Український народ має своїх представників, імена яких презентують нашу країну у світі, і вони є мірилом національної культури і духовності. Одним із них Михайло Миколайович Петренко, поет-романтик першої половини XIX ст., творчість якого донедавна була мало відомою широкому загалу читачів, хоча рядки його пісні «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» стали, без перебільшення, однією з візитних карток України. Немає сьогодні жодного українця, який би не знав проникливих рядків Петренкового «Неба» або «Недолі» — саме під такими назвами друкувався вірш поета.
Наслідуючи найкращі традиції українського романтизму, Михайло Петренко в першій частині триптиха «Небо» передає глибину душевного болю ліричного героя, збентеженого пошуками себе, майстерно використавши цілим арсеналом виражальних засобів української мови.
Монолог-сповідь, побудований на романтичній антитезі, де різко протиставлено буденний світ страждань у долі ліричного героя й одвічну мрію пташиного польоту, сповнену зачарування небесною глибінню. Герой-особистість, фізично знаходячись на землі, а думками – десь далеко на небі, тяжіє до самопізнання, він – постійно у пошуку гармонії двох світів – земного та небесного: «Я б землю покинув і в небо злітав…».
Вияв незборимого бажання польоту, прагнення до максимального вираження давньої мрії демонструють повтори слів: думка – в думках, злітав – польнув, за хмари – у хмарах, кохає – кохаюся тощо. Для підкреслення душевного стану героя, його мук у пошуку себе автор використовує синоніми горе – лихо, до речі, лексему горе вжито в поезії тричі. Емоційно підсилює стан душі героя повторюваний прислівник гірко. Глибокого психологізму надає поезії прислівник вищого ступеня порівняння гірко – гірше. Ця емоційна нота змалювання душевної гіркоти різко переходить до такої ж інтонації протилежного почуття – веселіше, що надає мові справжньої експресії.
Нестримне поривання душі до незвіданого підкреслює прийом градації, що простежується через активне використання автором дієслів: дивлюся, гадаю, не літаю, покинув би, шукать, втопить, польнув, втонув. Тут ніби наявне відчуття польоту: підготовка (бажання, мотивація), спроба та власне політ. Особливо емоційно навантажені дієслівні форми: на початку твору – дивлюся, а в кінці – польнув.
Визначення ліричного героя з життєвим орієнтиром звучить у рядку «Далекеє небо – моя сторона». Бажання героя позбутися жорстокої буденщини підкреслюють лексеми подальше, далеко, які автор ще більше уточнює прислівником місця високо. Даллю для героя є вись, небесна сфера, що підтверджено найчастіше вживаною лексемою небо: «Дивлюся на небо…», «…і в небо злітав!», «Далекеє небо…», «…очі на небо…», «…у небо польнув…» Небесну глибину як спасіння душі передано метафорами «…шукать собі долі», «І думка літа…».
Звертаючись до народнопісенної традиції, М.Петренко запозичує низку фольклорних образів, як-от: крила – одвічне бажання висоти, сонце – духовність і правда, зірки – людське щастя. У рядку «І ласки у зірок, у сонця просить…» ці образи завдяки метафоризації набувають утаємниченості, душевного затишку, а підсилені пестливою формою іменника зірок, ще й інтимно-особистісного звучання.
Центральними символами ліричної сповіді є архетипні образи сокола й орла: «Чому я не сокіл…», «Орлом… у небо польнув», – що уособлюють волелюбність, силу, витривалість, благородство й підкреслюють винятковість характеру ліричного героя.
М. Петренко майстерно ввів у поетичний текст коротку та повну нестягнену форми прикметників яснім, далекеє, які, утворюючи епітети «у світі яснім…», «далекеє небо», набувають романтичного звучання і вказують на народнопісенну традицію в мовотворчості автора.
Досить часто поет-романтик послуговується лексикою, що вказує на діалектні особливості Слобожанщини: подальше, спізнаю, крилля, бистрокрилим. Остання лексема в поєднанні з означуваним словом утворює епітет «Орлом бистрокрилим…», підкреслюючи емоцію польоту душі. Поривання до прекрасного в останньому реченні поетичного твору автор увиразнює порівняння орлом… польнув.
Найвищої експресії, що вказує на крилатість ліричного героя, його винятковість, надає твору епітет орлячі… крилля, утворений поєднанням присвійного прикметника й іменника. Прикметник орлячі зі значенням згрубілості вказує на потужність, неймовірну силу, а іменник крилля, що є справжньою образотворчою знахідкою південно-східного наріччя, – на надприродні можливості героя-романтика.
