ОДИН ІЗ БЕЗСМЕРТНОГО ПОЛКУ

72-га окрема гвардійська механізована бригада – регулярний підрозділ Збройних сил України. Розміщується у місті Біла Церква Київської області.
З весни 2014 року піднята по тривозі для участі в антитерористичній операції на Сході України. Їх бойовий шлях – це бої біля Зеленопілля, Ізварине, у Волноваському районі, Авдіївці, Верхньоторецькому. Вони відстоювали Донецький аеропорт, брали участь у визволенні Слов’янська. Бойовики назвали їх «укропами». Думали, що сміються. Та коли воїни з шевронами «Укроп» почали їх бити, сєпари перестали сміятися. Потім упертих хлопців в Донецькому аеропорту обізвали «кіборгами». І прізвисько «кіборг» перетворилось на синонім слова «герой». Тепер їх називають «Безсмертний полк».
Затриманий в Авдіївці корегувальник «ДНР» про військовослужбовців ЗСУ у промзоні, сказав: «Вони – безсмертний полк». Про це розповів у своєму сюжеті для програми «ТСН. Тиждень» на «1+1» журналіст Анатолій Цаплієнко. Листаючи сторінки друзів на фейсбуці, я побачила коментарій одного військового 72-гої бригади. Він написав: «Ми не можемо дати себе перемогти» і в цьому всі хлопці бригади: мужні, відверті, рішучі, надійні…
16 січня – День народження 72 ОМБР, 75 років на захисті територіальної цілісності та недоторканості нашої України.
Військовослужбовці бригади з честю та гідністю виконують складні завдання в ході проведення АТО на сході України. Цивільне населення має можливість подякувати усім Захисникам за те, що вони захищають мирний сон та спокій тих, хто залишився в тилу. Ми повинні підбадьорити військових, показати їм всенародну любов та підтримку. Низький Вам уклін, хлопці! Дякуємо!
Ми починаємо знайомство з цими безстрашними, героїчними особистостями, які й сьогодні боронять передові рубежі.
Деркач Олександр Федорович – сержант 72 Окремої механізованої бригади, першого ударно штурмового батальйону.
Народився 15 грудня 1976 року у місті Черкаси. Після закінчення школи працював на заводі «Черкаське хімволокно», цех паропостачання і вентиляції, спеціальність вентиляційниК. У 2000 році пішов служити за контрактом у військову частину А0581, командиром відділення. З 2002 року по 2013 рік – приватний підприємець. У 2014 році потрапив під третю хвилю мобілізації. Служить у 8 батальйоні Національної Гвардії України, молодший сержант, старший стрілець Національної Гвардії.
Військова служба:
Вуглегорськ – Нікішино – Чернухіно – Дебальцево (котел). Вихід з Дебальцевського котла 19 лютого 2015 року через Мироновське, Артемівськ, Слов’янськ, Сєвєродонецьк, потім – Попаснянський район (Камишеваха).
У вересні демобілізувався, але через деякий час знову підписує контракт. Отримав направлення до 72 бригади, сектор «М» під Маріуполем, Волновахський район (Новотроїцкє, Ольгінка, Докучаєво). Два місяця навчання, отримання сертифіката НАТівського зразку. Потім – Донецька область. Їх військовий підрозділ був резервом штабу АТО, між Слов’янськом та Лиманом, прикривали Світлодарську дугу. Потім Авдіївка. Має поранення. Нагороджений медаллю. Виховує доньку.
Олександр визволяє свою рідну землю. А ось Стрєлков-Гіркін та інші захисники «рузького міру» прийшли на чужу землю. І вони повинні бути знищені за всяку ціну. Війна не закінчиться до тих пір, поки є ті, хто «просувають рузький мір». Прості люди Центральної та Західної України нічим не відрізняються від донеччан – таки ж натруджені руки, втомлені від випробувань останніх років. Хіба що говорять всі українською мовою – дуже щирою й дуже зрозумілою, хоч це і не головне. Жоден з численних моїх співрозмовників жодного разу не висловив на адресу донбасівців ніякого образливого слова. Навпаки, вони дуже співчувають жителям Сходу, переживають. Після спілкування із мешканцями центральних та західних регіонів, розумієш, що залишаються тільки добрі та теплі спогади.
Знаючи Олександра особисто, можу чітко зазначити, що це щирий, відвертий, відкритий чоловік, який завжди готовий допомогти у будь яку хвилину.