Наша газета вже розповідала про постановку у Слов’янській ЗОШ № 13 драматичної думи М. Петренка «Найда», років п’ять тому віднайденої у відділі рукописів Російської державної бібліотеки слов’янкою В. М. Шабановою. Постановку здійснили вчителі та учні школи, а спонсором виступив краєзнавець, науковець і меценат М. І. Шакін з Харкова, де наш славний земляк вчився в університеті, писав прекрасні вірші, у тому числі й про рідний Слов’янськ, а потім служив у Харківському кримінальному суді.
На спектаклі був ще один краєзнавець із Харківщини, відомий кінорежисер і оператор Л. І. Щибря. Він і зняв аматорське дійство на плівку. Згодом у нього з’явилася ідея за мотивами постановки Петренкової «Найди» зробити короткометражний художній фільм. Харків’яни в пошуках місця зйомок побували в Маяках, де слов’янський підприємець-краєзнавець Г. М. Киркач відтворив українську хату початку XX століття, та в Прелесному, в обласному музеї народної архітектури та побуту.
Музейна хата, навколишня природа й стали знімальним майданчиком. Що вийшло – вирішили показати в 13-й школі, «артисти» з якої грали у фільмі. Та здійснити намір не вдалося.
Як виявилося на заваді став науковець Олександр Петренко з Києва, який позиціонує себе як праправнук поета, є дослідником його творчості. Дізнавшись про наміри харків’ян, той подзвонив директору, залякав його «скаргами в інстанції». Керівник, який з таким ентузіазмом підтримував і постановку спектаклю, і зйомки фільму, здався. Екзамени, каже, кінець навчального року, а тут перевіряльники нагрянуть…
Таким же чином вплинув Олександр Євграфович і на керівника СК НАУ. А от начальник Сіверсько-Донецького БУВР, заслужений працівник водного господарства України В. Є. Антоненко, який разом із дружиною Аллою Григорівною свого часу написав про поета-земляка вірш, що став широко відомою піснею «Сокіл», не злякався. У наданому ним залі зібралися краєзнавці, працівники організації, вчителі та учні 13-ї та деяких інших шкіл.
– У мене, – каже Віктор Єгорович, – зберігається кілька листів О. Є. Петренка. Неодноразово він дзвонив мені, переконував, що слов’янські краєзнавці мають відмовитися від своєї версії біографії Михайла Петренка (народився в Слов’янську в сім’ї особистого дворянина Миколи Гавриловича Петренка, який займався баштанництвом) й погодитися з його твердженням, що батько поета – Микола Дмитрович Петренко, губернський секретар, який походив із дворян, проживав у Слов’янську і служив у Слов’янській міській ратуші.
– Я, – продовжував Віктор Єгорович, – не дослідник життя і творчості Михайла Петренка, але вірю, що наші краєзнавці за кілька десятиліть досліджень встановили: Поет – наш земляк, ми ним гордимося, будемо його захищати від посягань новоявлених дворян.
Причину нового нападу агресивності київського дослідника дещо прояснив професор М. І. Шакін. Виявляється, харків’яни віднайшли аркуш з однієї книги з портретом, під яким є підпис: «Михайло Петренко (1816–1862). Народився в Харківській губернії Ізюмського повіту, с. Тор. Батько Микола Гаврилович Петренко був дворянином». Якщо вдасться знайти книжку, з якої вирвано цей аркуш, і підтвердити написане, то чийсь родовід опиниться під великим сумнівом.
Демонстрація фільму «Найда» тривала 20 хвилин. Закінчилася вона громом аплодисментів. А потім були вітання творцям – режисеру, оператору, артистам. Прозвучало дещо й про автора «Найди» – Михайла Петренка. Доктор філософських наук, професор А. М. Федь, зокрема, сказав:
–У 2006 році мені довелося бути присутнім на захисті докторської дисертації у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтва, де першим опонентом був доктор мистецтвознавства, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого В. Л. Скуратівський. Він вважає, що українську літературу XIXстоліття фактично визначили дві постаті: Шевченко і Петренко. Ця думка відповідає традиції бароккової доби, формально вираженої у дискусії щодо «мілітаризації» української поезії після 1690 року. На думку Валерія Шевчука, знаного письменника (див. про це монографію Макарова «Світло українського барокко»), ця дискусія відповідала можливості вибору української еліти в оточенні гетьмана Івана Мазепи щодо модернізації українського суспільства. Один шлях, на думку Скуратівського, символізується постаттю Шевченка і передбачає революційні зрушення в суспільстві. Цю ідею підхопила література XX століття. Другий шлях – еволюційний шлях Петренка: розвиток суспільства через розвиток науки, культури, освіти. Цей напрямок практично забутий, як і постать самого Петренка. Усі факти життя Петренка напівлегендарні, не підтверджені в жодному історичному документі, навіть зображення його немає. Все це чекає своїх дослідників.
До цього слід додати, що дослідники , на мій погляд мають бути об’єктивними.
Завершилася презентація врученням грамот і подяк творцям фільму. І надією колись дізнатися, чи дописав поет свою драматичну думу?. Мабуть, ні. Драма Галі-України ще й зараз триває. А вона ж так просила, щоб Бог благословив її на добре діло, аж із неба…
Віктор СКРИПНИК, член НСЖУ,
почесний краєзнавець України
Ще схожі публікації:
В кінці березня на Будинку письменників у Харкові було відкрито меморіальну дошку харківським письменникам - лауреатам Національної премії України імені Т.Г. Шевченка: Костю Гордієнку, Степану Сапеляк...
«Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні — МАЮЧИ, щоб не довелося гірко любити ВТРАТИВШИ», — ці слова В'ячеслава Чорновола, видатного громадського діяча, одного з засновників та багаторічного л...
21 січня 1979 року Олекса Гірник востаннє ступив на Чернечу гору, на це святе для всіх українців місце, де, звіривши свої помисли зі своїм духовним батьком Тарасом Шевченком, на знак протесту проти ро...
Звернув увагу на пост у Фейсбуці журналіста і науковця з Києва Юрія Горбаня, який поділився враженнями від перегляду телевізора в готелі «Дружба» міста Покровськ, що на Донеччині: «Перша кнопка на пу...
Буквально на цьому тижні став свідком того, як в читальному залі центральної міської бібліотеки двоє дівчаток років по дванадцять брали Кобзаря. Звертаюся до бібліотекаря: – Олено Іванівно, як гада...
«Добропільський міськрайонний суд Донецької області (85004 м. Добропілля Донецької області вул. Банкова, буд.39а) розглядає кримінальну справу за обвинуваченням Рисованого Романа Олександровича, 26 че...
Кожна стаття має своїх читачів. І цю статтю хтось прочитає… Питання в тому хто читач. Кожен зробить свої висновки згідно зі своєю ерудицією. Не вдаючись до детального розгляду тексту, лише нагадаємо, що про документальні дослідження про мій родовід вже багато написано і зацікавлені зможуть знайти достатньо інформації на запитання, якщо такі виникли. Той, хто не знає що таке бібліотека або документальний інтернет, просіть про допомогу молодь. Сподіваюся, молоді люди допоможуть й деякі думки прояснять.
Нагадую, “слов’янська версія” побудована лише на балачках, немає жодного документу на який можна посилатися. Це й є головною выдмінністю цієї версії від документального проекту “Ідентифікація Петренків”.
До того ж, я не один нащадок, та ми один одного знаємо.
Але, на все свій час.
Щодо фільму, то запитайте у “постраждалих від нападів Петренка”, та підніміть собі настрій.
Справа в тому, що декількох людей, які намагаються “підняти куряву” ніхто всерьоз не сприйма. Хай бавляться…
Ось такі справи
З найкращими побажаннями
праправнук Михайла Петренка
Олександр Євграфович Петренко
Шановна редакціє, шановний Віктор СКРИПНИК,
той «аркуш із портретом», про який іде мова у статті, є фальшивкою. Підпис набрано на комп’ютері шрифтом Times New Roman.
На жаль, ви поширюєте дезінформацію.
З повагою,
прапраправнук Михайла Петренка
Дмитро Олександрович Редчук,
м. Київ.