Саме друга частина поезії є умовно депресивною як та, що знаходиться між думками ліричного героя про політ: «…та й думку гадаю…» та ствердженням про пізнання істини: «далекеє небо – моя сторона». Лексеми наймит, чужий, сирота вказують на душевну дисгармонію. Невимовний біль увиразнює епітет хлопцюга приблудний, де означуваним словом є емоційно-маркований іменник на позначення згрубілості.
Автор вісім разів використовує особовий займенник «я», що підкреслює самотність героя, який залишився наодинці з бездонною глибиною неба й душевним неспокоєм.
Риторичне запитання «Чому я не сокіл, чому не літаю, / Чому мені, Боже, ти криллів не дав?» увиразнює бажання пошуку гармонійності буття, а в реченні «Хіба ж хто кохає нерідних дітей?» звучить крик зболеної душі. Звернення до Бога вказує на висоту поривань, шлях порятунку на небі.
Складні речення синтаксично домінують у поезії, тому вірш читається на одному подиху, сприймається як згусток експресії й динамізму.
Ще однією особливістю художньої мови триптиха «Небо» є фонічна будова рядків.
У самих рядках «Дивлюся на небо та й думку гадаю:/ Чому я не сокіл, чому не літаю…, а також «Я наймит у неї, хлопцюга приблудний; / Чужий я у долі, чужий у людей…» простежується асонанс [у], у наступних рядках переважає звук [е]: «…на світі гірко; як стане ще гірше, / Я очі на небо – мені веселіше!»
Повтор голосного [о] простежуємо в рядках: «Я землю б покинув, і на новосілля / Орлом бистрокрилим у небо польнув…» Такий фонічний засіб підсилює музичність, надає поетичним рядкам благозвучності.
Підсилює звукову та інтонаційну виразність, надаючи рядкам мелодійності, алітерація парних [д]–[т] і анафора: «І в думках забуду, що я сирота, / І думка далеко, високо літа».
Магії звучання першого рядка «Дивлюся на небо та й думку гадаю…» досягнуто завдяки алітерації звуків [д]–[т], і віршовому розміру (4-стопний амфібрахій), що надав тексту ліризму, підкреслив зосередженість внутрішнього переживання героя, якого небо манить до себе загадковістю. Тож симбіоз звукових засобів – асонансів, алітерації, анафори – романтизує й емоційно насичує сповідальну поезію, надаючи магічності її звучанню.
Як бачимо, у поезії М.Петренко продемонстрував найвищу майстерність митця в передачі засобами мовотворення настрою, замріяності, глибини почуттів, тонких душевних рухів ліричного героя, що в життєвих випробуваннях знаходить розраду в мріях високого польоту.
Тож поетичний твір «Небо» Михайла Петренка є без перебільшення кращим зразком української романтичної лірики й справжньою перлиною пісенної спадщини українського народу.
Микола Шакін,
письменник, професор, науковий та громадський діяч
Ще схожі публікації:
На минулому тижні в центральній міській бібліотеці Слов'янська журналісти Євген Положій та Вероніка Миронова презентували свої нові книжки про війну на Донбасі. Головний редактор газети «Пан...
Давно відомо: якщо телефон різко скиглить пізно ввечері, це ще не значить, що хтось хоче чемно побажати тобі спокійної ночі. Навпаки… Цього разу телефонував мій давній знайомий краєзнавець і громадськ...
Зараз мало хто думає про культуру. Більше – про сенсації, криміналітет, або просто… виживання. В часи виживання культура якось відійшла на задній план. Водночас, ми ображаємось коли з нами н...
Кажуть, сучасні люди байдужі до всього. Не думаю. Просто більшість втомлена нескінченними скандалами на олімпі влади й тихо виживає, спрямовуючи сили на виховання дітей – майбутнього країни. Але якою ...
Цими днями Донецька обласна служба зайнятості провела черговий вебінар на тему «Актуальні питання щодо можливості отримання допомоги по частковому безробіттю на період карантину» для представників ...
Сімдесят п’ять років минуло з дня смерті галичанина Кирила Трильовського (6.05. 1864 – 16.10. 1941) Це хороша нагода поговорити про роль козацької ідеї у збереженні української ідентичності. Адже мог...
