Дивно,але майже весь цей час я жила немов із заплющеними очима. Не бачила того, що мене оточує: безмежної загадкової краси. І от сталося… Знаєте, те чарівне відчуття, коли ти, немов знову прокинувшись з довгого сну, з радістю починаєш відчувати рух і спокій, звук і тишу, день і ніч цього світу. І усе це має свій неповторний присмак життя.
Я була переконана, що моє місто – це покинутий усіма клаптик землі, без будь-якої історичної спадщини. А згодом навчилась бачити красу у дрібницях, а головне, з’явилося бажання відшукувати її. Виявилось, що мій Маріуполь – дуже цікаве місто з неповторним колоритом. Тут немає на одній або декількох головних вулицях усіх пам’яток історії (не враховуючи, звісно ж, Драмтеатру і ще деяких споруд).
Цікавинки треба відшукати, що, між іншим, просто неймовірне заняття. Таким чином, помандрувавши старенькими вулицями, почитавши літературу, я знайшла багато гарного і захоплюючого.
Наприклад, будинок С.Ф. Гампера, який, мов гарна мушля, виблискує на сонці біля берегів Азовського моря. Власник цього будинку Сергій Федорович Гампер – головний лікар маріупольської земської лікарні, член міської думи. Він зробив великий внесок як у медицину, так і в розвиток міста. Щодо маєтку, то краєзнавці завжди сперечалися: чи то його власний, чи орендований. Але зараз просто перенесімося у ті далекі часи. Тільки уявіть: кінець дев’ятнадцятого століття, портове містечко, з вимощеними камінням вулицями і каретами. Ви йдете по Гамперівському узвозу, і вас зустрічає загадковий маєток у неоготичному стилі. Одразу в уяві постають величні замки могутніх королів минувшини, такий відтінок дає дім Гампера…
Ця червона, постаріла цегла, ці видовжені і загострені на кінцях вікна, вже є машиною часу, що дає волю фантазії і переносить у минуле. До речі, фантазія, скористаймося нею! Уявімо, що змогли зазирнути краєм ока за велику браму і осягнути всю красу подвір’я Гампера. Чистий ставок, лебеді, наче перлини, стежина золотого морського піску, що веде до парадних дверей. Поруч височіє невелика гостроверха «вежа» – теж частина будинку. Завершують композицію величні дерева, що бережуть прохолоду і тінь. Повертаючись у сьогодення, вже не можна цього побачити: лебеді відлетіли, ставок заріс очеретом і був забудований невеликими сарайчиками, золотий пісок розвіяв вітер. Проводжаючи поглядом маєток, ми спускаємося далі, закарбувавши у своєму серці відтінок тієї своєрідної, загадкової старовини. І потихеньку йдемо до моря, бо море пам’ятає все.
Софія ПЕРСАНЬ,
м.Маріуполь
фото з сайту 0629.com.ua
Ще схожі публікації:
Ярослав Гомза із Очеретиного Ясинуватського району – з когорти незламних, про таких як він не те, що книжки писати – фільми треба знімати: героїко-пригодницькі. Уродженець Львівщини, підлітком був вив...
У травні минає 110 років від дня народження двічі Героя Радянського Союзу, Маршала Радянського Союзу К.С.Москаленка Перебираючи нещодавно домашню бібліотечку, взяв до рук книжку "Дороги храбр...
Добропільський міськрайонний суд Донецької області (85004, Донецька область, м. Добропілля, вул. Банкова, буд. 39А) розглядає кримінальне провадження (справа № 296/8465/16-к) за обвинуваченням Дацко О...
Нашим державним мужам поки що бракує політичної волі. Тому й досі важко працівникам військкоматів вручати повістки, – бажаючих воювати на Сході все менше й менше. Здавалося б, козацькі нащадки повинні...
Липень. Ранок. Сонце піднялося ще о п’ятій, а їхати на Дніпропетровщину до Межової на захід присвячений 110-й річниці поета і перекладача Василя Мисика припало пізніше. Гаряче повітря, що обпалювало і...
СПОГАДИ УЧАСНИКІВ ПОДІЙ, ЩО ПРИЗВЕЛИ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ Серпневий путч 1991 року не лише не вберіг СРСР від розпаду, а несподівано стрімко пришвидшив цей процес. Проголошений у Москві так званий ГК...