СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ Прощавайте, Максимовичу…

8658686Непоправна втрата. У Донецьку за місяць до власного 86-го дня народження після важкої хвороби закінчив свій життєвий шлях наш колега, автор довгої низки книг поезії та прози, один із найстаріших літераторів Донеччини, член Національної спілки письменників України ще з 1961 року Іван Максимович МЕЛЬНИЧЕНКО.

Дуже важко писати ці рядки, адже ще кілька днів тому подумки вже готував привітання до чергового дня народження нашого старшого колеги, із яким ми його вітаємо на Покрову. А тепер, тамуючи душевний біль, доводиться вдаватися до іншого газетного жанру, особливостями якого є лаконічні слова співчуття, траурна рамка та підпис «Група товаришів». Зрозуміло, настрій відповідний, але все одно нічого не можу вдіяти: коли згадую початок нашого знайомства із Іваном Максимовичем, відразу на думку спадає не дуже доречне зараз слово «пощастило». Але це правда. Адже колись і дотепер продовжую вважати, що мені неабияк пощастило у тому, що на початку «нульових» років, коли приймали до спілки письменників молодих і не дуже авторів, приймальну комісію Донецького обласної організації очолював Іван Мельниченко. Як і інші колеги-новобранці, немало чув про неабияку вимогливість і принциповість цього знаного письменника, а тому, коли всі відповідні перипетії залишилися позаду, мав підстави із гордістю казати: «Мене приймав до спілки сам Мельниченко!».  Що означало дуже ретельний, вимогливий і водночас об’єктивний підхід до всього тобою написаного. А потім «відкрив» для себе, що це ж саме повторюють і мої колеги старших поколінь: комусь Мельниченко допомагав повірити у власні здібності (про графоманів, звісно, не йдеться), ще будучи відповідальним секретарем обласного осередку, комусь посприяв вже будучи головою організації, а потім на чолі приймальної комісії. Тобто для багатьох письменників кількох поколінь нашого краю Максимович, а так зазвичай звала його наша творча братія, став своєрідним хрещеним батьком у літературі. І, повірте, нині чимало із нас просто приголомшені непоправною втратою і горем, бо, немов осиротіли…

Іван Максимович Мельниченко, народився на Покрову – 14 жовтня 1930 року в селі Возсіятське Єланецького району Миколаївської області. Вже змалку у важкі воєнні та повоєнні роки тягнувся до творчості і перегодя отримав шанс навчатися і закінчити Літературний інститут імені Горького у тодішній столиці. Працював у пресі та видавництві «Донбас» і писав, писав, писав. З року в рік поступово виходили його книжки, які засвідчували – в літературу прийшов цікавий самобутній поет і непересічний прозаїк. Йдеться насамперед про твори, що ніколи не залежувалися на книжкових прилавках чи полицях бібліотек: поетичні збірки «Осенний гром», «Четыре тысячи бурь», «Дни сокровенних признаний», а також книги оповідань, повістей і романів «Запах молний», «Охота в июне», «Полцарства за коня», «Весна травы», «Астры в конце ноября», «Высокий дождь», «Пока ты молод», «Черные абрикосы», «Правые берега», «Припади к орлиному ключу», «У чести нет обратной стороны» та інші.

Немаловажна деталь – відомий письменник користувався величезною повагою і авторитетом серед читачів та колег не тільки завдяки своїй самобутній творчості, а й через неабиякі організаторські здібності, принциповість, мудрість та людську порядність. Ці якості найдужче проявилися у ті роки, коли Іван Мельниченко очолював Донецьку обласну письменницьку організацію. І дуже прикметно, що і тоді, і пізніше він залишався для своїх колег насамперед не керівником-чиновником, а старшим товаришем без навіть найменшого натяку на «забронзовіння» чи чванькувату зверхність, нерідко притаманну коло творчим «вождям». А тому у пам’яті всіх, хто знав нашого літературного побратима, він навічно залишиться як талановитий письменник і керівник, а ще як дуже доброзичлива людина із неабияким почуттям гумору, душа компанії, дотепний розповідач літературних та інших бувальщин, багатющим запасом яких щедро нас тішив у вузькому чи трохи ширшому письменницькому колі.

…Бувало, пересміявшись, робили перерву – заспівували пісню. Максимович під настрій полюбляв журливу «Ходят кони», яку колись, розповідав, вони душевно виводили із давно вже покійним нашим письменником Григорієм Кривдою. І якось так сталося, що тепер вже «спелись» ми із ним – представники старшого і молодого покоління. Та потім наш ситуативний «дует» розпався: після початку гібридної війни я змушений був залишити Донецьк, який тимчасово окупували проросійські незаконні збройні формування. Веду до того, що із моїм старшим колегою і наставником не бачилися вже майже три роки(!!!), а спілкувалися тільки по телефону. І коли минулої Покрови вітав його із поважним 85-річчям, ми немало жартували і згадали й оту «нашу» пісню. І навіть урочисто пообіцяли один одному – вже наступного його дня народження обов’язково заспівати її вдвох – тобто нарешті зустрітися. Не сталося. І, на превеликий жаль, цього вже ніколи-ніколи не станеться…

Донецька обласна організація Національної спілки письменників України висловлює щирі співчуття рідним та близьким Івана Максимовича Мельниченка. Безумовно, наш обов’язок – зберегти і передати молодшим поколінням багату творчу спадщину талановитого письменника та пам’ять про дуже світлу й непересічну людину.


Павло КУЩ,

голова Донецької обласної організації НСПУ.


 

Ще схожі публікації:

ЗНАЙ РІДНИЙ КРАЙ. Святогірський альманах – 2015
У Центральній міській бібліотеці Слов’янська відбулася презентація нових видань Державного історико-архітектурного заповідника у Святогірську. Предметом уваги краєзнавців, вчителів та студентів, я...
Праправнук Михайла Петренка Олександр Петренко прокоментував статтю на сайті «Донеччини».
Праправнук Михайла Петренка Олександр Петренко прокоментував статтю «Про петренківську «Найду» на екрані і поза ним» на сайті «Донеччини». «Кожна стаття має своїх читачів. І цю статтю хтось прочита...
Йдемо далі
У навчального закладу, як і в кожної людини, є свій день народження, своя біографія, особливі події. Ось і Макіївська загальноосвітня школа І-ІІІ степенів № 19 торік відзначила своє 75-річчя. З погляд...
Доробок Миколи Капусти. З усмішкою про клімат.
У переддень професійного свята журналістів України є нагода розповісти про альбом, виданий нещодавно у Швеції, що має стосунок до Донеччини. Справа у тому, що ще шість років тому Шведський Інститут з...
Сонячні кола Анатолія Гливи
Своє перше десятиліття Анатолій Глива мав відзначити 23 червня 1941 р. Не вдалося. І свято, і мрії зруйнували фашисти. Вранці 22 червня вони бомбили не лише Київ, а й Васильків, де жила сім'я Гливи. О...
Зі Стусом поруч
    В житті кожної людини обов’язково зустрічаються окремі особистості, які запам’ятовуються назавжди. Для мене такою особистістю став Василь Семенович Стус. Далекий вже 1954 рік, С...

The Author

КУЩ Павло

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme