Наша газета вже розповідала про постановку у Слов’янській ЗОШ № 13 драматичної думи М. Петренка «Найда», років п’ять тому віднайденої у відділі рукописів Російської державної бібліотеки слов’янкою В. М. Шабановою. Постановку здійснили вчителі та учні школи, а спонсором виступив краєзнавець, науковець і меценат М. І. Шакін з Харкова, де наш славний земляк вчився в університеті, писав прекрасні вірші, у тому числі й про рідний Слов’янськ, а потім служив у Харківському кримінальному суді.
На спектаклі був ще один краєзнавець із Харківщини, відомий кінорежисер і оператор Л. І. Щибря. Він і зняв аматорське дійство на плівку. Згодом у нього з’явилася ідея за мотивами постановки Петренкової «Найди» зробити короткометражний художній фільм. Харків’яни в пошуках місця зйомок побували в Маяках, де слов’янський підприємець-краєзнавець Г. М. Киркач відтворив українську хату початку XX століття, та в Прелесному, в обласному музеї народної архітектури та побуту.
Музейна хата, навколишня природа й стали знімальним майданчиком. Що вийшло – вирішили показати в 13-й школі, «артисти» з якої грали у фільмі. Та здійснити намір не вдалося.
Як виявилося на заваді став науковець Олександр Петренко з Києва, який позиціонує себе як праправнук поета, є дослідником його творчості. Дізнавшись про наміри харків’ян, той подзвонив директору, залякав його «скаргами в інстанції». Керівник, який з таким ентузіазмом підтримував і постановку спектаклю, і зйомки фільму, здався. Екзамени, каже, кінець навчального року, а тут перевіряльники нагрянуть…
Таким же чином вплинув Олександр Євграфович і на керівника СК НАУ. А от начальник Сіверсько-Донецького БУВР, заслужений працівник водного господарства України В. Є. Антоненко, який разом із дружиною Аллою Григорівною свого часу написав про поета-земляка вірш, що став широко відомою піснею «Сокіл», не злякався. У наданому ним залі зібралися краєзнавці, працівники організації, вчителі та учні 13-ї та деяких інших шкіл.
– У мене, – каже Віктор Єгорович, – зберігається кілька листів О. Є. Петренка. Неодноразово він дзвонив мені, переконував, що слов’янські краєзнавці мають відмовитися від своєї версії біографії Михайла Петренка (народився в Слов’янську в сім’ї особистого дворянина Миколи Гавриловича Петренка, який займався баштанництвом) й погодитися з його твердженням, що батько поета – Микола Дмитрович Петренко, губернський секретар, який походив із дворян, проживав у Слов’янську і служив у Слов’янській міській ратуші.
– Я, – продовжував Віктор Єгорович, – не дослідник життя і творчості Михайла Петренка, але вірю, що наші краєзнавці за кілька десятиліть досліджень встановили: Поет – наш земляк, ми ним гордимося, будемо його захищати від посягань новоявлених дворян.
Причину нового нападу агресивності київського дослідника дещо прояснив професор М. І. Шакін. Виявляється, харків’яни віднайшли аркуш з однієї книги з портретом, під яким є підпис: «Михайло Петренко (1816–1862). Народився в Харківській губернії Ізюмського повіту, с. Тор. Батько Микола Гаврилович Петренко був дворянином». Якщо вдасться знайти книжку, з якої вирвано цей аркуш, і підтвердити написане, то чийсь родовід опиниться під великим сумнівом.
Демонстрація фільму «Найда» тривала 20 хвилин. Закінчилася вона громом аплодисментів. А потім були вітання творцям – режисеру, оператору, артистам. Прозвучало дещо й про автора «Найди» – Михайла Петренка. Доктор філософських наук, професор А. М. Федь, зокрема, сказав:
–У 2006 році мені довелося бути присутнім на захисті докторської дисертації у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтва, де першим опонентом був доктор мистецтвознавства, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого В. Л. Скуратівський. Він вважає, що українську літературу XIXстоліття фактично визначили дві постаті: Шевченко і Петренко. Ця думка відповідає традиції бароккової доби, формально вираженої у дискусії щодо «мілітаризації» української поезії після 1690 року. На думку Валерія Шевчука, знаного письменника (див. про це монографію Макарова «Світло українського барокко»), ця дискусія відповідала можливості вибору української еліти в оточенні гетьмана Івана Мазепи щодо модернізації українського суспільства. Один шлях, на думку Скуратівського, символізується постаттю Шевченка і передбачає революційні зрушення в суспільстві. Цю ідею підхопила література XX століття. Другий шлях – еволюційний шлях Петренка: розвиток суспільства через розвиток науки, культури, освіти. Цей напрямок практично забутий, як і постать самого Петренка. Усі факти життя Петренка напівлегендарні, не підтверджені в жодному історичному документі, навіть зображення його немає. Все це чекає своїх дослідників.
До цього слід додати, що дослідники , на мій погляд мають бути об’єктивними.
Завершилася презентація врученням грамот і подяк творцям фільму. І надією колись дізнатися, чи дописав поет свою драматичну думу?. Мабуть, ні. Драма Галі-України ще й зараз триває. А вона ж так просила, щоб Бог благословив її на добре діло, аж із неба…
Віктор СКРИПНИК, член НСЖУ,
почесний краєзнавець України
Ще схожі публікації:
Слов’янські краєзнавці активно готуються до другої річниці звільнення Слов’янська та Краматорська від проросійських терористів-сепаратистів. Відповідно до постанови Верховної Ради 5 липня цього року ц...
Правда по-краматорськи. Маркером на об’єктивність місцевих газет стало висвітлення ними відзначення 5 липня Дня звільнення Краматорська і Слов’янська від проросійських терористів. У Краматорську зокре...
Проблема видачі землі бійцям АТО є однієї з наболілихна теренах України. Згідно з Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" кожен учасник АТО має право на безкоштовну з...
І нічого там такого смішного не було, як ото по селу рознесли. Ну, зібралися хлопці на зайця. Ну, і я з ними намилився. Так не беруть! Куди тобі, діду? Старий, глухий, на ліве око не добачаєш, на пра...
Цими днями завершилася акція «Eco Callenge», в якій взяли участь готельєри Азовського узбережжя з Маріупольського району Донецької області (Маріуполь, Юр’ївка, Білосарайська Коса, Мелекіне, Ялта,...
Спочатку про те, як збіглися в часі дві події: Верховна Рада 19 травня прийняла в цілому законопроєкт № 2521, який розширює дію державного телеканалу іномовлення UA|TV на тимчасово окуповані територ...
Кожна стаття має своїх читачів. І цю статтю хтось прочитає… Питання в тому хто читач. Кожен зробить свої висновки згідно зі своєю ерудицією. Не вдаючись до детального розгляду тексту, лише нагадаємо, що про документальні дослідження про мій родовід вже багато написано і зацікавлені зможуть знайти достатньо інформації на запитання, якщо такі виникли. Той, хто не знає що таке бібліотека або документальний інтернет, просіть про допомогу молодь. Сподіваюся, молоді люди допоможуть й деякі думки прояснять.
Нагадую, “слов’янська версія” побудована лише на балачках, немає жодного документу на який можна посилатися. Це й є головною выдмінністю цієї версії від документального проекту “Ідентифікація Петренків”.
До того ж, я не один нащадок, та ми один одного знаємо.
Але, на все свій час.
Щодо фільму, то запитайте у “постраждалих від нападів Петренка”, та підніміть собі настрій.
Справа в тому, що декількох людей, які намагаються “підняти куряву” ніхто всерьоз не сприйма. Хай бавляться…
Ось такі справи
З найкращими побажаннями
праправнук Михайла Петренка
Олександр Євграфович Петренко
Шановна редакціє, шановний Віктор СКРИПНИК,
той «аркуш із портретом», про який іде мова у статті, є фальшивкою. Підпис набрано на комп’ютері шрифтом Times New Roman.
На жаль, ви поширюєте дезінформацію.
З повагою,
прапраправнук Михайла Петренка
Дмитро Олександрович Редчук,
м. Київ.