Сенсаційне відкриття

Знайдено журнал «Вільні думки» з маловідомими віршами Володимира Сосюри

11 грудня минулого року у краєзнавчому музеї Бахмута (колишнє місто Артемівськ) відбулася презентація перевиданого №1 журналу «Вільні думки», який вийшов у цьому місті у січні 1918 року. Свого часу його підготували та видали члени гуртка Бахмутської української шкільної молоді за редакцією Гната Побігайла. Довгий час вважалося, що журнал втрачено назавжди, адже ні одного повідомлення про те, що його знайдено, не було. І ось через 98 років ми можемо гортати сторінки цього унікального видання, читати його матеріали. А вони – про життя учнівської молоді нашого краю, з літературними творами, і що особливо важливо, з двома ранніми віршами Володимира Сосюри – «Чи вже не пора» та «Вечір».

А вперше про те, що такий журнал взагалі існував, ми дізналися від самого Володимира Сосюри, який був гордий з того, що саме у журналі надруковано його першого вірша під назвою «Чи вже не пора». Про це В.Сосюра розповів у своїй анкеті, яка з’явилася в «Універсальному журналі» від 2 грудня 1928 року. Цей поетів спогад був передрукований на еміграції у другому виданні «Ваплінянського збірника» під редакцією Юрія Луцького (1977), а згодом і у 1-у томі «Вибраних творів» В. Сосюри у 2-х томах (упорядник С.А.Гальченко, Київ, 2000 р.).

Наведемо ті спогади Володимира Сосюри:

«1918 року, коли німці захопили Україну, я вчився в сільсько-господарській школі при ст. Яма, Північно-Донецьких залізниць.

В Бахмуті почав виходити журнал учневої молоді «Вільна думка», де й надрукували мого першого вірша «Чи вже не пора»…

Перший надрукований «вірш»… Та ще й в журналі. Я носив цього журнала, як зірку, і показував знайомим. Я не сміюся з тих хвилин радости, і з вірша – мого першого наївного вірша, – моєї дитинки, що потонула в громі громадянської війни. Повстанцем возив і носив я з собою цей журнал і коли думав, що умру від тифу, подарував його сестрі-жалібниці, щоб передала його моїй матері»…

Вірш «Чи вже не пора…», дійсно, якщо враховувати журнальний варіант, є першим друкованим віршем Володимира Сосюри. Але дослідники встановили, що перша публікація цього твору була у лисичанській газеті «Голос рабочего» в номері за 22 жовтня 1917 року.

Про інший вірш під назвою «Вечір», який теж було надруковано у цьому ж журналі, у своїй анкеті В. Сосюра чомусь не згадав. Для багатьох шанувальників сосюриної поезії цей твір і сьогодні залишається невідомим. Віднайдений номер журналу дає можливість ознайомитися з цим раннім віршем. Уточнимо, що ці два вірші, які з’явилися на сторінках журналу «Вільні думки» у 1918 році, підписані справжнім прізвищем поета – Сюсюра.

До того ж, уважний читач, певно, відмітив, що у спогадах Сосюри журнал має назву «Вільна думка», хоча його дійсна назва «Вільні думки».

Примірник журналу «Вільні думки» у фондах Національної історичної бібліотеки України (м. Київ) віднайшов невтомний краєзнавець, головний зберігач Бахмутського краєзнавчого музею, голова міської краєзнавчої організації НСКУ Ігор Корнацький. На жаль, про подальші номери цього літературно-просвітнього журналу нічого невідомо, скоріше всього, їх не було, хоча у започаткованому виданні була оголошена передплата на 1918 рік з ціною 1 карбованець за номер.

Перший і останній номер журналу «Вільні думки» у 16 сторінок ще потребує серйозного прочитання та детального аналізу. Це може вилитися у окрему змістовну й цікаву статтю.

Валерій РОМАНЬКО,

голова Донецької обласної краєзнавчої організації, доцент Донбаського державного педагогічного університету.

Додаю ті два вірші Володимира Сосюри, які надруковані у журналі «Вільні думки», №1, січень 1918 рік, місто Бахмут. Валерій Романько

Володимир СЮСЮРА

Чи вже не пора…

Чи вже не пора перестати так гризтись,

Бо зіронька волі захмарилась вже…

Нам треба єднатись і з ворогом битись,

Що знову кайдани нам з сміхом кує!

Ой встаньте, ой встаньте, бо хмари несуться

І смерть вони зіроньці-волі несуть.

Чи чуєте – плаче земля там, де б’ються,