України єдина – 25 років в дорозі

ptwfx5m2mm0У січні 1992 року, не перше незалежне українське Різдво, ми, група студентів зі Слов’янського державного педагогічного інститути (нині Донбаський державний педагогічний університет) рушили на Захід – по обміну студентами із Тернопільським педінститутом та у село Великі Гаї на Тернопільщині, де і зустріли свята.

Минуло два десятиліття і ми «доїздилися» до того, що не маємо ані національної ідеї, ані цілісної (на тепер) держави, зрештою – маємо війну.

Новий формат агітпотягу «Труханівська Січ» дає надію, що сучасні намагання об’єднатися проти спільного ворога й у лиху годину будуть більш вдалими. «Бестзебест», кращі з кращих, спочатку двічі відвідали схід, потім завітали на захід, на черзі – південь, а потім – і північ. «Україна – єдина» й «Україна – понад усе!», і по іншому бути не може!

Олександр Романько,

журналіст, краєзнавець, поет.

 

Київ. Як все починалось і про що взагалі йде мова

Двадцятого жовтня о 15:00, з центрального вокзалу Києва відправився волонтерський агітпотяг єднання України «ТрухановскаСіч». Пасажири потягу – волонтери, музиканти, військові ЗСУ, громадські діячі, і, чи не найголовніше, – студенти зі східноїУкраїни, а головна мета вже третьего потягу –спілкування молоді.

Розповідає художній керівник«десанту» Олег Ворошиловський:

– Головна мета акції — це спілкування, яке об’єднує людей. Це те, що буде передано з вуст в вуста, і коли відгримлять усі фанфари, а учасники потягу повернуться до себе на Схід, вони розповідатимуть, що «там» ніхто не кусається, ніякі бандерівці не бігають по вулицях. …До речі, поміж інших учасників, з нами їде дитячий колектив з Луганської області, це – 10 діток середніх класів. Всі вони знайшли можливість купити за власний рахунок квитки, щоби приїхати до Києва і вирушити разом з нами на Захід нашої країни.

 

Центральна Україна

Вінниця

Випадково наше перебування уВінниці, 21 жовтня, припало на День народження Героя Небесної сотні Максима Шимка. З нами їхала родина Максима, й мені випала нагода познайомитись з його матусею, яка залишила у моїй душі найтепліші спогади. Вона читала мені вірші, розповідала про сина та наставляла, що найголовніше – бути разом, не ділитися на тих чи інших, адже тільки єдина Україна може подолати всі перешкоди.

У Вінниці відбулася перша дискусія молоді в педагогічному університеті ім. Михайла Коцюбинського. Треба було підійти до мікрофону і висловити свої думки або ж поставити запитання, проте, що непокоїть. Спочатку всі соромились чи побоювалися, але з часом до мікрофону вже була черга із натхненної молоді, яка не бажала мовчати і тримати все у собі.

 

Хмельницький, Старокостянтинів, Кам’янець-Подільский

«Дай Боже, завжди їсти так, як нас годували у Хмельницькому!»

Після Вінниці нас зустрічала Хмельниччина – величезні караваї, співучі дівчата, Меджибіжський замок й Кам’янець-Подільська фортеця! Почалося все 22 жовтня о сьомій ранку. Не дивлячись на те, що погода наПоділлі зустріла нас дощем і холодним вітром, цей край запам’ятався багатьом з нас як найтепліший куточокУкраїни. Доброзичливість, відвертість, щира радість людей, які зустрічали нас на вокзалі, – все це вражало! Коли ти знаходишся на Хмельниччині, ти відчуваєш Україну у самому серці. Найбільше запам’ятався театр ляльок, театральна вистава за мотивами «Спогаду» Шевченка. Доречі, саме на Хмельниччині я вперше спробувала куліш, справжню казацьку кашу. На другий день підьйом буввже о п’ятій ранку, ми відправились до Меджибожу, потім до Пиляви, де пройшлись по місцях козацької слави.

 

ЗахіднаУкраїна

Я не буду описувати кожне місто, бо якщо почати, можно написати не те що статтю, а невеличку повість. Тернопіль, Чернівці, Івано-Франківськ, Мукачево, Ужгород, Львів, Винники, Рівне й Луцьк – все це ми об’їхали майже за 10 діб! Найсильніші враження саме в мене залишили музей НКВД на Тернопільщині, Чернівецький університет ім. ЮріяФедьковича, а найголовніше – дискуссії.

 

Тернопіль

Тернопіль залишив у труханівців не найкращі спогади, важкі, але дуже значущі за усю подорож. По-перше, музей політв’язнів – це зовсім не те місце, відвідування якого приносить задоволення. Виходячи з нього, відчуваєш себе пригніченим, відірваним від повсякденного життя, це місце, яке наштовхує тебе на роздуми про добро і зло, жорстокість і людяність. Але, на мою думку, це саме те, що повинен знати кожен українець. Відвідати, зрозуміти і пам’ятати.

У музеї представлена вся історія національного визвольного руху України: від самих перших в’язнів Гулагу, доль воїнів УПА, до «шістдесятників» та дисидентів пізнього радянського періоду. Експозиція здебільшого складається з фотографій і документів, але також є і незвичайні експонати: зразки табірного одягу, предмети тюремного побуту ув’язнених, макет одного з таборів Гулагу, а ще макети криївок – таємних підземних приміщень, де ховалися від органів НКВС українські повстанці.

Також не дуже приємні спогади агітпотягу пов’язані з тернопільскою мерією, яка не знайшла навіть жодного представника, який би до нас вийшов. Тернопіль – це місто, де громада навчає органи влади бути чемними, адже самі люди зробили, і ми разом з ними її відкривали, меморіальну дошку на школі, де навчався Герой Небесної сотні Тарас Слободян. Тобто, зробили власноруч те, що обіцяла, але не виконала мерія.

 

Чернівці

Чернівці, або, як ще називають це місто, «Маленький Париж», зустрів нас величезним жовто-блакитним прапором, за який трималися усі люди, які зібралися зранку на вокзалі! На кожного з нас справив неперевершене враження університет ім. Юрія Федьковича, або, як жартома кажуть, український Хогвартс. Резиденція митрополитів Буковини і Далмації, де і діє університет, напрочуд красиве й вражаюче місце — перлина і гордість Чернівців. Це видатний архітектурний шедевр не тільки Західної, але і всієї України. Резиденція митрополитів, яка є пам’яткою архітектури національного значення, була визнана одним із Семи чудес України, а в 2011 році була включена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Мета нашого потягу була спілкування молоді, й саме заради цього кожного дня ми відвідували школи, коледжі, університети, ми спілкувалися на гострі питання життя України (до чи після концертів, організованих майже у кожному місті спільними зусиллями місцевих митців та музикантів з потягу). Якими були питання? Наведу деякі з них, щоб читачам було над чим поміркувати.

Чому українська молодь хоче вчитися, а згодом жити й працювати за кордоном? Сепаратизм та фундамент для нього, як на Заході, так і на Сході України. Доки країна буде перебувати у стані пострадянського феодалізму? Студентське самоврядування, якість освіти й рівень викладачів. Майбутнє України. До чого приводить переписування історії, приховування та вигадування фактів? Як навчитися розуміти один одного й позбавитися стереотипів щодо бандерівців – нациків Заходу й бандитів-сепаратистів сходу? Брехня, безкарність, байдужість, або що руйнує Україну? «Вічні теми» корупції та люстрації. (Сподіваюсь, що колись перестануть лише говорити про боротьбу й почнуть діяти)

Роблячи висновки, можна сказати, що цей потяг був насправді потрібен українцям, і, як не один раз я чула у потязі, що якщо б ми розмовляли ще в 90-х, то війни б взагалі не було.(О. Р. – Розмовляли-розмовляли, та , можливо, не ті й не про те…) Україна – єдина, і в нас одні й ті ж проблеми. Розбиті дороги Слов’янська нічим не відрізняються від таких самих доріг в Коломиї, корумпованість навчальних чи то медичних закладів, байдужість молоді, брехня й безкарність представників влади, – все це одна біда, біда як Сходу, так і Заходу. Справжніх патріотів, людей, які люблять свою країну й мову, на Сході стільки ж, скільки й на Заході, а сама Західна Україна не застрахована від сепаратизму, в чому ми і переконались в деяких містах, та на деяких дискусіях. І всі ці, вище поставлені проблеми нашої єдиної України, треба вирішувати!

Вже зараз сформовано склад учасників четвертого Потягу Єднання України «Труханівська Січ» – «Подарунки від Св. Миколая – не казка, а життя». В потяг сядуть студенти з Луганської, Донецької, Вінницької, Івано-Франківської, Хмельницької, Чернівецької, Львівської, Закарпатської, Волинської та Рівненської областей.

Маршрут 4-го потягу: Київ – Сміла – Дніпро – Запоріжжя – Волноваха – Маріуполь (19 грудня) – Бердянськ – Генічеськ – Херсон – Миколаїв – Одеса – Київ.

Якщо в 3-му потязі, крім дискусій були ще й концерти, виступи митців, та інше, то тепер дискусії стануть найголовнішим акцентом. Тому що тільки у спілкуванні може народитись істина, Україна повинна розмовляти між собою, й не ділитися на тих та інших!


Аліна ШЕЙКАШ, студентка 2 курсу факультету підготовки вчителів початкових класів Донбаського державного педагогічного університету


 

Ще схожі публікації:

РОЗЧАВЛЕНІ «РУССКОЙ ВЕСНОЙ-2014»: УСЬОГО ЗА ДВА МІСЯЦІ В ДОНЕЦЬКУ НЕ СТАЛО НІ ВЛАДИ, НІ МЕДІА
Неопубліковані раніше нотатки журналіста Ігоря Зоца про трагічні події в Донецьку п’ять років тому і роль у них медіа.   На 11 травня 2014 року, коли в Донецькій області відбувся псевдорефе...
«ЛИШУ Я ТОБІ, СИНУ, СВІЙ БІЛЬ ЗА УКРАЇНУ…»
    Що розповів поет з Луганщини Василь Голобородько журналісту з Донеччини Ігорю Зоцу   КРУТИМИ СХОДИНКАМИ   Зустрічаємося в Ірпені на території Будинку творчості Національної спілки письменників Ук...
Іван Ле в Краматорську
Іван Леонтійович Ле (прізвисько Мойся) — відомий український письменник, лауреат літературної премії імені Т.Г.Шевченка, автор цікавих романів "Наливайко", "Міжгір'я",  "Хмельницький", "Інтеграл" &...
«Наша зброя – слово»
  У грудні 2020 року вийшла в світ спільна книга Національної спілки журналістів України (НСЖУ) та Асоціацієї  польських журналістів (SDP) «Я журналіст. Чому ви мене б’єте?». Це видання є проявом со...
Путівка до Парижа
  У кулінарному телешоу "МастерШеф" перемогла донеччанка Світлана Шептуха   Зараз, коли ви, шановний читачу, берете до рук цей номер газети, Світлана вже — в Парижі, й саме прямує д...
Донеччани на Львівщині
На початку жовтня благодійну організацію «Фонд регіонального розвитку», до складу якої входить народний вокальний колектив «Лілея» Райгородоцького Будинку культури та дозвілля Донецької області, запро...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme