Село Прелесне: пам’ятний Хрест встановлено.

image01166666Проблеми рідного села, що має надзвичайну назву Прелесне, мене, як історика, хвилювали завжди.

Вступивши до Національної спілки краєзнавців України, я почала розглядати історію села з наукової точки зору.

Працюючи над матеріалами про сім’ю Бантишів, а пізніше – над книгою «Літопис села Прелесне», що вийшла з друку цьогоріч, звернула увагу на те, що в нашому селі існувала церква. Цю церкву в 1770 році побудував Василь Васильович Бантиш на честь Василія Великого, тому й назва її Василівська.

Це була дерев’яна однопрестольна церковна споруда, яка на початку 1850 року почала занепадати й була перебудована Олександром Федоровичем Бантишем. Під неї підвели кам’яний фундамент і повністю перебрали всі стіни. Нова церква була освячена після ремонту 19 грудня 1860 року. Згідно з архівними свідченнями священик Микола Ніклушин, 38 років, служив у Василівській церкві з 1903 року. Його дочки працювали вчителями в сільській школі. Виконувач обов’язків диякона Федір Попов, 63 роки, псаломщик з 1854 року, служив у церкві з 1894 року. Церковним старостою був дворянин Олександр Бантиш з 1903 року.

У грудні 1923 року було подано на реєстрацію статут громади Української автокефальної православної церкви села Прелесне. Це була одна з перших українських церков на Донбасі. Її першим священиком став отець Микола Ніклушин, який перейшов із Російської православної церкви до Української автокефальної православної церкви. 1928 року за надмірну націоналістичну активність і авторитет серед вірян будівлю церкви було спалено. Фото церкви до цього часу не знайдено.

Ми знаємо, що палити ікони, знищувати історію – це величезний гріх. Завжди на таких згарищах, а це підтверджують статті в наукових журналах, сюжети в телепередачах, інформація мережі internet, для спокутування гріхів і вшанування пам’яті ставлять Хрести, які й називають пам’ятні.

Для визначення місцезнаходження церковної будівлі була проведена велика пошукова робота, до якої були долучені й мешканці села – Валентина Світлична, Надія Гладиш, директор обласного художнього музею, що розташований у селі, Ірина Тішина. Науковим же щаблем послугували напрацювання Олександра Добровольського й Олексія Духіна.

Було з’ясовано, що ця історична пам’ятка розташовувалась за спортивним майданчиком, ближче до колишнього піонерського табору. Ось фото цього місця.

У травні 2016 року я порекомендувала Юрієві Шевченку, старості сіл Прелесне і Майдан, на місці спаленої церкви встановити пам’ятний знак. Пан Юрій одразу ж «загорівся» цією ідеєю й запропонував поставити пам’ятний Хрест.

Попереду чекала велика робота. Було створено організаційний комітет, до складу якого ввійшли: Юрій Шевченко, Тетяна Лисак, Лариса Лисак, Валентина Світлична, Павло Панченко, Ірина Панченко, Ірина Тішина й отець Сергій.

Спочатку потрібно було очистити від бур’янів і сміття передбачуваний майданчик. Майже щосуботи протягом двох місяців силами організаційного комітету ця територія була приведена до ладу.

На початку вересня пам’ятний Хрест було встановлено.

Отже, ми обов’язок свій виконали!

Хочу із вдячністю назвати імена людей, які активно допомагали організаційному комітетові:

Геннадій Туркін, Віктор Гладиш, Микола Максименко, Іван Козачко, Леонід Савчук, Оксана Непомнящих, учні Прелесненської ЗОШ, Тетяна Зоненко, Марія Колісник, Світлана Буряченко, Віта Григор’єва, В’ячеслав Павловський.

14 жовтня 2016 року пам’ятний Хрест було освячено. Таїнство освячення проводив священик парафії Української православної церкви Київського патріархату села Прелесне отець Сергій.

Варто зазначити, що разом із пам’ятним Хрестом були освячені і надгробні плити сім’ї Бантишів, віднині так символічно розташовані з обох боків Хреста, адже до цього вони валялися на території колишнього поміщицького маєтку протягом майже століття.

Попереду ще багато завдань. Потрібно встановити пам’ятник засновникам нашого села – сім’ї Бантишів. Питання ж щодо побудови каплички чи церкви біля пам’ятного Хреста залежить від  громади села.

Хочеться вірити, що зі встановленням пам’ятного Хреста мешканці села знайшли порозуміння, злагоду, забули ворожнечу та чвари й оновили своє село, яке має таку гарну назву Прелесне!

Письменниця Людмила Калашнікова, яка відвідала наше село у вересні цього року, сказала: «У селі, яке має таку назву, можуть жити тільки прекрасні люди, які люблять свій рідний край!»


Тетяна ЛИСАК,

голова Слов’янського міського осередку НСКУ.


 

Ще схожі публікації:

«З болем вириваю з серця Україну», Іван Ольховський, Донецьк 2000р.
Серед нотаток із літ минулих, які моя дружина дивом вивезла з окупованого ворогом Донецька – поетичні рядки Івана Ольховського. Минулого століття мабуть лиха доля занесла цього чоловіка з рідної йому ...
Побороти страх казкою ... Рецепт від українського Нострадамуса
Дитина вірить у казку. Вірить у Діда Мороза і чарівних ельфів, в чудо і незмінне торжество справедливості. Але потім настає час, коли ці мрії назвуть ілюзіями, з якими треба терміново розлучитися, щоб...
Знаменні та пам’ятні дати
Видавництво «Друкарський двір» (м. Слов’янськ, вул. Університетська, 47) випустило у світ «Календар знаменних та пам’ятних дат Донецької області. 2017 рік». Уклав його, як і торік, голова обласної орг...
Життя як воно є: розпутнє і грішне в не нашому Донецьку
Про любов з першого погляду в Донецьку розповіла Машуня, давня приятелька - стоматологиня, яка поривалася була виїхати з рідного міста, але так і не наважилася кинути стареньких батьків. Та і син до р...
Часопис “Донеччина” від 17 березня 2017 року № 11 (15949)
«Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха» – закликав Драч і багато інших поетів впродовж сторіччя. Але наша українська на- тура і далі продовжу...
Прем’єра «НАЙДИ» в Покровську
У навчально-виховному комплексі №1міста Покровськ відбулася зустріч педагогічного клективу з відомим меценатом, громадським діячем Слобожанщини, письменником, професором Миколою Шакіним, а також з кін...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme