Моє місто. Маріуполь

Дивно,але майже весь цей час я жила немов із заплющеними очима. Не бачила того, що мене оточує: безмежної загадкової краси. І от сталося… Знаєте, те чарівне відчуття, коли ти, немов знову прокинувшись з довгого сну, з радістю починаєш відчувати рух і спокій, звук і тишу, день і ніч цього світу. І усе це має свій неповторний присмак життя.

Я була переконана, що моє місто – це покинутий усіма клаптик землі, без будь-якої історичної спадщини. А згодом навчилась бачити красу у дрібницях, а головне, з’явилося бажання відшукувати її. Виявилось, що мій Маріуполь – дуже цікаве місто з неповторним колоритом. Тут немає на одній або декількох головних вулицях усіх пам’яток історії (не враховуючи, звісно ж, Драмтеатру і ще деяких споруд).

Цікавинки треба відшукати, що, між іншим, просто неймовірне заняття. Таким чином, помандрувавши старенькими вулицями, почитавши літературу, я знайшла багато гарного і захоплюючого.

Наприклад, будинок С.Ф. Гампера, який, мов гарна мушля, виблискує на сонці біля берегів Азовського моря. Власник цього будинку Сергій Федорович Гампер – головний лікар маріупольської земської лікарні, член міської думи. Він зробив великий внесок як у медицину, так і в розвиток міста. Щодо маєтку, то краєзнавці завжди сперечалися: чи то його власний, чи орендований. Але зараз просто перенесімося у ті далекі часи. Тільки уявіть: кінець дев’ятнадцятого століття, портове містечко, з вимощеними камінням вулицями і каретами. Ви йдете по Гамперівському узвозу, і вас зустрічає загадковий маєток у неоготичному стилі. Одразу в уяві постають величні замки могутніх королів минувшини, такий відтінок дає дім Гампера…

Ця червона, постаріла цегла, ці видовжені і загострені на кінцях вікна, вже є машиною часу, що дає волю фантазії і переносить у минуле. До речі, фантазія, скористаймося нею! Уявімо, що змогли зазирнути краєм ока за велику браму і осягнути всю красу подвір’я Гампера. Чистий ставок, лебеді, наче перлини, стежина золотого морського піску, що веде до парадних дверей. Поруч височіє невелика гостроверха «вежа» – теж частина будинку. Завершують композицію величні дерева, що бережуть прохолоду і тінь. Повертаючись у сьогодення, вже не можна цього побачити: лебеді відлетіли, ставок заріс очеретом і був забудований невеликими сарайчиками, золотий пісок розвіяв вітер. Проводжаючи поглядом маєток, ми спускаємося далі, закарбувавши у своєму серці відтінок тієї своєрідної, загадкової старовини. І потихеньку йдемо до моря, бо море пам’ятає все.


Софія ПЕРСАНЬ,

м.Маріуполь

фото з сайту 0629.com.ua


 

Ще схожі публікації:

Вільна торгівля з ЄС – чи скористаємося шансом ?
Першим результатом початку дії зони вільної торгівлі між Україною та ЄС стало зростання експорту українського продовольства, заявив президент Петро Порошенко. За його словами, у січні цього року Укра...
МАРІУПОЛЬЦІ НА КАНІВСЬКОМУ КІНОФЕСТИВАЛІ
Коли я повідомляла друзям, що наш фільм був показаний на Канівському кінофестивалі, у відповідь чула здивовано-захоплене: “Нічого собі!” Спрацьовував стереотип: важко знайти людину, яка би не чула ...
«НЕТИПОВА ДОНЕЧЧИНА» ОНЛАЙН
Як нові виклики пожвавили культурне життя Звичний стиль роботи – концерти, фестивалі, культурно-мистецькі акції – в період карантину став для обласного комунального підприємства «Центр кіномистецтва ...
МОВНА МАГІЯ ПЕТРЕНКОВОГО «НЕБА»
Український народ має своїх представників, імена яких презентують нашу країну у світі, і вони є мірилом національної культури і духовності. Одним із них Михайло Миколайович Петренко, поет-романтик пер...
Героям слава! Донеччанина вшанували у Вінниці
У житті Донецького національного університету, який успішно працює у Вінниці, трапилася подія незвичайна – сумна і знакова водночас. У головному корпусі ДонНУ нещодавно відкрили пам’ятний знак донечча...
Праправнук Михайла Петренка Олександр Петренко прокоментував статтю на сайті «Донеччини».
Праправнук Михайла Петренка Олександр Петренко прокоментував статтю «Про петренківську «Найду» на екрані і поза ним» на сайті «Донеччини». «Кожна стаття має своїх читачів. І цю статтю хтось прочита...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme