Хроніки пікіруючого зомбувальника

В ОКОПАХ ПРОПАГАНДИ. Зловісна антиукраїнська пропаганда дуже небезпечна для психічного і фізичного здоров’я навіть самих носіїв цього лиха

Марко ТИН

Не випадково починаю писати ці рядки із переінакшеної назви відомого фільму про льотчиків – учасників тієї попередньої страшної війни. Бо, по – перше, тему Великої Вітчизняної вже понад десятиріччя активно використовує, цинічно інтерпретує і навіть тупо дискредитує російська пропаганда. А, по – друге, антиукраїнські пропагандисти, які зараз бомбардують мешканців тимчасово окупованих територій Донбасу жахливими та огидними зразками брехні, дещо нагадують пілотів – камікадзе у глибокому піке. Вони й самі стають жертвами свого творчого кредо – часто повторювана брехня стає правдою адже чим неймовірніша брехня, тим швидше в неї повірять. І вірять! Тобто поступово потрапляють під її вплив і самі носії цього добровільного божевілля.

Образ донецького «пікіруючого зомбувальника», від якого ведеться розповідь, збірний. Про деяких нинішніх «бійців ідеологічного фронту» нічого навіть не чув до початку бойових дій на Донбасі. А деяких особисто непогано знаю по спільній роботі у тоді мирному інформаційному просторі. Втім, як показали наступні події, тільки здавалося, що знаю.

ІСТОРІЯ ПАДІННЯ (нотатки екс – пропагандиста)

Рік перший: те, що «доктор» прописав!

За свій перший «косяк» я отримав прочуханку вже у свій найперший робочий день.

– Люди? – обурено і водночас саркастично перепитав мій шеф. – Де ти їх тут побачив? І потім – чому ти вирішив, що вони нам не повірять? Навпаки! Повірять, бо, добре собі затям, чують від нас те, що самі дуже хочуть почути!

Так він відреагував на мою несмілу репліку: мовляв, нашій черговій аж занадто примітивній пропагандистській нісенітниці про звірства «укропів» ніхто не повірить. А далі керівник прочитав неофіту, тобто мені, коротеньку лекцію. Енергійно крокуючи кабінетом, шеф у різних інтерпретаціях повторював вже чуте мною твердження, що пропаганда (в даному випадку неймовірна брехня), переслідує найголовнішу мету – завоювати маси. І тому для цього будь – який засіб гарний.

– Будь – який! – голосно підкреслив наставник. – Окрім, звичайно, того, який не досягає мети! Утім, гарно брехати також треба вміти! Золоте правило – щоб у наші вигадки чи спотворення фактів повірили, вони повинні бути якомога страшнішими, жахливішими й потворнішими. Бо не нами вигадано – чим брехня нахабніша й огидніша, тим вона швидше розійдеться серед тих, кому адресована.

Він відразу навів переконливий приклад, який свого часу майстерно використали наші «старші» московські колеги з телебачення. Бо хто б міг подумати, що очевидній дурниці і примітивній страшилці про «розіп’ятого хлопчика» повірять не тільки десь далеко аж за Уралом, а й у самому Слов’янську, де, звісно, ніколи нічого подібного зроду не було. Деякі обдурені люди потім навіть самі вигадували різноманітні версії й продовження висмоктаної з пальця історії.

– У чому секрет успіху? – риторично пихнув цигарковим димом шеф. – Це, хлопче, класика! Все геніальне просте! Успішна пропаганда має бути простою й доступною примітивному натовпу, на якого вона орієнтована. Бо хто наші найбільш вдячні слухачі? Правильно – люди дуже обмежені. А раз вони обділені розумом, ми мусимо впливати виключно на їхні почуття… Я не складно пояснюю?

Коли я повернувся до свого кабінету, мимоволі поділився враженнями з колегою:

– Чеше, як по писаному! – видихнув із себе. – Не встигав за ним записувати…

А той, не відриваючись від монітора, тільки й вимовив: «Те, що доктор прописав…» До речі, я вранці кілька разів вже чув цей вислів. Мої нові колеги, готуючи публікацію, багатозначно та іронічно перемовлялися: «Рецепт від доктора?» чи «Доктор був би нами задоволений!». Звісно, нікого ні про що не розпитував, а ось тепер був посвячений у секрети нашої пропагандистської «кухні». Виявляється, ми активно використовуємо перевірені часом методи сумнозвісного рейхсміністра освіти і пропаганди нацистської Німеччини, доктора Йозефа Геббельса! Втім, чому сумнозвісного? Неабиякий талант «батька брехні» он вже належно оцінили у Кремлі, а завдяки сучасним технологіям – телебаченню та інтернету навіть у чомусь почали його перевершувати. І це саме звідти привезли ці методи і почали їх тиражувати. Але – тцц! Вголос проміж нас не прийнято називати прізвище генія і водночас «диявола пропаганди ХХ століття». «Доктор» – і цим все сказано.

Рік другий: «тати» руйнували свої ж хати

«Укри» по той бік лінії фронту досі сподіваються владнати ситуацію і повернути собі Донбас мирним шляхом. Ха – ха! Наївні люди! Отой сподіваний мир поки не входить у плани наших кураторів, а тому ми продовжуємо підбурювати тутешній люд і налаштовувати на тривалу війну з «українськими окупантами» аж до повного визволення від них всього Донбасу. Різними способами розпалюємо міжнаціональну ворожнечу, прищеплюємо ненависть до України та її «карателів», чимдуж волаємо про звірства сучасних «бандерівців», «правосєків» і найманців з Європи та США. Здебільшого нам вірять. А куди діватися читачам, слухачам і телеглядачам, якщо інших джерел інформації тут немає! Наприклад, у Донецьку годі й шукати українські телеканали, зате «зомбоящик» пропонує повний набір російських каналів (одна «Звєзда» тільки чого варта!), де зранку до вечора аж через край ллється антиукраїнська риторика. Плюс місцеві канали «Оплот», «Новоросія», «Перший республіканський», які у професійному плані зірок із неба не хапають, але із своїм завданням справляються – промивають мізки телеглядачам так, що термін «укроп» ще звучить, як комплімент у бік ненависних українців.

Наша «фішка» – тотальна експлуатація теми перемоги у Великій Вітчизняній війні, а майстер – клас у цьому показують росіяни. Причому тутешній недалекий люд навіть не збагне (де йому!), що ми все більше суперечимо самі ж собі. Адже нагадуючи про тут велику і спільну для всіх народів СРСР перемогу над фашизмом, спритно зміщуємо акценти і приписуємо її винятково Росії. Само собою, про Україну, її втрати та помітний внесок свідомо не згадуємо жодним словом. А що вони хотіли! Обійшлися б і без них, як цинічно колись було сказано! Ні, таки часто згадуємо дуже «зручні» для нас моменти та персоналії – дивізію СС «Галичина», Бандеру, Шухевича тощо. А ще ярлик «фашисти» продовжуємо намертво ліпити на українські ЗСУ, добровольчі батальйони та й на всю Україну. І тому всі нами організовані й режисовані (ми їх проміж себе звемо «дресировані») мітинги відбуваються під знаковим гаслом: «Донбас проти фашизму!» Свідомо й послідовно привчаючи тутешній люд до подібних закликів, бачимо що наша пропаганда робить дива! Неймовірно, але майже всі пенсіонери щиро вірять тим штампам, які зараз найбільше хочуть від нас почути. Ось найпоширеніші зразки: «Збережемо стержень, що дістався нам від батьків, які зламали хребет фашизму!», «Донбас бореться з фашизмом за всю Росію, за весь руський мір», «Навіть якщо весь світ буде проти Донбасу – я буду за Донбас!».

А чи не найбільшою популярністю користується теза (точніше, «деза») про те, що сучасні «ополченці» з Росії та місцеві маргінали нині продовжують славні бойові традиції своїх дідів, які колись дійсно захищали Донбас від фашистів. Місцевих «захисників» ми почали «ловити» ще й на «сльозогінні» банери, встановлені у людних місцях Донецька. Довірливим перехожим запропонували зображення малолітньої дівчинки в сльозах на тлі руїн і її докірливе запитання: «Тату, колись тебе запитають: де ти був, коли руйнували наше місто?» Втім, між нами кажучи, цей «постріл» був мимо. Наші інформатори доповіли: жителі Донецька часто глузують із банера і навіть саркастично звуть її «розп’ятою дівчинкою», що є синонімом потворної брехні. Бо місцеві знають, де були деякі «тати», коли у місті більшало руїн, – на наших позиціях, звідки самі ж гатили з мінометів чи гармат по житлових кварталах. Іноді помилково, а частіше, аби посіяти паніку серед людей та скомпрометувати «карателів» ЗСУ.

Ніде правди діти, молоді донеччани не поспішають до «ополченія», та ми не опускаємо руки і ведемо просто шалену патріотичну роботу. На телеканалі «Перший республіканський» виходить передача «Служу Республіці!» («злизана» з відомого аналогу часів СРСР), яка агітує юнаків взяти у руки зброю. А на каналі «Новоросія» транслюється наш «далекобійний» проект «Військові злочини України», який жахає довірливих глядачів і підштовхує до того, аби стати на захист свого міста і всієї «республіки». Само собою, «зомбоящик» аж переповнений історичними паралелями та відомими датами, завдяки яким маніпулюємо і без того знедоленими донеччанами. Наприклад, недавно зробили такий інформаційний «перл» – «8 січня 2017 року – 1000 днів горя!» Тобто ми гучно нагадали – «14 квітня 2014 року Україна почала знищувати Донбас» (звісно, ніде жодним словом не прохопилися, що за два дні до згаданої дати Гіркін із озброєними до зубів хлопцями з – за «порєбріка» захопили Слов’янськ і фактично розпочали вести бойові дії у досі мирному регіоні). А свого часу використали наступний хід: «Сьогодні пішов 901 – й день війни на території Донецька. Це на один день більше, ніж перебував у блокаді Ленінград під час Великої Вітчизняної. Це найдовша осада, яку переживає російське місто за останні триста років!» До речі, помітили, як ми невимушено й ненав’язливо зарахували Донецьк до російських міст?..

Рік третій і останній: рятуйтеся, хто як може!

… Жах!Таке враження, що ми опинилися у ямі, яку власноруч викопали самі ж собі. У Кремлі все частіше публічно повторюють: захоплена й контрольована нами частина Донбасу залишається територією України! Нічого собі! І хоча для наших кураторів лукавити й брехати – все одно що дихати, ми відчуваємо, що вони почали нас «зливати» й заштовхувати до України. Тобто до держави, із якої ми два роки активно ліпили образ ворога! І якщо Москва справді від нас відмовиться, ми залишимося наодинці з тими, ким довго лякали тутешнє населення…

Тривога й депресія схопила нас, немов обценьками. Деякі з колег почали поглядати у бік Криму, куди налаштувалися дременути. Такі настрої дуже посилилися після подій біля Авдіївки. Наші військові підрозділи витратили гори боєприпасів, загубили немало бійців – місцевих і росіян, але все марно. А ЗСУ, свідчать наші експерти, захопили важливі позиції і ще дужче загрожують Донецьку. Ми, немов роботи, механічно спотворюємо інформацію до нам потрібних зразків, але тепер і самі починаємо вірити у нами ж вигадане. Приміром, коли майже в центрі Донецька вибухнула вантажівка з боєприпасами, миттю зліпили кілька «достовірних» версій: жорстокі «укри» обстрілювали місто з реактивних систем залпового вогню «Град» та «Ураган», а потім приплели ще й балістичну «Точку У». Брехня? Втім, я особисто повірив, що «укропи» вцілили із високоточної зброї в оту вантажівку.

Панічний настрій особливо посилився після знищення Гіві. Було від чого жахатися, бо справдилися попередні прогнози після загибелі Мотороли: Гіві – наступний у черзі на той світ… Версій наглої кончини обох командирів бойовиків не бракує, та нас не влаштовує жодна із них. Якщо їх чітко й професійно ліквідували наші куратори, то це чергове свідчення того, що ДНР «зачищають» від одіозних і небажаних свідків перед передачею Україні. А якщо тут діяли «укропівські» диверсанти, наші справи ще гірші! Бо доводиться мати справу фактично з кіборгами, привидами чи зомбі! Он усі регочуть із маячні російського каналу, «брехкор» якого назвав прізвища двох підозрюваних до знищення Гіві: Зорян і Шкіряк. Ну і що з того, що насправді це один чоловік? А може, його клонували і далі він безперешкодно непоміченим пройшов у наш глибокий тил? Саме таку інтерпретацію подій я вже запропонував шефу, та він чогось тільки відмахнувся.

Тим часом справжню правду про українських кіборгів оприлюднив наш відомий рупор, «заступник командуючого оперативним командуванням ДНР» полковник Едуард Басурін, добре відомий своїм креативом щодо спотворення дійсності (у наших колах його саркастично звуть «баран Донхгаузен»). У інтерв’ю відомому російському виданню цей «донецький Мюнхгаузен» переконливо повідомив про психотропні засоби, які, мовляв, активно використовували українські захисники Донецького аеропорту – «кіборги». «Ми спочатку зіштовхнулися з пігулками, а потім в аеропорту натрапили на фляги з написом «Жива вода», – чеше він, не змигнувши оком. – Відправили до лабораторії: це був сильний психотропний засіб, що повністю відключає почуття болю і страху». Не поспішайте глузувати! До цього закликає й «Донхгаузен»: «Історії про кіборгів – це не казки! І ось такі випадки і зараз відзначали, на промці (промислова зона Авдіївки. – Авт.). У повний зріст ідуть в атаку. Його вбиваєш – він іде. У нього стріляєш – він падає, встає і знову йде. Поки в голову не потрапиш або в серце… Може і без голови намагатися піднятися і йти. Пізніше з’ясували, що воно діє рівно 10 днів. І Україна завжди дуже наполегливо вимагала, щоб ротація була раз в 10 днів».

… Під грізне бурчання новопризначеного шефа: «Досить тут марно свої брехливі штани протирати!» – змушений був написати заяву на звільнення. Та без роботи не залишився: мене відправляють рядовим бійцем до підрозділу на «передку» біля Авдіївки. Невже на «утилізацію» небажаного свідка? Проте у мене є ще один вихід. Я побачив з висоти восьмого поверху колону бронетехніки і згадав поширену в пропагандистських колах історію про історичного персонажа, який із криком: «Російські танки!» викинувся з вікна. Причому на відміну від нього, нас тепер жахають не тільки ті ж «ростовські», а й українські танки…

КРИЗА ЖАНРУ. Глава самопроголошеної «республіки» Олександр Захарченко звільнив Олену Нікітіну з посади «в. о. міністра інформації ДНР», яку вона обіймала з червня 2014 року. Очолив відомство, що координує роботу всіх ЗМІ на тимчасово окупованій території, її заступник Ігор Антипов.


Марко ТИН


 

Ще схожі публікації:

ЖИВУЧІ  МІФИ ПРО РІДНИЙ КРАЙ
Не так давно на телеканалі «Капрі» показали сюжет про святкування 333-ї річниці села Золотий колодязь Добропільського району. 333 роки – це відверта вигадка, так як ця дата не підтверджена жодним істо...
МОВНА МАГІЯ ПЕТРЕНКОВОГО «НЕБА»
Український народ має своїх представників, імена яких презентують нашу країну у світі, і вони є мірилом національної культури і духовності. Одним із них Михайло Миколайович Петренко, поет-романтик пер...
У ДУШІ МЕЛОДІЯ РІДНОГО СЛОВА
  Донецький національний університет імені Василя Стуса, якому в липні 2017 року виповнюється 80 років, цьогоріч восени відзначатиме своє триріччя переміщення до гостинного Подільського краю –...
Поблизу Святогірська готуються підірвати ще один міст
        Ситуація навколо Свято-Успенської Святогірської Лаври залишається напруженою. Позавчора ввечері підірвали міст через Сіверський Донець у селі Богородичне по дорозі від траси Київ – Довжанськ...
ЛІТОПИС СЕЛА ПРЕЛЕСНЕ
  Першої суботи лютого Прелесненська школа I-III ступенів - одна з найстаріших на Слов'янщині (225 років з дня заснування цьогоріч минає!) зустрічатиме своїх вихованців різних років. П...
Часопис “Донеччина” від 14 квітня 2018 року № 4 (15984)
Всім відомо, що яйця несуть птахи. А в Слов’янську в 1970-х сталася новина, яка сколихнула весь Радянський Союз. Уявляєте, в офіційній партійній міськрайонній газеті «Комуніст», на першій сторінці йшл...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme