Часопис “Донеччина” від 16 червня 2017 року № 22 (15960)

Пізній вечір був темним, немов наміри трьох кремезних типів, які безцеремонно заступили мені дорогу буквально за кільканадцять метрів від під’їзду принишклої багатоповерхівки. – Цигарку маєш? – похмуро і водночас зловтішно поцікавився похмурий голос. «Коли ви вже накуритеся?» – сумно подумав і почав прощатися із вмістом гаманця та кишень, годинником, мобільним телефоном, а також, не виключено, із недавно вставленими зубами. Втім, події раптом почали розвиватися інакше. – Паліть на здоров’я! – тицьнув мені прямо під носа блок «Мальборо» один із здорованів. І тут же люб’язно уточнив: – Полегшені. Ну саме такі, як ви любите. А його напарник миттю видобув вогник із модерної запальнички: – Пліз! Третій із нав’язливих причеп також продемонстрував свої вишукані манери: – Знімайте, будь ласочка, вашу куртку… Я, звичайно, перепрошую, але хіба не соромно вам такий, ще раз звиняйте, мотлох носити? Я нарешті озвався і щось промимрив про свої убогі статки. А ті троє, схоже, тільки цього й чекали. – А ми про що? – радо вигукнули майже одноголосно. – Ось! Носіть і знайте нашу щедрість! – один із нападників спритно накинув на мої збентежені плечі модерну шкірянку.