ № 117 Немає необхідності говорити про те, як важливо любити свою Батьківщину. Цьому нас вчать із перших років життя. Можли...
Поет-лірик, поет-пісняр. Станіслав Жуковський
Літературно-мистецький захід, присвячений одному із відомих сучасних поетів нашого краю Станіславу Жуковському, проведений  у рамках проекту «Відомі постаті Донеччини», який присвячений 85-річчю Донец...
Шлях сержанта Ісаєва
Євген Ісаєв, сержант 79 десантно-штурмової бригади, брав участь у визволенні Слов’янська. Молодий, гарний хлопець зі щирою усмішкою та просто хороша людина, яка знає що таке честь та доблесть. Позн...
Журналісти на мінному полі
Як ми повідомляли («Часопис Донеччина» від 31.03.17 р.), у ТОВ «Видавництво «Друкарський двір» світ побачила книга «Славянский счет», в якій зібрано матеріали про розслідування вбивства журналіста Іго...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme