… А паразитів жде біда!

«Карателі?» Значить, є за що карати!

Сонце повільно сховалося за похмурий терикон, і довкола відразу помітно посіріло й потемніло. Та всі присутні на терміновому зібранні й без того були кольору подовжніх смуг на своїх тілах. Тобто аж чорними від горя і жалоби. Траурний настрій польових командирів та інших лідерів колорадських жуків зрозуміти можна. Частину захопленого й контрольованого ними картопляного поля вони вигризли вже майже повністю. Он довкола тільки сухі й пожовтілі цурпалки стирчать замість донедавна свіжих, зелених і розкішних кущів картоплі, помідорів, баклажанів тощо. Зголоднівши, вже не перебираючи харчами, пожерли навіть листя буряків та гарбузів, але закінчилися й ці невибагливі резерви. І тепер їх дуже дратувало, що зовсім неподалік зеленіє апетитна плантація картоплі, але її господарі виявилися непоступливими і навіть близько не підпускали напівголодних шкідників-листоїдів.

– Карателі зовсім розперезалися! – обурено висловив спільну думку ватажок шкідницької орди Зах. – Нас безжально знищують, ніби так і треба! Куди дивиться міжнародний ето… етно… ентомолог… Коротше, треба кликати на поміч весь світ! Бо такими темпами ці варвари геть загублять всю нашу доблесну попу… популярніс… Ну, я хотів сказати, нашу популяцію!

– Жах! – аж здригнувся ще один лідер листоїдного угрупування Пуш. – Картоплисти борються із нами всіма можливими й неможними засобами. Жорстоко збирають нас руками і потім чавлять чи спалюють! Безжально чвиркають на нас токсичними настоями нікотину, полину чи меленого перцю! Нацьковують на нас клятих павуків-ненажер! А ще часто влаштовують різноманітні засідки. Ви ж всі знаєте про недавню трагедію… Карателі підступно розкидали на полі картопляні обрізки шкірки, а коли наші жуки туди сповзлися звідусіль, облили це місце гасом і підпалили! У мене, їй-бо, просто немає слів! Цьому жахіттю і потворному картоплизму треба рішуче покласти край! Чи що? – звернувся він до присутнього на нараді представника військового командування шкідників.

Листоїдний полковник Бас, як завжди, не змусив себе довго чекати.

– Згоден – варвари зарвалися… – похмуро вичавив він із себе. – Найдужче при штурмах стратегічних плантацій картоплі та іншої городини дошкуляє активне використання проти нас хімічної зброї: «Децис – У», «Дурсбан – У». А «Конфідор Максі» взагалі не залишає нам ніяких шансів вціліти… Та це ще півбіди. Якби нам протистояли лише звичайні карателі, ми б із ними давно впоралися.

– А що, картоплю охороняють чорти з рогами? – саркастично хмикнув хтось із керівних жуків.

– Гірше! – аж розсердився Бас. – Нам не дозволяють прорвати оборону розкішного картопляного поля кіборги! Хіба ви їх не бачили? Ці карателі, не зважаючи на спеку, взувають грізні чоботиська, натягають грубі штани, обличчя ховають за захисними окулярами та маскою. Уявляєте! Та вони навіть без зброї страшні! Але ж захисники своїх плантацій ще чіпляють за плечі балони із жахливими хімічними препаратами і беруть до рук оприскувачі!.. Ні, ми безсилі проти такого опору, і тому всі наші штурми приречені на провал… Хоча, попри величезні втрати, досі не припиняємо спроб таки захопити невелику грядочку. Бодай із помідорами…

Вам, шановні читачі, це нічого не нагадує? І справа не тільки в тому, що забарвлення ненажерливих колорадських жуків – майже копія окремих атрибутів двоногих, м’яко кажучи, шкідників. Тих, які розв’язавши підлу жорстоку війну на Донбасі і загубивши та покалічивши тисячі людей, залишаються найбільшим горем і карою нашого сьогодення. І ці варвари ХХІ століття, виправдовуючи свої загарбницькі дії, нерідко називають людей, які захищають свою землю, «карателями». Хоча, схоже, вони навіть самі того не підозрюють, що у цьому випадку дуже близькі до істини. Адже загарбники території України: місцеві та російські «іхтамнєти», оперуючи отим терміном, напівсвідомо визнають, що справді заслуговують на найбільшу кару. Причому, судячи із дуже різкого збільшення кладовищ на тимчасово окупованій території, багато із них вже покарані. А іншим персонам, причетним до скоєння страшних злочинів проти України та її мешканців, також навряд чи вдасться уникнути цілком заслуженого покарання.


Павло КУЩ


 

Ще схожі публікації:

«ЛИШУ Я ТОБІ, СИНУ, СВІЙ БІЛЬ ЗА УКРАЇНУ…»
    Що розповів поет з Луганщини Василь Голобородько журналісту з Донеччини Ігорю Зоцу   КРУТИМИ СХОДИНКАМИ   Зустрічаємося в Ірпені на території Будинку творчості Національної спілки письменників Ук...
Українська «ДОНБАСІЯ»
Чому в назві і далі в тексті вживається «Донбасія»? Бо є мала планета Донбас і до її офіційного найменування доклалися першовідкривач астрофізик з Криму Микола Черних і письменник з Донецька Іван Кост...
Вручено премію імені Михайла Петренка
21 вересня уже вп’яте у Слов’янській центральній міській бібліотеці в урочистій обстановці вручено загальнослобожанську літературно-мистецьку премію імені Михайла Петренка. Згідно рішення комісії з...
Козацька ідея: від Сяну до Дону. Про козацьку грань української ідентичності
Сімдесят п’ять років минуло з дня смерті галичанина Кирила  Трильовського (6.05. 1864 – 16.10. 1941) Це хороша нагода поговорити про роль козацької ідеї у збереженні української ідентичності. Адже мог...
Сумна звістка надійшла з Донецька: пішла за вічну межу Раїса Олександрівна СаліЙ,
Вона майже 40 років свого життя віддала «Донеччині» – єдиній обласній україномовній газеті. На заслужений відпочинок пішла з посади відповідального секретаря,яку займала понад десять років. Гарний ...
Зроби фото з хусткою
Першої суботи грудня відзначався Всесвітній день української хустки. Адже споконвіку українські жінки носили хустки, що вважалися оберегом, символізували любов та жіночність,вірність традиціям і патрі...

The Author

КУЩ Павло

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme