Надихає пісня Слов’янського сокола

Все більше переконуюся, що все у нас починається з пісні. З ранкових пісень птахів… з матусиної колискової… І таланти народжуються з тих пісень, що на протязі дитинства чи юності звучали довкола.

Ось і в житті моїх рідних пісня супроводжувала на кожному кроці. Тітка з тринадцяти до восьмидесяти років співала у церковному хорі, матуся – в аматорському. Двоюрідні брати і сестри грали і грають до сих пір на музичних інструментах, і діти співають, і онуки.

Згадую часто зимові вечори п’ятдесятих – шестидесятих років минулого століття, коли збиралися ми у теплій тітчиній хаті і співали народних пісень. Матуся і тітка альтом, дядько тенором, бабуся «басували», а мене повчали держати першу партію. Так тітка і казала: «Дисконти, дисконти».

«Місяць на небі», «Така її доля», «Реве та стогне», «Дивлюсь я на небо» – знала напам’ять з дитинства. Вважали, що всі ці пісні Т.Г.Шевченка. А його називали нашим поетом і він був як член нашої родини. І ось нещодавно, в зрілому віці дізналася, що пісня «Дивлюсь я на небо» написана Михайлом Петренко, «Слов’янським соколом». Тепер моя родина побільшала ще на одного нашого.

Пісня «Дивлюсь я на небо» була у моєї матусі як провідна. Вона часто її співала. Мабуть, вона нагадувала їй свою долю. Колективізація, виселення з рідного гнізда, голодомор 1932-33років, жахіття Другої світової, голод 1947-го. А в п’ятдесятих, коли народилася я, мій батько залишив нас, втікаючи від сталінського режиму. Матуся виховувала двох доньок одна

«Кохаюся лихом, привіту не знаю,

І гірко, і марно свій вік коротаю;

І в горі спізнав я, що тільки одна,

Далекеє небо, – моя сторона».

Боже, як мені було матусю шкода. Гадала, що ця пісня за неї, за її долю злиденну. Тепер розумію, що тільки Поет з великої літери міг написати такі зворушливі до сліз слова.

Дякувати Богові, що знайшлися краєзнавці: і в особі директора школи І.М. Овчаренка і викладачки української мови В.Д. Настелеєвої, і художника О.К. Рогова, що повернули ім’я Михайла Петренка землякам і Україні.

Пройшли роки. Немає вже давно матусі, тіток, дядьків. Пішли у вічність четверо сестер. Та залишилася пам’ять і Пісня. А ще глибокі враження, що надихають на нові звершення, на нові римовані рядки. Почуття, що виникли ще в дитинстві, супроводжують все життя, вони ідуть поруч. Черпаю тепер з цього джерельця цілющу воду для душі і плекаю…

Надсилаю на адресу редакції декілька своїх віршів, що народилися по мотивам українських народних пісень і творчого спадку М.Петренка.

Я завжди з тобою!

Білим цвітом в тиші

загорну жадання,

Пелюстками вишень

вистелю світання.

Мріями полину

у блакитні далі,

Там де солов’їна

пісня без печалі.

Де у буйній зелені

біла хата й тин,