Про петренківську «Найду» на екрані і поза ним

Наша газета вже розповідала про постановку у Слов’янській ЗОШ № 13 драматичної думи М. Петренка «Найда», років п’ять тому віднайденої у відділі рукописів Російської державної бібліотеки слов’янкою В. М. Шабановою. Постановку здійснили вчителі та учні школи, а спонсором виступив краєзнавець, науковець і меценат М. І. Шакін з Харкова, де наш славний земляк вчився в університеті, писав прекрасні вірші, у тому числі й про рідний Слов’янськ, а потім служив у Харківському кримінальному суді.

На спектаклі був ще один краєзнавець із Харківщини, відомий кінорежисер і оператор Л. І. Щибря. Він і зняв аматорське дійство на плівку. Згодом у нього з’явилася ідея за мотивами постановки Петренкової «Найди» зробити короткометражний художній фільм. Харків’яни в пошуках місця зйомок побували в Маяках, де слов’янський підприємець-краєзнавець Г. М. Киркач відтворив українську хату початку XX століття, та в Прелесному, в обласному музеї народної архітектури та побуту.

Музейна хата, навколишня природа й стали знімальним майданчиком. Що вийшло – вирішили показати в 13-й школі, «артисти» з якої грали у фільмі. Та здійснити намір не вдалося.

Як виявилося на заваді став науковець Олександр Петренко з Києва, який позиціонує себе як праправнук поета, є дослідником його творчості. Дізнавшись про наміри харків’ян, той подзвонив директору, залякав його «скаргами в інстанції». Керівник, який з таким ентузіазмом підтримував і постановку спектаклю, і зйомки фільму, здався. Екзамени, каже, кінець навчального року, а тут перевіряльники нагрянуть…

Таким же чином вплинув Олександр Євграфович і на керівника СК НАУ. А от начальник Сіверсько-Донецького БУВР, заслужений працівник водного господарства України В. Є. Антоненко, який разом із дружиною Аллою Григорівною свого часу написав про поета-земляка вірш, що став широко відомою піснею «Сокіл», не злякався. У наданому ним залі зібралися краєзнавці, працівники організації, вчителі та учні 13-ї та деяких інших шкіл.

– У мене, – каже Віктор Єгорович, – зберігається кілька листів О. Є. Петренка. Неодноразово він дзвонив мені, переконував, що слов’янські краєзнавці мають відмовитися від своєї версії біографії Михайла Петренка (народився в Слов’янську в сім’ї особистого дворянина Миколи Гавриловича Петренка, який займався баштанництвом) й погодитися з його твердженням, що батько поета – Микола Дмитрович Петренко, губернський секретар, який походив із дворян, проживав у Слов’янську і служив у Слов’янській міській ратуші.

– Я, – продовжував Віктор Єгорович, – не дослідник життя і творчості Михайла Петренка, але вірю, що наші краєзнавці за кілька десятиліть досліджень встановили: Поет – наш земляк, ми ним гордимося, будемо його захищати від посягань новоявлених дворян.

Причину нового нападу агресивності київського дослідника дещо прояснив професор М. І. Шакін. Виявляється, харків’яни віднайшли аркуш з однієї книги з портретом, під яким є підпис: «Михайло Петренко (1816–1862). Народився в Харківській губернії Ізюмського повіту, с. Тор. Батько Микола Гаврилович Петренко був дворянином». Якщо вдасться знайти книжку, з якої вирвано цей аркуш, і підтвердити написане, то чийсь родовід опиниться під великим сумнівом.

Демонстрація фільму «Найда» тривала 20 хвилин. Закінчилася вона громом аплодисментів. А потім були вітання творцям – режисеру, оператору, артистам. Прозвучало дещо й про автора «Найди» – Михайла Петренка. Доктор філософських наук, професор А. М. Федь, зокрема, сказав:

–У 2006 році мені довелося бути присутнім на захисті докторської дисертації у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтва, де першим опонентом був доктор мистецтвознавства, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого В. Л. Скуратівський. Він вважає, що українську літературу XIXстоліття фактично визначили дві постаті: Шевченко і Петренко. Ця думка відповідає традиції бароккової доби, формально вираженої у дискусії щодо «мілітаризації» української поезії після 1690 року. На думку Валерія Шевчука, знаного письменника (див. про це монографію Макарова «Світло українського барокко»), ця дискусія відповідала можливості вибору української еліти в оточенні гетьмана Івана Мазепи щодо модернізації українського суспільства. Один шлях, на думку Скуратівського, символізується постаттю Шевченка і передбачає революційні зрушення в суспільстві. Цю ідею підхопила література XX століття. Другий шлях – еволюційний шлях Петренка: розвиток суспільства через розвиток науки, культури, освіти. Цей напрямок практично забутий, як і постать самого Петренка. Усі факти життя Петренка напівлегендарні, не підтверджені в жодному історичному документі, навіть зображення його немає. Все це чекає своїх дослідників.

До цього слід додати, що дослідники , на мій погляд мають бути об’єктивними.

Завершилася презентація врученням грамот і подяк творцям фільму. І надією колись дізнатися, чи дописав поет свою драматичну думу?. Мабуть, ні. Драма Галі-України ще й зараз триває. А вона ж так просила, щоб Бог благословив її на добре діло, аж із неба…

Віктор СКРИПНИК, член НСЖУ,

почесний краєзнавець України