Михайло Петренко. У пошуку істини

Аналізуючи почуте у Слов’янську під час Всеукраїнського науково-практичного семінару, присвяченого 200-річчю з дня народження українського поета-романтика «Михайло Петренко: до проблем історичної правди», Дійшов думки, що цікавість до творчості поета ХІХ століття викликана ще й тим, що довгий час поет був в забутті, а його вірші пережили віки.

У часи Російської та радянської імперії не було визнання поета. Прикро, але повернення з небуття Петренка, як автора відбулося в окупаційній Донецькій газеті 1942 року. Надруковані вірші: «Слов`янськ», «Весна», «Дивлюсь я на небо…». А в коротенькій біографічній довідці сказано: «В порядку ознайомлення нашого громадянства з творчістю земляка-ювіляра Михайла Петренка нагадаємо, мабуть усім відому пісню, автора якої, проте, не всім відомо, бо за більшовиків поет не був визнаний».

Дійсно, прізвище Михайла Петренка довгий час замовчувалося. Пісні на його слова виконували знамениті виконавці і вони ставали народними. Випущено безліч платівок з підписом: «слова та музика народні». На мою думку, прізвище автора навмисне ігнорувалося.

За часів незалежності України розпочалася друга хвиля визнання поета, хоча багато чого втрачено, залишилось багато нез’ясованих сторінок в його біографії. Документально не підтверджено місто народження. Не встановлено точну дату народження. Не з’ясовано місце проживання його батьків у Слов’янську. Не відомо, де перебував і чим займався Михайло Петренко в період після закінчення університету. Чи є сьогодні нащадки Михайла Петренка? Теоретично може бути сто і більше чоловік, але в часи навмисного забуття поета-романтика родинні стосунки очевидно не підтримувалися. Як результат – навіть невідоме місце поховання поета в Лебедині. Сьогодні неможливо когось офіційно визнавати нащадком поета, оскільки не збереглися метричні дані Михайла та його дітей.

Доповідь Миколи Бондаря, кандидата філологічних наук, завідувача відділу інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України дала широкий аналіз творчості поета, співставлення з віршами поетів тих часів. Поряд із Шевченком, Петренко вносить в українське поетичне письмо нахил до достовірності зображення реальних обставин.

Ірина Петренко, доктор історичних наук, професор Полтавського університету економіки і торгівлі в своєму виступі розкрила постать поета Михайла Петренка у контексті національно-культурного відродження на Слобожанщині.

Доповідь Ігоря Михайліна, доктора філологічних наук, професора ХНУ імені Каразіна базувалась в основному оцінкою творчості Михайла Петренка Юрієм Шевельовим, який був прекрасним критиком і вважав творчість М.Петренка « іншим романтизмом». «Твори М. Петренка формували українську національну свідомість і були не менш важливі, ніж шевченківський національно-історичний романтизм. Понад те, можна припустити, що його особистісно-психологічна лірика серед масового читача мала так само високий попит і авторитет. Про це, зрештою, свідчить той факт, що його вірші, надруковані в малотиражних і важкодоступних джерелах, проникли в народну свідомість і стали народними піснями».

Оксана Бабенко, кандидат педагогічних наук, директор Слов’янського ліцею, зробила доповідь на тему: «Проблеми пошуку історичної правди Михайла Петренка».

Учасники семінару переглянули п’ять документальних фільми режисерів Леоніда Щибрі та Наталії Попової про поета-романтика. Фільм «Пошук портрета Михайла Петренка» мав найбільш гострий сюжет, бо ламав звичні уяви, як до сьогодення малювали портрети Михайла Петренка. В 2016 році професору, літературознавцю Миколі Шакіну вдалося розшукати автентичне зображення поета-романтика Михайла Петренка у художника з Богодухова Харківської області Івана Пилипенко. Зі слів художника, в нього довгий час зберігалася тоненька книжечка з біографіями українських поетів та їх зображеннями, надрукована у Львові в 1922 році. В свій час ще малі його діти помалювали цю книжечку і попсували деякі аркуші. Іван Пилипенко, на жаль, зберіг лише один аркуш в якому було надруковано гравюру автентичного зображення українського поета-романтика Михайла Петренка. В художній майстерні Пилипенка безліч картин, портретів відомих українських письменників та науковців. Довгий час, як казав художник: «Руки не доходили намалювати портрет Петренка».

На сьогодні існує декілька сучасних зображень поета-романтика Михайла Петренка названі уявним портретом, згодом слово «уявним» поступово стали обминати, називаючи такі картинки портретом Михайла Петренка. Якщо перше зображення художника Рогова мало якийсь позитив, заповнюючи літературний вакуум, то пізніше почали з’являтися все нові й нові уявні портрети заповнюючи Інтернет та літературні видання.

Ми українці, такий народ, що швидко звикаємо до всього нав’язаного, або вперше почутого. Але ж погодьтеся, існуючі портрети ніяким чином на сто відсотків не відповідають дійсному зображенню поета, але ми до них звикли.

Порівнюючи знайдене зображення поета зі світлинами онуків та правнуків, можна вгледіти родинну схожість з їх предком. Тож порівнюючи уявні зображення поета пріоритет потрібно надати саме цій гравюрі.

Ще один інцидент ставав на шляху знахідки – зображення Михайла Петренка: він має деяку схожість із зображенням російського письменника Василя Наріжного. Він народився на Полтавщині неподалік Лебедина. Але цей сумнів спростували Олег та Антоніна Скирда, наукові співробітники Полтавського краєзнавчого музею. По закінченню семінару Олег Скирда зізнався: «Я не міг збагнути, чому нас запросили зробити доповідь про Василя Наріжного і розповісти на семінарі з темою про Михайла Петренка». Родзинкою їх виступу був висновок науковців, що прижиттєвого зображення В.Наріжного не існувало. Збірний уявний портрет письменника, намальований з гравюри невідомого художника, з’явився десь на стику ХІХ і ХХ століть. Тож все співпадає з тим, що це могла бути використана саме гравюра Михайла Петренка. Адже поета намагалися піддати забуттю, а російськомовні оповідання Наріжного друкувались після смерті і потребували різноманітних портретів письменника.

Хоча на сьогодні ще й не має наукового підтвердження по знайденому автентичному зображенню поета-романтика Михайла Петренка, проте читачі часопису можуть його побачити. Автентичне зображення поета-романтика Михайла Петренка друкується вперше.


Леонід ЩИБРЯ,

член НСЖУ та НСКУ.

м. Ізюм Харківської обл.


 

Ще схожі публікації:

Часопис “Донеччина” від 24 березня 2017 року № 12 (15950)
Нещодавно переконався, що важливо читати не лише «Часопис Донеччина», але й інші патріотичні видання. Можна дізнатися як наразі живеться не тільки добрим людям, але й підлим. Ось «Газета по-українськи...
Часопис “Донеччина” від 16 червня 2017 року № 22 (15960)
Пізній вечір був темним, немов наміри трьох кремезних типів, які безцеремонно заступили мені дорогу буквально за кільканадцять метрів від під’їзду принишклої багатоповерхівки. – Цигарку маєш? – похмур...
Вечір пам’яті Лупиноса
3 лютого за сприяння УМШ (Українська Миротворчі Школа), Покровської міської організації товариства «Знання» , Громадської ради при міністерстві освіти  і Донецької ОДА в Новотроїцькій ЗОШ І-ІІІ ст. вш...
З ПОГЛЯДУ ВІЧНОСТІ (Лист до московського друга по ХХ століттю, який вже шостий рік не відгукується н...
1. Москва сльозам не вірить Дорогий московський друже! Увесь світ знає і Вам відомо: уже шостий рік палає Донбас, охоплена димом горить під ногами українська земля. З обох сторін десятки тисяч уби...
Про заснування Покровська.
  На Донеччині, вийшла в світ книга «Витоки Покровська». Автор книги Валерій Кордюков провів значну краєзнавчу роботу і опублікував свої дослідження про рік заснування міста Покровська. До цьо...
Путівка до Парижа
  У кулінарному телешоу "МастерШеф" перемогла донеччанка Світлана Шептуха   Зараз, коли ви, шановний читачу, берете до рук цей номер газети, Світлана вже — в Парижі, й саме прямує д...

The Author

Редакція "Донеччини"

3 коментарі

Add a Comment
  1. Пане Леоніде, навіщо ви пишете на тему, якою зовсім не володієте? Якщо б ви були справді дослідником-краєзнавцем, як намагаєтесь себе позиціонувати, то такої нісенітниці б не написали. Тим більше, в темі петренкознавства, в якій ви абсолютно нічого не тямите. Скільки вам повторювати: портрет Василя Наріжного, який ви з дивовижною впертістю намагаєтеся видати за портрет Михайла Петренка, опубліковано 1825 року, коли Михайлу було 8 років. Про Василя Наріжного написано достатньо, аби розібратися що до чого. Вивчайте. До речі, книга Василя Трохимовича з портретом і його посвятою вийшла через два тижні після його смерті. Не треба дуже напружуватися, аби довести, що і посвята написана самим письменником, і його портрет є прижиттєвим. Хоч раз попрацюйте з документальним матеріалом, знайдіть «книжечку», на яку ви посилаєтеся, а потім робіть висновки.
    Щодо портретів Михайла Петренка, написаних художниками, то їх може бути безліч. Вони можуть подобатись чи ні, але це є реконструкція образу Поета. Інша справа, коли не переймаючись ніякою мораллю (як це відбувається у Слов`янську), без ніякого застереження починають видавати портрет-реконструкцію, або світлини Антона Петренка нібито за справжній портрет Поета.
    І, до речі, для початку, хотілося б знати професором якого університету є Микола Шакін, і де можна ознайомитися з його працями на ниві літературознавства?

  2. Александр Петренко

    Коли читаєш таке, та знаєш з чого все починалося, про такого автора можна сказати тільки щось погане або зовсім погане.
    Л. Шибрі вже давно відомо, що цей портрет Василя Наріжного (1780-1825), який вперше з’явився в виданні ще в 1825 році. Але цей факт не заважає двом блазням (дует комедіантів Ш&Щ ) вже на протязі року тягати свою підробку, настирливо намагаючись через своїх, ними ж обдурених знайомих, вийти чи то на шкільну аудиторію, чи то на університетську.
    Що ж, прокоментуємо коротенько й цю ахінею від автора-«стурбованця».
    – «…Дійшов думки, що цікавість до творчості поета ХІХ століття викликана ще й тим, що довгий час поет був в забутті…». Я вам скажу – дуже глибока думка, якщо ще й до уваги взяти інтелектуальній рівень писаря-фотографа.
    – «…але повернення з небуття Петренка, як автора відбулося в окупаційній Донецькій газеті 1942 року…». Зовсім жахливе ствердження, яке підкреслює зовсім нульовий рівень обізнаності автора в Темі. Про Михайла згадували в літературі у всі часи, але до того, як про нього почали «згадувати» слов`янські «дослідники», а потім ще й деякі приблудні «стурбованці», було видно, що Михайла поважають. А потім почалися роки самопіару «будь якою ціною», та фальсифікації історії нашого роду…
    – «…На мою думку, прізвище автора навмисне ігнорувалося…». На його думку… Ніхто не займався цільовими дослідженнями, тому й не знали. Така ж доля й багатьох інших пісень других авторів. Пісня подобалася людям, її співали. Яке значення мало для них авторство.
    – «…Чи є сьогодні нащадки Михайла Петренка? … Сьогодні неможливо когось офіційно визнавати нащадком поета, оскільки не збереглися метричні дані Михайла та його дітей…».
    Темна людина. Документальних матеріалів дослідницького Проекту «Ідентифікація Петренків» повно, а у нього як то в одному анекдоті (про не читателя, а писателя)…
    У поета-романтика Михайла Петренка, який має документально підтверджений рід, все гаразд з документами про дітей. Є нащадки і їх багато.
    Що стосується якогось Михайла зі Слов’янська, якого купка місцевих слідопитів десятиріччя тому вигадала, та батьків, та братів йому навигадувала, то в нього нема ні предків ні нащадків. Це штучна місцева проблема, в межах якої місцеві «краєзнавці» створили собі «іграшку» для самопіару. Навіщо Михайлу предки, та тим більше нащадки, які тільки заважатимуть піару.
    Ці «стурбованці» все ще мріють, що нащадки до них прийдуть на «атестацію». Розмріялися…
    Як я вже неодноразово згадував в статтях: Слов’янська місцева шарашка по прилученню Петренків до роду, представником якого є й Михайло, розпускається по причині своєї повної безпринципності , некомпетентності і нездатності до будь яких досліджень. Я свою думку не змінив.
    – «…Доповідь Миколи Бондаря, кандидата філологічних наук, завідувача відділу інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України дала широкий аналіз творчості поета…». Може я щось пропустив, та в Миколи Бондаря вже є дублер чи клон. Про те що М. Бондар був відсутній на семінарі відомо всим, хіба що автору статті невідомо, бо він нічого не слухав (а як би й слухав, то не зрозумів би), а, як завжди, знімав «кіно» про «великого дослідника» М. Щакіна, який в вересні 2015 прибився до слов’янських невдах, а каже що дослідженнями займається вже п’ять років (і тут бреше).
    – «…Оксана Бабенко, кандидат педагогічних наук, директор Слов’янського ліцею, зробила доповідь на тему: «Проблеми пошуку історичної правди Михайла Петренка». Відверто кажучи, участь цієї жінки в «слов’янських витанцьовках» мені не зовсім зрозуміла. Може вона дуже залежна від когось, чи обставин якихось? Не зрозуміло скільки вона, як кандидат наук, буде ще шукати те, що вона називає «історичною правдою» (вже більш ніж 15 років шукає). Що ж, хай щось шукає, має конституційне право, та ще й попіаритися можна. Хочу тільки їй підказати, що відповідь на всі її так звані «пошуки» вже давно лежить в міській бібліотеці у вигляді документальних матеріалів дослідницького Проекту «Ідентифікація Петренків». Але може вона щось інше шукає…
    – «…В 2016 році професору, літературознавцю Миколі Шакіну вдалося розшукати автентичне зображення поета-романтика Михайла Петренка у художника з Богодухова Харківської області Івана Пилипенко…». Рік тому від таких заяв було смішно, тепер дуже смішно, бо розумієш, що маєш справу з параноїками, а в таких випадках тільки час – лікарь. Нема, нажаль, інших ліків…
    Про цю підробку вже багато написано і документально доведено, що це портрет не Михайла Петренка, а Василя Наріжного (1780-1825). Може згаданий художник цим блазням «впарив» цю «сенсацію», але цей портрет до Михайла Петренка ніякого відношення не має. Хай розбираються з художником, шукають книжку, автора тощо. Підкажу: не знайдуть, бо їх не існує…
    Ще раз, М. Шакін ніколи не був літературознавцем, тим більше професором. Один одного вихваляють, обдурюючи людей.
    – «…Але ж погодьтеся, існуючі портрети ніяким чином на сто відсотків не відповідають дійсному зображенню поета, але ми до них звикли…»
    Скільки вже можна казати, що дійсного портрета Михайла Петренка нема, але є реконструкція його портрету по фото двох онуків. Блазні хочуть «привчати українців» до портрета Василя Наріжного, як до портрета Михайла Петренка, виключно тому, що вони його «знайшли», тож бажають попіаритися.
    – «…По закінченню семінару Олег Скирда зізнався: «Я не міг збагнути, чому нас запросили зробити доповідь про Василя Наріжного і розповісти на семінарі з темою про Михайла Петренка»… Після закінчення семінару Олег Скирда збагнув, чому його запросили на семінар і як використали його присутність на цьому збіговиську, але про це, запитайте у Олега Скирди. Ті, хто організовував це «всеукраїнське» збіговисько, є шахраї і їхні «звички» не змінилися.
    Плутання таких шахраїв під ногами дослідників мабуть є й не зовсім поганим показником для Теми, бо такий факт якось підтверджує актуальність останньої. На фоні приблудившихся до Теми таких шахраїв та «стурбованців» більш чітко видно значущість і велич документальних досліджень.
    Засвітитися легко: один, наприклад, без штанів вискочив на Евробаченні і що далі… Всі розуміють, що людина психічно хвора.

  3. Льоня Щибря, прийшов час вибачатися перед обдуреними та перед сучасними нащадками Михайла Петренка.

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme