Після того, як під безжальним донецьким сонцем учасники конкурсу тільки дорогами двох областей проїхали майже дві тисячі кілометрів, усіх журналістів і самого Юрія Работіна, в першу чергу, варто було нагородити медаллю «За підкорення Донбасу-2007».Такої нагороди звісно немає,але щось підказує – невдовзі буде, можливо називатиметься інакше – «За звільнення Донбасу».
А ідеєю провести конкурс на Сході Юрій Работін поділився рівно десять років тому під час Всесвітнього форуму українців у Києві. Пропозицію звичайно підтримав, хоча певний досвід спілкування зі «своєю» місцевою владою підказував: особливої радості з того, що цілий десант представників україномовних видань навідається в область виказувати не будуть, але якийсь рівень гостинності продемонструють. Так воно і сталося, але не стільки завдяки обласній владі, хоча «Метінвест» Ріната Ахметова, який теж долучився до підтримки – теж влада у нашому краї.
Особливої подяки заслуговує Українське реєстрове козацтво з гетьманом Анатолієм Шевченком на чолі: як зустріли козаки автобус з Одеси на межі Донецької і Запорізької областей – так і опікувалися приїжджими весь період їх перебування в області. Базу для проживання в мальовничому Святогір’ї теж надав Інститут штучного інтелекту, створений Анатолієм Шевченком. Їздити з півночі області до Донецька і назад доводилося по 5-6 годин, долаючи до 400 кілометрів щодня, але колеги не нарікали, трималися мужньо. Враження від побаченого як мені здалося, брали гору над побутовими незручностями: наш індустріальний край зазвичай захоплює першовідкривачів.
Спускатися у вибій, звідки видають вугілля на-гора журналістам не довелося, але териконів на територіях діючих і вже закритих шахт вони надивилися вдосталь. Особливо вражали зазеленені за спеціальною технологією терикони в обласному центрі.
Запам’яталися відвідини Харцизького трубного заводу – справжнього гіганта промисловості. Керівники цього підприємства були приємно втішені – увагою учасників мовного конкурсу, а мої колеги по перу відвідавши велетенські цехи, де на очах виготовлялися вражаючих розмірів труби пройнялися повагою до виробничників.
Ще більше гостей вразила новобудова Євро-2012 – стадіон «Донбас Арена». Завдяки прихильності власника об’єкта нашу делегацію зустріли як високих гостей: видали захисні шоломи і дозволили фотографувати, а екскурсію провів керівник будівництва. Видовище на той момент велетенського кратера захоплювало, а вже вимальовувалися обриси величного стадіону, що відкриється рівно через два роки і три місяці і стане справжньою окрасою всієї країни.
Здається після тих відвідин у Юрія Работіна та в когось із учасників все-таки була нагода відвідати футбольні баталії на стадіоні і згадати як усе починалося. Ну а арена унікальна не тільки проведенням півфіналу Євро-2012, а й своєю «нефартовістю» для збірної України:за три роки жодної перемоги над суперником, самі поразки у важливих матчах… Наразі в окупованому бойовиками місті стадіон є центром роздачі гуманітарної допомоги від Благодійного фонду Ріната Ахметова.
Згадуючи як було дев’ять років тому, ніби фізично відчуваєш межу з минулим і сучасним, адже в деякі міста Донеччини, де ми побували тоді тепер не потрапити. Є об’єкти захоплені, як Харцизький трубний завод, є знищені російським агресором – офіс редакції «Донеччина» і одне з підприємств, що прихистило музей Василя Стуса в Горлівці.
Пригадується, що з фундатором цього унікального музею Олегом Федоровим ще навесні 2007-го домовився, що до червневої зустрічі з учасниками «Стусового кола» в Горлівці долучаться переможці конкурсу «Українська мова – мова єднання». Це була справді хвилююча зустріч. Ось що згадує про ту подію київська журналістка Віра Кульова:
– У музеї особливо вразив відтворений місцевими майстрами карцер, в якому Василеві Стусу судилося неодноразово побувати і прийняти мученицьку смерть. В експозиції представлено і зеківську робу, піджак, змодельований відомою художницею – шістдесятницею Людмилою Семикіною, яка також зазнала чимало гонінь за «неблагонадійництво».
Запамяталося, як Дмитро Шупта, який, як виявилося, теж скуштував табірного хліба за «антирадянщину», оглянувши експонати сказав: «Так воно і було».
«А в залі лунав живий голос Василя Стуса: «Схилились осокори до води…».І ніби провіщаючи нещастя: «Кружляє лист у передчутті біди…». Ліричні рядки немов розтинає потік тривоги,віщуючи недолю…Голос тихий, з нотками ніжності й суму…Настрій щемкий, у багатьох на очах сльози. Спогади,спогади…», – цими рядками в одній з київських газет Віра Кульова точно передала атмосферу під час тієї незабутньої зустрічі.
Цей створений ентузіастами музей його фундаторам довелося закрити ще до війни, а Олег Федоров пішов за вічну межу за кілька днів до повної окупації Донецька наприкінці червня 2014-го.
Учасникам конкурсу звісно кортіло поспілкуватися із студентською молоддю і це бажання здійснилося під час відвідин Донецького інституту штучного інтелекту (після обрання «донецького» президента цей виш припинив існування) і Слов’янського педінституту, нині Донбаського педуніверситету. У першому з них студенти порадували гостей запальним концертом, а в другому – змістовною розмовою про долю рідної мови з участю ректора та інших учених,письменників, зокрема і лауреатів конкурсу – доцента і голови обласної організації краєзнавців Валерія Романька, ветерана журналістики Віктора Скрипника,який цими днями презентував свою книгу «Словянськ у війні 2014 року».
Але мабуть найбільше враження на колег справили відвідини соляної шахти поблизу містечка Соледар. Ми опустилися на глибину понад 300 метрів і побачили кілька виробок. В одній не припиняється видобуток солі, в іншій – лікують хворих у спелеосанаторії. А ще в одній – найбільшій у цій шахті порожнині, звільненій від солі, проводять … концерти і футбольні матчі. Саме в цьому екзотичному місці Юрій Работін підбив підсумки відвідин Донецької області і колеги взяли курс на Луганщину.
У сусідній області гості відвідали Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля та музей мовознавця.
Ще одне знакове місце – Меморіальний музей Бориса Грінченка в селі Олексіївка .Доля цього закладу драматична. Виявляється, облаштована в 60-х роках 19 – го століття учнями олексіївської школи музей-кімната на честь ученого була закрита як «джерело націоналізму». І тільки в роки радянської перебудови музей знову запрацював, а в 1992 році дістав статус народного. Наразі Луганськ і передмістя окуповані ворогом усього українського, а відтак не важко припустити, яка доля чекає музей.
За кілька днів, що провели учасники конкурсу на Донбасі, вони хоч не сповна, але відчули чим дихає степовий шахтарський край, побачили, що люди тут роботящі і конфліктувати з представниками інших регіонів не налаштовані. Українську мову чули далеко не всюди, але якихось суперечок на цьому грунті не виникало. Як тут не згадати, що при зустрічах Юрій Работін щоразу повторював слова співголови оргкомітету конкурсу академіка Івана Дзюби: «Українська мова не воює з іншими мовами. Вона нас єднає».
За підсумками автопробігу-2007 з під пера Андрія Нечитайла, Віри Кульової , Світлани Чорної , Володимира Невмитого, Василя Джурана , Людмили Якимчук, Федора Шевчука, Тараса Максимюка та інших колег з різних областей вийшло чимало публікацій, які своїм духом і справді єднали і людей і країну. Інша справа, що влада на всіх рівнях далеко не завжди читає українську пресу і робить хоч якісь висновки. Тож нам не залишається нічого іншого, як вперто далі йти українським шляхом.
Ігор Зоц.
Головний редактор газети «Донеччина»
Донецька область.
Ще схожі публікації:
Про книгу над якою працювала 17 років розповідає автор:відома мисткиня і громадський діяч Людмила Огнєва Збірку «Алла Горська. Душа українського шістдесятництва» укладено за пропозицією Вячеслава Ч...
Процес отримання реальних повноважень місцевими органами самоврядування розпочався по всій країні, і на Донеччині також. На території регіону вже функціонує три громади, вибори в яких відбулися торік:...
Не зовсім звичайною книжкою, а своєрідним дайджестом називає збірник «Слов’янськ у війні 2014 року» автор концепції видання та його упорядник, ветеран журналістики Віктор Скрипник. Він пережив трагічн...
"Круглий стіл" з такою назвою відбувся наприкінці червня. Його ініціювали Донецький відділ Всеукраїнського об'єднання ветеранів (ВОВ) і Товариство бойків Донеччини Засідання відкрила Кузн...
Сепаратизм на Донбасі в розпалі був у чотирнадцятому- п’ятнадцятому роках. Зараз наче трохи притихли, перейшли на шепіт, кукуються в шпаринах, наче таргани, а все ж не полишають своєї брудної справи. ...
Соціальний захист учасників антитерористичної операції та членів їх родин сьогодні є головним пріоритетом для держави. На обліку в органах соціального захисту населення Донецької області перебувают...
