… А паразитів жде біда!

«Карателі?» Значить, є за що карати!

Сонце повільно сховалося за похмурий терикон, і довкола відразу помітно посіріло й потемніло. Та всі присутні на терміновому зібранні й без того були кольору подовжніх смуг на своїх тілах. Тобто аж чорними від горя і жалоби. Траурний настрій польових командирів та інших лідерів колорадських жуків зрозуміти можна. Частину захопленого й контрольованого ними картопляного поля вони вигризли вже майже повністю. Он довкола тільки сухі й пожовтілі цурпалки стирчать замість донедавна свіжих, зелених і розкішних кущів картоплі, помідорів, баклажанів тощо. Зголоднівши, вже не перебираючи харчами, пожерли навіть листя буряків та гарбузів, але закінчилися й ці невибагливі резерви. І тепер їх дуже дратувало, що зовсім неподалік зеленіє апетитна плантація картоплі, але її господарі виявилися непоступливими і навіть близько не підпускали напівголодних шкідників-листоїдів.

– Карателі зовсім розперезалися! – обурено висловив спільну думку ватажок шкідницької орди Зах. – Нас безжально знищують, ніби так і треба! Куди дивиться міжнародний ето… етно… ентомолог… Коротше, треба кликати на поміч весь світ! Бо такими темпами ці варвари геть загублять всю нашу доблесну попу… популярніс… Ну, я хотів сказати, нашу популяцію!

– Жах! – аж здригнувся ще один лідер листоїдного угрупування Пуш. – Картоплисти борються із нами всіма можливими й неможними засобами. Жорстоко збирають нас руками і потім чавлять чи спалюють! Безжально чвиркають на нас токсичними настоями нікотину, полину чи меленого перцю! Нацьковують на нас клятих павуків-ненажер! А ще часто влаштовують різноманітні засідки. Ви ж всі знаєте про недавню трагедію… Карателі підступно розкидали на полі картопляні обрізки шкірки, а коли наші жуки туди сповзлися звідусіль, облили це місце гасом і підпалили! У мене, їй-бо, просто немає слів! Цьому жахіттю і потворному картоплизму треба рішуче покласти край! Чи що? – звернувся він до присутнього на нараді представника військового командування шкідників.

Листоїдний полковник Бас, як завжди, не змусив себе довго чекати.

– Згоден – варвари зарвалися… – похмуро вичавив він із себе. – Найдужче при штурмах стратегічних плантацій картоплі та іншої городини дошкуляє активне використання проти нас хімічної зброї: «Децис – У», «Дурсбан – У». А «Конфідор Максі» взагалі не залишає нам ніяких шансів вціліти… Та це ще півбіди. Якби нам протистояли лише звичайні карателі, ми б із ними давно впоралися.

– А що, картоплю охороняють чорти з рогами? – саркастично хмикнув хтось із керівних жуків.

– Гірше! – аж розсердився Бас. – Нам не дозволяють прорвати оборону розкішного картопляного поля кіборги! Хіба ви їх не бачили? Ці карателі, не зважаючи на спеку, взувають грізні чоботиська, натягають грубі штани, обличчя ховають за захисними окулярами та маскою. Уявляєте! Та вони навіть без зброї страшні! Але ж захисники своїх плантацій ще чіпляють за плечі балони із жахливими хімічними препаратами і беруть до рук оприскувачі!.. Ні, ми безсилі проти такого опору, і тому всі наші штурми приречені на провал… Хоча, попри величезні втрати, досі не припиняємо спроб таки захопити невелику грядочку. Бодай із помідорами…

Вам, шановні читачі, це нічого не нагадує? І справа не тільки в тому, що забарвлення ненажерливих колорадських жуків – майже копія окремих атрибутів двоногих, м’яко кажучи, шкідників. Тих, які розв’язавши підлу жорстоку війну на Донбасі і загубивши та покалічивши тисячі людей, залишаються найбільшим горем і карою нашого сьогодення. І ці варвари ХХІ століття, виправдовуючи свої загарбницькі дії, нерідко називають людей, які захищають свою землю, «карателями». Хоча, схоже, вони навіть самі того не підозрюють, що у цьому випадку дуже близькі до істини. Адже загарбники території України: місцеві та російські «іхтамнєти», оперуючи отим терміном, напівсвідомо визнають, що справді заслуговують на найбільшу кару. Причому, судячи із дуже різкого збільшення кладовищ на тимчасово окупованій території, багато із них вже покарані. А іншим персонам, причетним до скоєння страшних злочинів проти України та її мешканців, також навряд чи вдасться уникнути цілком заслуженого покарання.


Павло КУЩ


 

Ще схожі публікації:

Газета “Донеччина” від 9 жовтня 2015 р. № 12 (15881)
За словами Андрія Батицького, підприємця і депутата Добропільської райради проведення українсько-польських фестивалів у Кам‘янці він з братом започаткував років із сім тому. Торік через військові дії ...
Часопис “Донеччина” від 26 травня 2017 року № 19 (15957)
Іванко сидів за столом і думав, як краще почати листа татові. Він уже давно задумав це зробити, але все ніяк не міг наважитись. Він ще не умів добре виводити літери. Бабуся казала, що курка краще це р...
Берег надії
Публіцист Павло Амітов у центральній міській бібліотеці Слов’янська імені Михайла Петренка презентував свою нову книгу «Правий Берег – Лівий Берег». Автор пояснив, що мав на увазі береги Дніпра, який ...
“Донеччина” від 7 жовтня 2016 року № 36 (15927)
В.В. Жнакін народився 22 вересня 1941 р. у с. Садове Великоновосілківського району Донецької області. Трудову діяльність розпочав токарем Торезького електромеханічного заводу. Після служ-би в армії на...
Газета “Донеччина” від 6 лютого 2015 р. № 2 (15871)
Ще раз перечитав спогади В.С.Малюги про його важкий життєвий шлях (Слов’янськ, 2005р.), проаналізував основні моменти нашої бесіди і дійшов висновку, що світ, вірніше, його населення не стає кращим. Д...
Нова форма гібридної війни: імітація інформаційного опору
Якщо послухати очільників нашої держави, починаючи від президента, який на недавньому зібранні в Укрінформі сказав, що в умовах гібридної війни РФ проти України нам «доводиться боротися за кожен факт,...

The Author

КУЩ Павло

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme