Про любов з першого погляду в Донецьку розповіла Машуня, давня приятелька – стоматологиня, яка поривалася була виїхати з рідного міста, але так і не наважилася кинути стареньких батьків. Та і син до роботи в Одесі так і не притулився, повернувся в Донецьк, одружився – живуть. А тут, після тривалого періоду безгрошів’я в стоматології почали регулярно платити аж 13 тисяч російських рублів на місяць. Ну і від пацієнтів щось перепадає…
А ще в Машуні є колежанки на роботі – Малишевська і Коротач, незаміжні ,і мабуть у свої далеко за сорок – без особливих шансів на зміну сімейного становища. Якщо до війни не пощастило постійного кавалера загнуздати – то де їх знайти, коли ровесники під дідуганів косять щоб в армію «ДНР» не загребли, а молодші на тіток не задивляються. Інша справа – вояки у камуфляжі: стрункі, з виду гарячі й дужі. На таких і натрапили Машунині подруги одного весняного дня. Побачення призначили вже того ж вечора – Коротач сама запропонувала в себе вдома: живе поруч з роботою, та і готує вона краще за подруг – двадцять п’ять років заміжжя за плечима, а покійний Юрасик на її борщі ніколи не скаржився…
Нашу Машу подруги на гульбисько з трьома защітніками Отєчества покликали скоріше за компанію, адже Машуня у пошуках чоловічої уваги за останнє десятиліття помічена не була.
…Гості зайшли до квартири, як до себе в хату – у камуфляжі, молоді. «Та в мене ж син такого віку»,- подумала Машуня. Хлопці поставили в куток автомати, знайомляться, дістають випивку, закуску і спозирають на жінок такими голодними очима, що Маші аж млосно стало. Зиркнула вона на розпашілих від чоловічої уваги подруг і чітко уявила чим вечірка завершиться. Не замислюючись що про неї подумають присутні, вхопилася за живіт, який буцімто непокоїв ще з обіду, сказала щось схоже на вибачення і похапцем залишила квартиру Коротач.
Наступного дня невиспані колєжанки Машуні не стримували свого задоволення вчорашньою пригодою і навіть дорікнули їй, що не підтримала компанію як слід. Машуня промовчала і тільки по мобільному її прорвало – виговоритися друзям молодості за сотні кілометрів звісно легше ніж читати мораль тому, хто її давно втратив.
Між тим і мене історія про походеньки двох підстаркуватих хвойд зачепила. Уявив як лікарки після злягання з першим стрічним перехожим вже через кілька годин починали порпатися в ротових порожнинах пацієнтів тими самими пальчиками, що… Пацієнти донецької стоматології особистим життям лікарок звісно не цікавляться та і навіщо воно їм – два роки окупації змінили людей.
З цього місця оповідачу зазвичай кортить вдатися до моралізаторства. Та оскільки це може тривати безкінечно – спробую викласти свої міркування стисліше.
Статеві зносини на перший погляд добропорядних лікарок і утриманок бюджету РФ з «ополченцями» не є чимось осудним. Більше того, з огляду на цінності молодої «республіки», таку відданість місцевих жінок треба сприймати як гуманітарну допомогу «армії» і т.д. А з іншого боку, перелюб донецьких лікарок є ще одним яскравим доповненням до узагальненого портрету жителів «ДНР», у яких життя наразі просто буяє: гроші видають у вигляді зарплати-пенсії від РФ плюс ненависна донбасівцям «хунта» теж платитить – треба лише трохи попоїздити, гуманітарка тече звідусіль, Путін і Захарченко розтлумачують як жити далі. Ну і кому особливо пощастить – до того прийдуть захисники «рузького міра» і нагородять сексом у вільний від війни з «укропами» час.
А ще в «ДНР» крім лікарок загарбники утримують школи, кілька інститутів, військове училище і ліцей, де, до речі, працює чимало зрадників у погонах на чолі з колишнім начальником. Росія також платить і чиновникам, поліції, журналістам – усім, хто пішов служити окупантам. Ну і звісно ощасливлені російською турботою пенсіонери – наразі основа, фундамент молодої «республіки». СРСР для цього люду вернувся і він це завоювання просто так не віддасть «хунті», яка, за версією окупантів, постійно «гатить», щоб не тільки погіршити щасливе життя донеччан, а й відібрати в них затоплені терористами з РФ шахти, руїни вивезених у Росію заводів, запущені і неорані землі…
Тому, як мені здається, агресивна більшість жителів «ДНР» битиметься до останнього найманця чи «відпускника» з РФ, але завойовувати себе не дозволить, бо вже знайшли пана – хазяїна, віддалися йому, підставили свої шию і …опу, чи ще щось недороге. «Иного нет у них пути», як у відомій пісні. Хотіли, щоб їх утримували – отримали. Немає ніякої загадки донбаської душі – нарешті їхнім сідницям тепло … і не стріляють…
Відтак, замість того, щоб лити крокодилові сльози за тими, хто здався загарбникам і радіє життю без України, нам теж треба теж визначитися: як жити людям, які обрали Україну і залишили житло в окупації. Нам треба визнати, що окупований Донбас є такою ж забрудненою територією, як Чорнобиль. Суцільно вражену «рузьким міром» українську територію немає сенсу чіпати до повного саморозпаду «скрєп», і водночас, саму Україну необхідно берегти і зміцнювати.
І ще одна деталь, яку помітила моя знайома ще минулорічної осені – у Донецьку побільшало «ополченців» з вагітними бойовими подругами в камуфляжі. Ким виростуть їхні діти в путінській резервації – чи треба пояснювати?
Ігор Зоц.
Ще схожі публікації:
Покровськ за всіма ознаками молоде місто, йому немає і 150 років. За свою недовгу історію місто неодноразово змінювало свою назву. Гришине, Постишеве, Красноармійське, Красноармійськ і нарешті Покр...
«Писано з Тору, 1642 р., червня 12 дня» Так старший отаман Семен Забузький завершив свою відписку «государю Павлу Федоровичу Леонтьєву, Валуйському воєводі його царської величності», ...
Нещодавно Львів прийняв чергову групу мешканців Півдня та Сходу України, котрі отримали тимчасовий прихисток на теренах Галичини. Серед них – і дві сім’ї шахтарів із Донбасу, які зазнали тортур в поло...
Уважно, дуже уважно перечитав у «Донеччині» від 17 березня бесіду з начальником управління культури і туризму облдержадміністрації А. В. Певною. Порадів, що Аліні Валентинівні досить швидко вдалося сф...
Народилась я на Слов’янщині, в селі Привілля, що розкинулося на лівобережжі Сухого Торця. Коли мені було три роки, батька обрали головою колгоспу в сусідньому, що за річкою, селі Прелесне. Отам і прой...
Донеччани вшановують пам'ять жертв політичних репресій на місці, про яке до 1989 року не можна було й згадувати. Хоча про поховання за високою загорожею на Рутченковому полі, розпочате у 1930 році в т...