Дайте, дядьку, п’ят… ого айфона!

Очікуване теленькання дзвоника біля вхідних дверей ми зустріли з радісним пожвавленням і неабияким піднесенням.

– А кого чи чого нам усім зараз дуже не вистачає ? – патетично і водночас риторично запитав господар помешкання, де ми саме зібралися за святковим столом.

– Смартфона! – голосно і трохи ображено підказав з іншої кімнати його син, який так і не дочекався цього бажаного для нього подарунка ні від Святого Миколая, ні «під ялинку», ні до Різдва.

Ми засміялися і не звернули уваги на дитячу репліку. І даремно.

Похапцем пригадуючи, де «дрібні» гроші для колядників лежать, гуртом посунули до дверей, бажаючи почути прадавні фольклорні пісні у виконанні сучасних дітей.

– Колядувати можна? – традиційно запитав один із трьох хлопчаків із червоними щоками, які бадьоро ступили на поріг. А оскільки ми на знак згоди дружно закивали головами, він заклопотано кивнув одному з супутників: «Починай ти!» Той посміхнувся, прокашлявся і … підняв догори руку зі смартфоном, звідки почулося професійне виконання відомого твору: «Добрий вечір то-о-бі, пане господа-а-рю!..»

Їй-бо, спершу подумав, що винахідливі хлопці бодай удаватимуть спів, роззявляючи роти під цю симпатичну фонограму. Та де там! Це тільки ми розкрили роти. Але не тому, що підспівували, а від подиву.

– Макс, не зівай! – не втрачав пильності верховода гостей, коли стихли останні акорди.

Макса не треба було зайвий раз прохати: він також миттю вистав свій айфон і ми почули не менш відоме: «Нова радість стала!..» А на завершення свого виступу меткі хлопці потішили нас, виконавши хором – айфон! – впівголоса буркнув син господаря. – Та тумака їм треба дати, а не цього «п’ятака»! Або взагалі дрючка! Бо взяли моду хвастатися своїми смарфонами…

Втім, віддячити колядникам – то святе і ми, хоч і трохи розгубилися, таки обдарували підприємливих візитерів грішми й цукерками. А коли за ними зачинилися двері, помалу почали обговорювати побачене й почуте. Причому дуже конкретну й конструктивну пропозицію інакше зустрічати подібних гостей вніс наймолодший мешканець квартири.

– От якби в мене був такий гаджет, – знову затягнув він своєї, – то я б записав на нього відео, де ви їм дякуєте і даєте гроші чи гостинці і все – нехай ідуть собі! Або просто поставив лайк…

– Негоже вживати лайки у ці святкові дні! – категорично заперечила бабуся. – Навіть, якщо дуже-дуже кортить! – вона ще енергійніше взялася натискувати на кнопки пульта, виразно глипаючи на телеекран із вже набридлими персонажами.

Та ми й самі, чесно кажучи, ще не були готові до якихось радикальних заходів. Тим більш он колядники, треба віддати їм належне, таки завітали до помешкання власними червонощокими персонами, а не пропонували нам щедрівками, скажімо, через Фейсбук чи скайпом. Хоча хто може дати гарантії, що у недалекому майбутньому це відбуватиметься саме так? Бо та ж «фейсбукізація» таки внесла корективи і у традиційні зимові свята: замість того, аби, як було споконвік, ходити одне до одного в гості, наш люд здебільшого активно спілкується через соціальні мережі. І такий приклад, звісно, насамперед подають дорослі. Тому й не дуже здивувався, коли недавно розповіли про лист одного з малюків до Діда Мороза. Знаєте, що він попрохав у подарунок собі і заодно всій родині? Аби той не приніс йому новенький айпад «із наворотами», а, навпаки, забрав вже існуючий від мами, яка, нарікає хлопчик, весь вільний час «сидить» у соцмережах і майже зовсім не приділяє уваги дитині. Втім, навряд, що це звернення дійшло до адресата. Бо ви ж знаєте сучасних «Дідів Морозів»(точніше, тих, хто натягає на себе кожух, шапку та бороду)! Писати їм тепер бажано на електронну адресу, у Фейсбук чи звертатися через скайп. Або у крайньому випадку скинути побажання «ммскою».

Павло КУЩ