Моє місто. Маріуполь

Дивно,але майже весь цей час я жила немов із заплющеними очима. Не бачила того, що мене оточує: безмежної загадкової краси. І от сталося… Знаєте, те чарівне відчуття, коли ти, немов знову прокинувшись з довгого сну, з радістю починаєш відчувати рух і спокій, звук і тишу, день і ніч цього світу. І усе це має свій неповторний присмак життя.

Я була переконана, що моє місто – це покинутий усіма клаптик землі, без будь-якої історичної спадщини. А згодом навчилась бачити красу у дрібницях, а головне, з’явилося бажання відшукувати її. Виявилось, що мій Маріуполь – дуже цікаве місто з неповторним колоритом. Тут немає на одній або декількох головних вулицях усіх пам’яток історії (не враховуючи, звісно ж, Драмтеатру і ще деяких споруд).

Цікавинки треба відшукати, що, між іншим, просто неймовірне заняття. Таким чином, помандрувавши старенькими вулицями, почитавши літературу, я знайшла багато гарного і захоплюючого.

Наприклад, будинок С.Ф. Гампера, який, мов гарна мушля, виблискує на сонці біля берегів Азовського моря. Власник цього будинку Сергій Федорович Гампер – головний лікар маріупольської земської лікарні, член міської думи. Він зробив великий внесок як у медицину, так і в розвиток міста. Щодо маєтку, то краєзнавці завжди сперечалися: чи то його власний, чи орендований. Але зараз просто перенесімося у ті далекі часи. Тільки уявіть: кінець дев’ятнадцятого століття, портове містечко, з вимощеними камінням вулицями і каретами. Ви йдете по Гамперівському узвозу, і вас зустрічає загадковий маєток у неоготичному стилі. Одразу в уяві постають величні замки могутніх королів минувшини, такий відтінок дає дім Гампера…

Ця червона, постаріла цегла, ці видовжені і загострені на кінцях вікна, вже є машиною часу, що дає волю фантазії і переносить у минуле. До речі, фантазія, скористаймося нею! Уявімо, що змогли зазирнути краєм ока за велику браму і осягнути всю красу подвір’я Гампера. Чистий ставок, лебеді, наче перлини, стежина золотого морського піску, що веде до парадних дверей. Поруч височіє невелика гостроверха «вежа» – теж частина будинку. Завершують композицію величні дерева, що бережуть прохолоду і тінь. Повертаючись у сьогодення, вже не можна цього побачити: лебеді відлетіли, ставок заріс очеретом і був забудований невеликими сарайчиками, золотий пісок розвіяв вітер. Проводжаючи поглядом маєток, ми спускаємося далі, закарбувавши у своєму серці відтінок тієї своєрідної, загадкової старовини. І потихеньку йдемо до моря, бо море пам’ятає все.


Софія ПЕРСАНЬ,

м.Маріуполь

фото з сайту 0629.com.ua


 

Ще схожі публікації:

"Донеччина" від 15 липня 2016 року № 25 (15916)
«Алея Миру» складається з дерев – платану та сливи, що символізують чоловіка та жінку в гармонійних стосунках, а також кущів горобини, що уособлюють щасливих діточок. Композиція містить шість дзеркаль...
ЧИТАЙ УКРАЇНСЬКЕ!
На Донеччині перевидали книжку письменника-земляка Павла Куща для дітей «АБВ, або Операція «Ставкозавр». Завдяки сприянню Донецької обласної державної адміністрації, зокрема рішенню комісії з питан...
Газета “Донеччина” від 2 жовтня 2015 р. № 11 (15880)
Нині питання патріотичного виховання в Україні - нагальна потреба. Адже всі ми сьогодні бачимо наслідок формального ставлення до патріотизму. Від України відтяли Крим, тривають військові дії на Донбас...
ЗАЛИШИВ НАДІЮ
  Зустрічей з Михайлом Слабошпицьким трапилося небагато, але всі незабутні… У Донецьку, де редагував газету «Донеччина», його ім’я набуло для мене особливої ваги, коли наша позаштатна авторка з ...
Часопис “Донеччина” від 9 грудня 2016 року № 43 (15934)
Давно відомо: якщо телефон різко скиглить пізно ввечері, це ще не значить, що хтось хоче чемно побажати тобі спокійної ночі. Навпаки… Цього разу телефонував мій давній знайомий краєзнавець і громадськ...
Газета “Донеччина” від 6 лютого 2015 р. № 2 (15871)
Ще раз перечитав спогади В.С.Малюги про його важкий життєвий шлях (Слов’янськ, 2005р.), проаналізував основні моменти нашої бесіди і дійшов висновку, що світ, вірніше, його населення не стає кращим. Д...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme