9 листопада, у День української писемності та мови, тисячі наших спііввітчизників різного віку й статусу, а також наших друзів по всьому світу писали радіодиктант. Одні, щоб перевірити свої знання з української мови, а більшість — щоб продемонструвати любов до великого народу та його солов’їної, калинової, шовкової, наймелодійнішої мови в світі. Цього разу я диктант не писав — поспішав закінчити своє мікродослідження про те, як нас у москалі перетворювали.
По-моєму, все почалося в Переяславі 8 січня 1654 року. Того дня на заклик гетьмана Війська Запорізького, керівника визвольної війни українського народу від польського гноблення Богдана Хмельницького на майдані, біля церкви зібралися козацька старшина, рядові запорожці, городяни, щоб зустрітися з посольством царя московського, обговорити умови союзу з ним. За гучністю вигуків (як зараз Ігор Кондратюк в «Караоке на майдані» визначає переможців) «Воліємо під руку царя православного!», ухвалили рішення про приєднання України до Московського царства. В радянські часи той день іменувався святом воз’єднання України з Росією. А в 1654-му він мало не став днем розбрату.
Справа в тому, що коли Богдан, козацькі старшини та московські гості зайшли у храм, щоб скріпити угоду взаємною присягою, бундючний посол Бутурлін з погордою заявив, що його цар є монархом і самодержцем і не присягає своїм підданим. Розгніваний, розлючений таким приниженням, Хмельницький вибіг з церкви. Та за хвилину повернувся, бо розумів: в умовах постійних загроз з боку Польщі, Туреччини, Кримського ханства союз з Москвою, хай і нерівний, потрібен.
Нерівність поглиблювалася буквально щодня. Царські урядники помчали містами України приводити люд до присяги на вірність царю Олексію Михайловичу. Звичайно ж, робилося це по-московськи. От і звикали до їхньої мови, до їхніх порядків. З 23 Березневих статей залишилося одинадцять. У 1659 з’явилися Переяславські статті, у 1665-ому — Московські, у 1687-ому — Коломацькі, які залишили українцям все менше прав чи, як тоді казали, вольностей.
Після невдалої спроби гетьмана Івана Мазепи вирватися з царських обіймів, на Україну обрушився шквал репресії Петра I. Приклад тому — зруйнування в 1708 р. гетьманської столиці Батурина, поголовне знищення його жителів. Дісталося від Петра й Запорозькій Січі. А її ліквідацію завешрила Катерина II у 1775 р.
І Перший, і Друга доклали чимало зусиль, щоб зникла й назва Україна. Спочатку Лівобережжя називали Гетьманщиною, а потім Малоросією. У 1722 р. Петро I створив Малоросійську колегію «для нагляду за діяльністю гетьманської адміністрації», а фактично — для повної колонізації українських земель.
Само собою зрозуміло, що окупанти абсолютно не дбали про розвиток культури і мови аборигенів. Гірше того, робили все можливе, щоб витіснити їх зі вжитку, впровадити своє. Пригадайте Валуєвський (П. Валуєв — міністр внутрішніх справ Російської імперії) циркуляр 1863 р. про заборону друкувати українською мовою шкільну та релігійну літературу. Емський указ 1876 р. імператора Олександра II забороняв видання в Росії оригінальних творів і перекладів українською мовою, ввезення українських книжок і брошур, виданих за кордоном. Було заборонено влаштовувати українською театральні вистави, концерти, декламації. Навіть друкування текстів до нот українською не допускалося.
До речі, у травні ц. р. минуло 140 років з дня ухвалення ганебного антиукраїнського указу Олександра II. З цієї нагоди в ЗМІ було чимало публікацій. Парламентська газета «Голос України», наприклад, опублікувала статтю «Особлива нарада проти України». Виявляється, такий «державний орган» при особі монарха був створений з метою розробки заходів для викорінення «малоросійського духу». Під прес «особливої наради» потрапило навіть перше видання тлумачного словника Володимира Даля. Козак Луганський назвав творіння свого життя «Толковий словарь велікорусского наречія русского язика». Цим автор підкреслював рівноправність «велікорусского» і «малоросійського» наріч руської мови. Хіба ж могли царські сатрапи пропустити таку крамолу? От і з’явилася резолюція: «Издание уничтожить. Экземпляр в архив.»
«Особлива нарада», до складу якої входили міністри внутрішніх справ і народної освіти, оберпрокурор Святішого синоду, начальник жандермерії та інші чини, схвалили план протидії українофільству, запропонований флігель-ад’ютантом імператора бароном Корфом. Ним, зокрема, передбачалося «Наводнение края до чрезвычайности дешевыми русскими книгами». Цією ідеєю захопився Олександр II, а потім і радянські керівники. Вони, гучно вихваляючи «ленінську націоональну політику», проголошуючи дружбу «народів-братів», тихцем русифікували Україну. Наслідок-у 60-х роках ХХ століття у Слов’янську та й багатьох інших містах Донеччини не залишилося жодної україномовної загальноосвітньої школи, не говорячи про вищі та середні спеціальні навчальні заклади, які перевели на російську ще до того.
Розпад Радянського Союзу дав надію, що Україна стане українською. Та де там. Уже чвертьстоліття у своїй країні, на своїй землі боремось з «п’ятою колоною» Москви. І… програємо. «Русский мир», очолюваний Путіним, відтяпав нашу Автономну республіку Крим, значні території Донецької та Луганської областей, намагається дестабілізувати обстановку в інших регіонах…
«Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш? —
Слізно запитував Тарас Шевченко ще в жовтні 1843 року. Тоді, майже через два століття після Переяславської ради, він писав:
Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну…
І від імені матері — України роз’яснював:
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Як і заповідав Великий Кобзар, українці не раз вставали, кайдани рвали «і вражою злою кров’ю» волю окропляли. Та через якийсь час все повторювалося. Коли ж ми вичавимо із себе рабів? Коли «недолюдки» перестануть «матір катувати»?
Віктор СКРИПНИК
Ще схожі публікації:
Вірність присязі Батько і Мама прожили повне випробувань війною життя і я чомусь переконав себе, що Олексій Зоц у 25 років повернувшись посивілим офіцером з Другої світової, а мама, переживши о...
Ще раз перечитав спогади В.С.Малюги про його важкий життєвий шлях (Слов’янськ, 2005р.), проаналізував основні моменти нашої бесіди і дійшов висновку, що світ, вірніше, його населення не стає кращим. Д...
Яким надихаючим позитивом є сам факт захисту України людьми інших національностей: грузини, чеченці, азербайджанці, білоруси, росіяни… Про те, що кореєць Слава Дьо воював у лавах «Айдару», я дізнався ...
Не знаю, якому філософу належить фраза: «Світ тісний», але вона добре прижилася, і сприймається як прописна істина. Нещодавно мав нагоду вкотре переконатися в цьому. Оскільки час від часу намагаюся ...
Український фонд соціальних інвестицій, що діє на підставі постанови Кабінету Міністрів України №740 від 28.04.2000 оголошує конкурс субпроектів зі створення житла для внутрішньо переміщених осіб (ВПО...
Перший заступник голови Держкомтелерадіо Богдан Червак вручив диплом лауреата Премії Кабінету міністрів України імені Лесі України за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва письменнику з Дон...
