У Святогірську тепер є вулиця Сібільова


Святогірська міська рада на виконання Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» 20.10.15р. ухвалила рішення про перейменування низки міських вулиць. Тепер у духовному та рекреаційно-туристичному центрі Донеччини є вулиці Соборна (Комсомольська), Курортна (60 років Жовтня), Шкільна (Леніна). Вул. Свердлова одержала ім’я Григорія Сковороди, а Жовтнева – Сібільова.
Якщо Г.С. Сковороду (1722-1794) – українського філософа, просвітителя, письменника і педагога, який часто бував у Святогірську, спілкувався з настоятелем і насельниками монастиря, всі знають зі школи, то М.В. Сібільова – здебільшого археологи, краєзнавці. Тож почесному краєзнавцю України, провідному співробітнику Святогірського державного історико-архітектурного заповідника В.М. Дєдову довелося просвіщати містян, розповідати про заслуги Миколи Вікентійовича перед Святогірськом, археологічною наукою і краєзнавством…
М.В. Сібільов народився 2 лютого 1873 р. у м. Глухів Чернігівської губернії. Вчився у Путивльській гімназії. Після смерті батьків жив у родичів у м. Обоянь Курської губ. Там закінчив училище, працював писарем, чиновником у казначействі. Багато займався самоосвітою.
У зв’язку зі стрімким ослабленням зору 1912 року переїхав до м. Ізюм Харківської губ. Тут він зайнявся археологією та історією краю. Щороку пішки долав сотні кілометрів, відкрив понад 350 стоянок первісних людей, древніх поселень, городищ, могильників. Разом з добровільними помічниками – переважно з пастухами, зібрав у Придінців’ї більше 60 тисяч предметів побуту, знарядь праці наших далеких предків. Майже всі знахідки стали експонатами Ізюмського краєзнавчого музею, відкритого 1920 року. Його директором призначили Миколу Сібільова – ініціатора створення цього науково-просвітницького закладу. Свої археологічні відкриття і знахідки на територіях Ізюмського, Слов’янського, Краснолиманського та Артемівського  районів, які у XVIII – XIX століттях входили до складу Ізюмського Слобідського Козацького полку, а згодом до Ізюмського повіту Харківської губернії, М.В. Сібільов описав у чотирьох книгах  «Древности Изюмщины», які побачили світ у 1920х роках. Перу Миколи Вікентійовича належать стаття «Археологічні пам’ятки на Дінці у зв’язку з походами Володимира Мономаха та Ігоря Сіверського», в якій досить обґрунтовано висловив припущення, що сумно відома битва русичів з половцями 1185 року відбулася саме в наших краях. Згодом цю ідею розробляли учень М.В. Сібільова, дослідник «Слова про похід Ігорів» В.М. Маркін (1925-2004), професор ХДУ М.Ф. Гетьманець та інші науковці.
З 1934 року Микола Вікентійович жив у Святогірську, продовжував археологічні дослідження. Разом з дружиною  С.М. Одинцовою створювали краєзнавчий музей, директором якого призначили Софію Миколаївну.
Досягнення М.В. Сібільова були гідно поціновані. 1927 року його обрали членом-кореспондентом Комітету охорони пам’ятників культури, а а 1932 р.  – дійсним членом Всеукраїнського археологічного комітету. У 1936 р. Миколу Вікентійовича зарахували ст. науковим співробітником Інституту археології Академії наук УРСР.
Війна, нав’язана фашистською Німеччиною, примусила археологів шукати можливість зберегти хоча б найцінніші експонати Ізюмського та Свято гірського музеїв. На жаль, не все вдалося. У доповідній на ім’я наркома освіти М.В. Сібільов писав: « 22-X-1941 при вступлении в Изюм немецкой разведки местным населеним был разгромлен Изюмский музей, в котором хранилось до 40 000 собранных мною експонатов. В конце концов они попали в помойную яму на музейном дворе, в мусорные и навозные кучи, в овраг».
У Святогірську Миколі Вікентійовичу вдалося закопати чимало експонатів, а найбільш цінні скласти в ящики, завантажити на однокінну підводу й спробувати вивезти їх на територію, вільну від окупантів. Не вдалося. З Біловодська (Луганська обл.) німці примусили їх повернутися назад, у Святогірськ. Тільки з другої спроби М.В. Сібільову з дружиною вдалося перетнути лінію фронту, добратися до Уфи, де на той час знаходилася АН УРСР. Тут він невтомно працював, написав статтю «Підсумки досліджень палеолітичних і неолітичних стоянок басейну р. Дінця», яка була опублікована 1944 року в другій книзі «Наукових записок Інституту історії та археології АН УРСР» вже після смерті автора. У некролозі член-кореспондент Л.М. Савін писав, що ім’я М.В.Сібільова повністю належить українській науці. Його діяльність – одна з блискучих сторінок української археології та краєзнавства.
Роботи Миколи Вікентійовича, зібрані ним артефакти протягом десятиліть допомагали дослідникам не тільки нашого краю. А 2008 року в Святогірську сталася приємна подія – краєзнавцям вдалося віднайти яму, в якій М.В. Сібільов у 1942 році сховав від окупантів музейні експонати. Вони знову допомагають людям зрозуміти, як жили їх предки, як розвивалося суспільство.


Віктор Скрипник,
голова Слов’янського осередку НСКУ.


 

Ще схожі публікації:

Вернісаж Володимира Шенделя
Ще не так давно в будь-якому кінотеатрі, а то і в сільському клубі модно було прочитати: «Из всех искусств для нас важнейшим является искусство кино». Насправді, це зовсім не так. В авангарді мистецтв...
Сумна звістка надійшла з Донецька: пішла за вічну межу Раїса Олександрівна СаліЙ,
Вона майже 40 років свого життя віддала «Донеччині» – єдиній обласній україномовній газеті. На заслужений відпочинок пішла з посади відповідального секретаря,яку займала понад десять років. Гарний ...
Герої не вмирають!
На зустріч з заступником директора Донецької дирекції УДППЗ «Укрпошта» Ю. І. Карпенком йшов з метою з’ясувати умови видання маркованого художнього конверта до 200-ліття (17 вересня 2017 р.) нашого...
На Донеччині розпочалися заходи із святкування 200-річчя від дня народження Михайла Петренка
Петренківське свято у слов’янській ЗОШ № 13: з нього на Донеччині розпочалися заходи із святкування 200-річчя від дня народження поета-земляка Михайла Петренка Драматична дума у двох явах під на...

The Author

СКРИПНИК Віктор

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme