Микола Васильович Малашко народився 5 грудня 1898 р. в с. Мар’їнка Маріупольського повіту Катеринославської губернії. Початкову освіту здобув у школі при німецькій колонії Миколаївці Бахмутського повіту на Катеринославщині. В 1910 – 1917 рр. навчався у Дмитрівській чоловічій гімназії в м. Макіївці.
З початку революції 1917 року брав участь у роботі різних українських організацій м. Бахмута на Катеринославщині (тепер Донецької обл.). Був членом ініціативної групи Бахмутської організації українців учнів-середньошкільників. Брав активну участь в організації Вільного козацтва «Торецька Січ» на Катеринославщині, а пізніше –Вільного козацтва Донецького басейну. На Миколу лягалі особлива відповідальність, оскільки його старший брат Михайло від серпня 1917 р. був членом Центральної Ради, а з кінця 1917 р. – заступником комісара Центральної Ради в Донецькому басейні, отаманом Вільного козацтва.
У березні 1918 р. Микола втік від більшовицького арешту в Запорозьку дивізію військ Центральної Ради, в якій служив до проголошення Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського.
У травні 1918 р. поселився в с. Арханівці Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Відновив навчання і 1919 року закінчив Бахмутську гімназію.
До серпня 1919 р. проводив у Бахмуті національно-освітню роботу. Коли Донбас окупували денікінці, знову взяв до рук зброю. Воював у лавах Катеринославського повстанського коша під проводом свого брата Михайла до жовтня 1920 року, а тоді, примушений більшовицьким наступом, разом з кошем емігрував до Румунії. Потрапив у табори Текхір-Геоль і Фогараш. Пізніше працював на тяжких фізичних роботах.
Довідавшись, що в Подєбрадах (Чехословаччина) відкрилася Українська господарська академія, вирішив продовжити освіту. 28 вересня 1922 р. вирушив із Румунії. 5 жовтня прибув до Праги. Одразу ж подав прохання до УГА зарахувати його студентом… Оскільки він не мав документів про завершення середньої освіти, його прийняли студентом-матурантом – навчаючись в УГА, він ще мусив скласти іспити за середню освіту.
23 грудня 1922 р., виконуючи домашнє завдання, Микола Малашко написав спогад «Анархісти» про повстанського отамана Трифона Гладченка, який був товаришем його старшого брата.
11 листопада 1925 р. Микола нарешті склав іспит на атестат зрілості, а вже 6 травня 1927 р. захистив дипломну працю на тему «Класова боротьба й кооперація» з успіхом «дуже добре», здобувши фах інженера-економіста.
Знайти роботу за спеціальністю у Чехословаччині було нелегко. Тож шукали її і за межами країни. На питання однієї з анкет – «В яких країнах бажаєте працювати?», Микола написав: «На Україні, на землях з українським населенням і де прийдеться». На питання анкети – «Які фізичні вади маєте?», відповів лаконічно: «Кулю у грудях»…
Миколі поталанило: його вирішили залишити в Українській господарській академії як цінного наукового співробітника. До Професорської ради економічно-кооперативного факультету написав подання викладач УГА, колишній прем’єр уряду УНР Борис Мартос. «Прибувши до Академії в кінці 1922 року, після довгого перебування в повстанських загонах, в таборах інтернованих та на фізичній праці, М. Малашко зараз же ретельно взявся за працю і, не дивлячись на пізнє прибуття до Академії, виказав добрі успіхи, – мотивував Мартос свою позицію. – За способом висловлювати свої думки було помітно, що йому бракує широкої освіти, що середня школа, останні кляси якої він проходив під час революції (1917 – 1919 рр.), не багато дала для його розвитку; але, з другого боку, помітний був здоровий природній розум і здібність до праці». Впродовж чотирьох із половиною років навчання в академії «пан Малашко настільки розвинувся розумово, що догнав тих, хто, будучи старше від нього віком, ще до вступу в Академію пробували у високих школах і мали можливість розширити свої знання позашкільними студіями; декого з них п. Малашко залишив навіть позад себе; наша Академія може з гордістю рахувати п. Малашка в числі тих, хто освітою своєю має завдячувати не кому іншому, а нашій школі…».
Борис Мартос рекомендував обрати Миколу Малашка професорським стипендіатом на два роки. До рекомендації професорська рада прислухалась і 5 червня 1927 р. обрала Миколу професорським стипендіатом на економічно-кооперативний факультет.
Завершуючи реконструкцію біографії мого земляка, із жалем думаю про тих, хто не зміг розвинути своїх природних здібностей, – чи тяжке поранення стало на заваді, чи передчасна смерть, чи брак коштів – десятки тисяч українців опинились на чужині в скрутному становищі. Що вже говорити про тих, хто лишився на окупованій росіянами Батьківщині! З тих, хто залишився «під москалями», якщо хто і реалізував свої природні таланти, то хіба на користь нашого історичного ворога.
Роман КОВАЛЬ
Публікацію надано Домом книги «ЕНЕЙ» з Бахмуту.
Ще схожі публікації:
Творчість Павла Тичини, зрісши на національному ґрунті, увібравши в себе кращі традиції української поезії, уснопоетичної народної творчості, має яскравий, своєрідний характер. Музика його поезії, яск...
14 січня цього року відсвяткувала свій ювілей Світлана Федорівна Непочатова – відомий на Слов’янщині музейний працівник, фахівець у галузі живопису й декоративно-ужиткового мистецтва. Світлана наро...
Чому на Донбас лягло прокляття сепаратизму? Звідки його коріння? Чому мешканці Донбасу не бажають бути українцями? Тикають в очі, що давня наша держава – Київська Русь, а України не було. Я ніколи не ...
В житті кожної людини обов’язково зустрічаються окремі особистості, які запам’ятовуються назавжди. Для мене такою особистістю став Василь Семенович Стус. Далекий вже 1954 рік, С...
У Мирнограді, що на Донеччині, у бібліотеці-філії № 1 відбулася Х історико-краєзнавча конференція «Невідомі сторінки історії міста Мирнограда». Цього разу обговорювалося питання «Національні меншини у...
Відтоді, як у наших благодатних степах оселилися запорожці, живе і не вмирає українська народна пісня. Поступово обживалися козацькі слободи: Іванівка, Гаврилівка, Слов'янка, Олексіївка чи Андріївка.....
