«Слов’янськ у війні 2014 року»: книга-фотографія подій

Кожна нація має особливі географічні об’єкти, що їх французький дослідник П. Нора назвав «місцями пам’яті». Це місцевості, згадка про які викликає в кожного представника нації яскраві патріотичні емоції різного забарвлення – гордість, замилування, скорботу. Власне, здатність поділяти такі почуття і визначає для особистості приналежність до національної спільноти.

Для українців такі місця пам’яті – Запоріжжя, Канів, Батурин, Крути, а ось тепер – і Слов’янськ. Маленьке, нічим не примітне містечко на Донеччині раптом стало відомим на весь світ та перетворилось на символ початку неоголошеної гібридної війни. Війни не стільки між державами і народами, скільки між світоглядами. З одного боку фронту ті, хто поділяє європейські цінності індивідуального самоствердження, громадянської активності, соціальної відповідальності, толерантності до тих, хто не схожий на тебе. Супроти них ті, хто продовжує вірувати в імперські амбіції всесвітнього панування, правильність принципу абсолютного підкорення особи потребам держави, поділяє переконаність у тому, що лише один народ і одна країна є носієм абсолютної істини та має право цю істину нав’язувати іншим. Чим завершиться це протистояння – покаже історія, нам же належить триматись на стороні добра та усвідомлювати відповідальність за наслідки власного вибору.

Історики майбутнього писатимуть про ці події на основі ретельно перевірених фактів, але в пам’яті учасників та очевидців 2014 рік залишився певною калейдоскопічною картинкою, складеною з миттєвих вражень, повідомлень в пресі, відгомонів у розмовах оточуючих. Саме такий своєрідний «зріз історії» подає у своїй книзі «Слов’янськ у війні 2014 року» відомий слов’янський журналіст та краєзнавець Віктор Скрипник. Добірка газетних статей, власних роздумів, уривків з художніх творів, написаних по гарячих слідах тих подій, дозволяють не просто проаналізувати обставини, але зануритись в історію як очевидець. Це не можна назвати власне розповіддю, це скоріше фотографія подій, зроблена з певного ракурсу. Очевидець, від імені якого ведеться розповідь, є людиною патріотично налаштованою, однак із достатньо виваженою, далекою від радикалізму позицією. За тим колом преси, яке він переглядає, можна зробити висновок про вищий за середній інтелектуальний рівень та серйозний життєвий досвід. Саме таке коло громадян і є передусім творцями історичної пам’яті в її першому, безпосередньому варіанті.

Фіксація подій розпочинається із тих передумов, що призвели до захоплення Слов’янська політичними авантюристами. Колись на основі незаперечних фактів та документів міжнародні суди дадуть остаточну оцінку, з кого складалась та зграя, скільки в ній було представників професійних спецслужб сусідньої держави, скільки місцевих кримінальних елементів. У книзі ж В. Скрипника висвітлюються безпосередньо обставини, що передували трагічним подіям – безвідповідальність місцевої влади, яка нічого не зробила для заспокоєння ситуації, злочинна бездіяльність органів охорони правопорядку, шалена пропаганда російських та деяких місцевих ЗМІ. Все це накладалось на специфіку самоідентифікації переважної більшості місцевого населення, для якого головним є власне подвір’я, а не країна. Тому уникнути війни ставало все важче.

Дуже чітко постають у книзі жахливі дні окупації. Газетні матеріали й художні твори переплітаються й говорять про одне – страх, безправ’я, насильство. Знищення або залякування журналістів, місцевих активістів з державною позицією. По всьому місту озброєні люди, укріплення, військова техніка. Містом керують маргінальні персони, що невідомо звідки взялись. Люди змушені тікати з рідного міста або жити в постійному напруженні. Крихітна меншість вирішує долю цілого міста, спираючись на військову силу. І в той же час в місті йдуть якісь звичайні життєві процеси – працюють лікарні, школи, комунальні підприємства. Не знаючи, що їх очікує в майбутньому, не отримуючи заробітної платні, часто не маючи керівників, люди все ж виконують свою роботу. Ця ситуація абсурду дуже яскраво постає на сторінках книги, автору вдалося передати і враження безкінечності цього лиха.

Більше половини матеріалу в книзі стосується визволення Слов’янська та його відбудови після окупації. Висвітлюються послідовно дії Збройних Сил України, визволення одного населеного пункту за іншим. Дуже важливо, що наводяться біографічні дані про бійців, які загинули під час визволення Слов’янська. Велика кількість матеріалів про відбудову важливих для міста об’єктів, чиїми силами ця відбудова проводилась тощо. І знов-таки, головне – не фактографічний матеріал, а сильне безпосереднє враження, яке виникає в результаті прочитання – враження, що повертається надія, відроджується звичний тобі світ, який мало не було зруйновано вщент. Почуття вдячності тим, хто дав тобі можливість повернутись у рідне місто. І сподівання на те, що люди зроблять висновки і спробують не повторити помилок.

У цілому книга, незважаючи на свою начебто простоту, залишає дуже сильне відчуття своєю безпосередністю, правдивістю. Укладачу вдалось уникнути зайвого моралізаторства, він не дає прямих оцінок, однак прочитання книги викликає асоціації з типовим для середньовічної літератури жанром «подорожей до пекла» – війна, жах, смерть і повернення до світу живих. Безумовно, ця збірка матеріалів та вражень згодом стане цінним матеріалом для професійних дослідників, а для очевидців – пам’яткою про пережите.

Наталія Шалашна, кандидат історичних наук, доцент ДДПУ.