«Сивіють приспані кургани». Ігор Дах з Червонограда про Донеччину

Іноді в житті трапляється так, що намагаючись зробити одне, робиш ще й друге, й третє… І добре, коли воно виходить не гірше за основну твою роботу. Так вийшло і в Ігоря Даха, журналіста, письменника, який збирає матеріали про страшне воєнне сьогодення. Кожна зустріч із бійцями на передовій дає поштовх і для написання віршів. А ще й дорога, яка ніколи не є одноманітною, бо всюди люди зі своїми долями та бідами….

Ігор Дах пройшов із своїм фотоапаратом, диктофоном і записником десятки кілометрів, як передової, так і другої лінії оборони. Він також працював у прифронтових містах та населених пунктах: Слов’янськ, Краматорськ, Лиман, Бахмут, Костянтинівка, Дзержинськ, Шуми, Майорськ, Зайцеве, Покровське та інші. Зібраного ним матеріалу вистачить не на одну книжку.

Збірка поезій не основна мета роботи Ігоря, але емоції не могли не вкластися і в поетичні рядки. Час відрядження – річ сувора, тому й збірка невеличка. Та попри все, автор зміг донести до читача найголовніше – свою любов до Батьківщини.

---

Наталія Ковальська,

письменниця

---

 

А тут війна

 

Ось бузьки повертаються додому,

Щоб гнізда знов теплом своїм зігріти,

А тут війна. І ніде скинуть втому,

А як із нею їм весні радіти?!

 

Хтось від війни втікає десь далеко,

А бузьки, змучені, летять додому

У небесах. Під крилами в них пекло

В стократ сильніше весняного грому.

 

Останній бій

 

Прийняла бій в степу піхота.

В диму гіркому день згоряв.

Бійців щомить втрачала рота,

А ворог грізно наступав.

 

«Татарин» – ротний перед Богом

Став  на скривавленій землі:

— О Господи, скажи, для чого

Нас убивають  москалі?

 

Промінчик сонця з горизонту

Підняв бійців в останній бій,

Їх слава піснею по фронту

Лишила пам’ять по собі.

 

Сапер

 

Над  міною сапер схилився –

Завмер від подиху металу.

І наче тілом з нею злився,

Віддавшись долі на поталу.

 

О Боже, щоб не помилитись…

І ось запал смертельний знято.

Сапер встиг вдруге народитись.

А це в житті — найбільше свято…

 

Сивіють приспані кургани

 

Сивіють приспані кургани

В степах донецьких від війни.

Прийшли на їхню землю хани,

Мабуть, страшніш від сатани.

 

Розриті градами могили…

Шукають що серед могил?

О Боже, дай нам Віри й Сили,

Щоб клятий пам’яті не вбив!..

 

Пес

 

Бродячий пес прибивсь до війська

І там господарів знайшов.

Тепер у нього повна миска —

В минуле голод відійшов.

 

Пес з честю їжу відробляє,

В бійців повагу заслужив.

Про нього, певне, кожен знає,

З ким пес в окопах разом жив…

 

На передовій

 

Повір, уже не перший раз

Сьогодні на передовій

Стріляти віддано наказ…

Знов точиться смертельний бій.

 

Трасують кулі над землею,

В степу навкруг горить земля.

Солдат відвагою своєю

Нашестя ворога спиня.

 

В Шумах

 

В Шумах, на шахтнім териконі,

Канадський стяг тріпоче.

Сепаратистам України

Він нервоньки лоскоче.

 

Невже бандерам Батьківщину

«Піндоси» захищають?

Із писків бризкає в них слина,

І в прапор цей стріляють.

 

Нехай бояться сучідіти

І знають: час настане.

За злочини з суворим звітом

З них кожен таки стане.

*Шуми -населений пункт біля Торецька.

 

У переповненому залі

 

Безхатченки дрімали на вокзалі,

Холодний зал у смороді зачах.

І я між ними — ніч мене застала

В своїх похмурих мовчазних тонах.

 

Мені би відпочити хоч годину.

З передової в журналіста путь.

Сам Бог для мене вибрав цей спочинок,

Щоб не забув життя свого я суть.

 

Сидів у переповненому залі

І сльози вистигали на очах.

За що війною оті люди гнані?

І в душу нишком закрадався страх.

 

Безхатченко

 

Ніч розбудив крик електрички,

Вокзал мурашником ожив.

Безхатченко, така знать звичка,

На потяг пізній поспішив.

 

Йому і їхати не треба.

Лиш там тепло і лавка є…

Холодний зал квиток до неба

Зимою часто продає…

 

На межі

 

Я стою на «межі» –

Совість кликала: треба.

Братніх «градів» ножі

Блискавицями  в небі.

 

А в долині отій

Плісне люд гіркотою.

Там залишились ті,

Що здалися без бою.

 

Був потрібен їм пан,

Щоб зігнув рабські плечі

І замкнувся капкан,

І не день — уже вечір…

 

Весна таки прийде

 

Передова сьогодні в тиші,

Бо навіть дощ і той притих.

Комбат наказ в молитві пише —

Полеглим дяку, від живих.

 

Тут вчора гради без упину

Місили землю навкруги.

Здавалось – чорную хустину

Земля вдягнула назавжди.

 

Та спломеніє в серці віра:

Весна все ж прийде у цей край,

І від московського вампіра

Очистить земленьку розмай.

 

В степах донецьких

 

Війна прийшла, звідкіль не ждали

Ані народ, ані  «мужі».

Ті, що Історію в нас  крали,

Знов з піхов вийняли ножі.

 

Знать, мало їм того, що вкрали,

Привласнили собі святе.

І нині знов, не для забави,

З мечем прийшли в Донецький степ.

 

О Боже, зглянься Ти над нами,

Довіру не рахуй за гріх.

Ми для них були братами,

Лише ніким були у них.

 

В степах донецьких, у окопах,

Не за законами війни

Стіною стали за Європу

Вкраїни нашої сини.

 

Віднині, вірю, не забути

Тим хлопцям, що без рук, без ніг,

Московської змії отрути,

Що виллялась на наш поріг…

 

Перед нічним боєм

 

Запала тиша перед боєм.

В копер рогами місяць вперся.

Донецький край сповитий горем —

До нього в хату ворог вдерся.

 

Із неба падала, мов зірка,

Ракета, що до бою звала…

В степу полин горів і гірко

Тривога в душу закрадалась…

 

По Горлівці жура гуляє

 

Я з терикона бачив місто,

Немов на віддалі руки.

Воно розкинулось намистом,

Але у нім бойовики.

 

Колись там музика лунала,

Дзвінкі дитячі голоси

І мати доню колихала,

Шахтар вдивлявся в неба синь.

 

По Горлівці жура гуляє,

Прокляття й слуги сатани,

Коли вже, і сам Бог не знає,

Закінчиться розгул війни.

 

Я з терикона бачив місто…