Випадково натрапив на замітку сайту “Новости Донбасса”, що в Москві відкрили виставку сепаратистського змісту «Новороссия. Юзовка. Будущее начинается в прошлом». Про це повідомляє сайт так званого «міныстерства культури “ДНР”».
Як стверджують у «мінкульті», на відкритті експозиції крім членов угрупування «ДНР» Дениса Пушиліна і Михайла Желтякова, також були присутні перший заступник голови комитету Держдуми РФ з культури Йосиф Кобзон та лідер Компартії РФ Геннадій Зюганов.
«Я хотіла звернути увагу суспільства на те, що населеня Донецька не налаштоване визнавати признавать Бандеру героєм, також як і не налаштоване сприймати ту фашистську ідеологію, яка наразі процвітає на Україні. Не можна стріляти в мирних жителів. Європа мусить знати правду. Тільки тоді настане справедливость. Через культуру я хотіла внести свій внесок у встановлення миру на Донбасі», – каже автор выставки Тетяна Пономаренко-Левераш.
Реагувати на це лихослівя спочатку не хотілося. Тим, хто не хоче чути і бачити очевидні речі уже нічого не доведеш, тих .хто пішов у несвободу добровільно – не повернеш, не варто і кликати. Але коли паплюжать Україну та ще й в обіймах агресора – промовчати не міг. Обурливо і те. що честь і гідність країни взялися принижувати громадяни, яких сама держава ще вчора пошановувала найвищими нагородами. Згаданий вище “міністр культури ДНР” пан Желтяков – заслужений працівник культури України, а пані Пономаренко – Левераш – заслужений художник України.
Пригадується, високу нагороду вручав цій пані президент Віктор Ющенко далекого 2009-го року. Невідомо, в чому саме полягали заслуги художниці перед усім українським народом але в Донецьку про неї дізналися, коли перемалювала ледь не весь футбольний “Шахтар” починаючи від самого хазяїна. Згодом визнана обома президентами мисткиня береться за портрет двічі несудимого гаранта Конституції, зобразивши колишнього завгара автогонщиком. Твір під назвою “Шлях чемпіона” художниця особисто піднесла Януковичу в 2013-му році…
Про золоті для донецької придворної челяді часи художниця згадує з ностальгією, а колишній президент, що власне і привів війну на Донбас і далі залишається “чемпіоном”. “Гадаю, що Янукович ще зробить добре діло для Новоросії. Тому якби я зараз писала його портрет, то представила б його в глибоких роздумах. З морщинками на лобі і застиглим в очах поглядом:”Що робити далі ?” – ділиться творчими планами пані Тетяна в інтерв’ю одному з московських видань.
Проте, сьогодні в окупованому Донецьку більшість згадує “Янека” скоріше з огидою, там тепер інші “герої” і колись уславлені Україною митці саме під них і підлаштовуються. Так знаменитий ще два роки тому Національний музично – драматичний театр ледь не в повному складі на чолі із заслуженим діячем мистецтв України тепер називається інакше і, як хизується сама керівниця театру, збирає в Росії повні зали на гастролях. Покійний багаторічний директор цього театру – Шевченківський лауреат Марк Бровун і уявити собі не міг, що продовжувачка справи його життя, рідна донька поставить колектив прислуговувати окупантам.
Ще один відомий в Донецьку осередок творчих людей – обласна організація Національної спілки художників на чолі із ще одним заслуженим художником України влаштовує виставки за підтримки самопроголошеної влади.
Водночас саме в ці дні в Донецьку проходив фестиваль “Зірки світового балету”, який свого часу збирав багатьох відомих майстрів. Цього разу закордонні знаменитості звісно не приїхали: анонсований організаторами болерон з Японії виявився натуральним бурятом, а залу оперного театру заповнювала публіка пенсійного віку. Але якщо подібне тло очікувалося – демонстративна відсутність слова Україна навіть у званнях артистів і організаторів – неприємно вразила.
Так Євген Денисенко названий просто заслуженим діячем мистецтв, без слова Україна. Вадим Писарєв, Євгенія Хасянова і Людмила Стрельцова – просто народні артисти. Представлення таким чином митців звичайно ж не випадкове-у лексиконі загарбників згадувати ворога навіть у нейтральному контексті – заборонено.
Та ніхто й не запитував у артистів як їх тепер величати. Це Україна опікувалася митцями, а терористичній “ДНР” і її кремлівським ляльководам культурний розвиток заручників без потреби. Інша справа, чому визнані Україною діячі мистецтв пішли на службу до сепаратистів. Деякі з перебіжчиків зізнаються, що вчинили непатріотично, але одразу ж починають звинувачувати Україну ледь не в усіх смертних гріхах. А переважна більшість нічого осудного в роботі на боці агресора взагалі не вбачає. Добре хоч на передову не їздять підтримувати своїм співом бойовий дух загарбників.
Доводилося чути заклики пожаліти донецьких артистів, адже виступають перед своїм глядачем. Воно то так, але всі ці начебто “свої” шанувальники мистецтв ходили голосити “за ДНР”, кликали на площах міст Путіна зі зброєю, звіром кидалися на українських патріотів і заручників.
А з іншого боку, хто підтримає небагатьох митців Донеччини, які кинули напризволяще затишні квартири і поїхали поневірятися Україною, бо вона є для них найвищою цінністю? Хто хоча б телефонним дзвінком скаже добре слово митцям, які залишилися в окупації, але не пішли в “услужение”. Не буду їх називати, бо окупанти можуть помститися – таку зараз у Донецьку культуру прищеплюють . Але точно знаю – недалеко той час, коли мої земляки видадуть на-гора твори, які з ризиком для життя зараз пишуться у пригніченому терористами краї.
З ким сьогодні театрально – концертний Донецьк наочно демонструє ситуація довкола управління культури облдержадміністраці: практично ніхто з апарату цього відомства працювати з Україною не поїхав, а дехто натхненно служить у так званому “міністерстві”, що на вулиці 50-річчя СРСР. Символічно, що культура шахтарського краю так і залишилася в “совку”, адже вулиці в місті тепер не перейменовуватимуть . Хіба що повернуть назву Сталіно, недарма ж на фасаді оперного театру поруч з афішею “Зірки світового балету” не один – два портрети Сталіна…
І як підсумок цих міркувань – не вельми оригінальна пропозиція: публічно позбавити високих звань громадян, які паплюжать Україну і служать терористам. Для цього, можливо і символічного акту справедливості, нашим владним установам, які постійно посилаються на брак коштів на культуру – грошей якраз і не треба.
Ще схожі публікації:
Донеччани вшановують пам'ять жертв політичних репресій на місці, про яке до 1989 року не можна було й згадувати. Хоча про поховання за високою загорожею на Рутченковому полі, розпочате у 1930 році в т...
Багато в чому саме завдяки цьому Палацу, а точніше - керівникам і викладачам ПДЮТ (яких сміливо можна назвати ентузіастами своєї справи), та, звичайно ж, завдяки вихованцям, Донецька область вже три р...
21 січня 1979 року Олекса Гірник востаннє ступив на Чернечу гору, на це святе для всіх українців місце, де, звіривши свої помисли зі своїм духовним батьком Тарасом Шевченком, на знак протесту проти ро...
Про любов з першого погляду в Донецьку розповіла Машуня, давня приятелька - стоматологиня, яка поривалася була виїхати з рідного міста, але так і не наважилася кинути стареньких батьків. Та і син до р...
Побачене, почуте і пережите за останні два роки склалося в роздуми, якими хочу поділитися з земляками. Дорогі мої співвітчизники! Ось вже два роки як ви живете на «звільненій» (напевно, від «хохлів» ...
Петренківське свято у слов’янській ЗОШ № 13: з нього на Донеччині розпочалися заходи із святкування 200-річчя від дня народження поета-земляка Михайла Петренка Драматична дума у двох явах під на...
