Привид Моворосійська досі ходить поміж териконами

 

Спочатку полонили наше слово

…Тролейбус неквапом чалапав колесами по асфальту, немов калошами великого розміру. Двері відчинялися й зачинялися, і невдовзі салон нагадував діжку, яку, аби не повипадали оселедці, міцно стягують обручами. Зненацька діжкоподібний «рогатий» різко загальмував! А далі, ще не стихли не дуже нормативні вислови пасажирів, гучно прокашлявся динамік:

– Всім залишатися на місцях! Хто де впав – теж. Тролейбус захоплено! У разі невиконання вимог панькатися із заручниками не збираюся!..

Все це було вимовлено російською мовою, та в салоні відшукався наївний одинак, який засумнівався у згаданій національності терориста.

– Невже Бен Ладен? – вголос висловив він своє припущення. – Мабуть, зараз поїдемо таранити «білий дім». Або універмаг «Білий лебідь»…

– Заткни пельку! – бадьоро порадив динамік. – Ану, слухайте мої вимоги. – Значить, вимагаю оголошувати зупинки у транспорті тільки російською мовою!

– Здрасьтє! – всерйоз обурився водій. – А я по-якому балакав? Скажіть хоч ви… – звернувся до пасажирів.

Динамік пропустив крізь вуха цю репліку і продовжував:

– Негайно припинити відкривати у місті українські школи! Їх що – колись для цього позакривали? Бач, взяли моду – у кожному районі по українській школі. Жах! А якщо у нас сім районів, то невже й шкіл українських стільки ж буде?!

Пасажири вже допетрали із ким мають справу, а тому нишком раділи, що тролейбус оточили не тільки представники влади, міліціонери, пожежники, а й люди у білих халатах. Хоча ніхто ще не знав: прихопили вони з собою на цей випадок тямущого психіатра?

А терорист тим часом упевнено вів далі:

– Нехай всі три десятки газет, що виходять у обласному центрі, і надалі друкуються виключно російською мовою! А оту єдину україномовну – негайно закрити!..

Цікаво, що більша половина пасажирів тільки щойно зі слів нападника дізналася, що в місті, виявляється, є й українська газета. А насторожилися всі, коли терорист поставив категоричну вимогу негайно перейменувати місто в … Моворосійськ.

… Продовження цієї історії пропонується вигадати кожному бажаючому. Хоча вигаданою вона здається тільки на перший погляд. А відвертою брехнею тут є тільки те, що наше місто і справді віднедавна зветься Моворосійськ.

…Це, шановні читачі, пропоную вам дещо скорочений свій репортаж про будні Донецьку, готуючи який, навіть запропонував новий жанр гумору й сатири – «терореска». І у такому вигляді твір друкувався у єдиній українській обласній газеті «Донеччина», а перегодя у столичних виданнях та увійшов до однієї з книг гумору і сатири. Але писалися ці рядки не рік назад, і навіть не три, коли проросійські терористи дійсно захопили «білий дім», колишній «Білий лебідь» та весь-весь Донецьк. Сатиреска, точніше, терореска «Моворосійськ» вперше побачила світ аж у …2001 році! І, на жаль, як показали подальші події, вона стала тільки гласом волаючого у проросійській пустелі Донбасу і сумним пророцтвом.

Чому згадав цей твір, написаний на початку століття? Бо він є художнім і водночас документальним підтвердженням того, що Донецьк почали здавати на поталу «старшому брату» аж ніяк не на початку 2014-го, а значно раніше. І головною складовою антиукраїнської місцями прихованої політики було саме мовне питання. Принаймні, скільки мешкав і працював у Донецьку(з 1991-го), стільки й пам’ятаю – у переважно російськомовному краю завжди існували і цинічно підігрівалися відповідні настрої і нарікання на нестачу тієї ж російської мови. Аби довести абсурдність цієї ситуації, іноді навіть доводилося вдаватися до комічних порівнянь. Адже мітинги на захист(?) російської мови дуже нагадували подібні неіснуючі акції, скажімо, у пустелі Сахара, де раптом чогось почали б горлати про відсутність піску і вимагати засипати єдине існуюче джерельце… Втім, було б смішно, аби не було так сумно. Місцева влада, не секрет, зазвичай йшла назустріч «побажанням трудящих» і тому навіть на десятому році незалежності українська мова перебувала тут на правах бідного родича. Наведу конкретний приклад ставлення до державної мови на літературному поприщі. Якось на початку 2000-х ми підготували черговий номер літературного журналу «Донбас», що виходив російською та українською мовами. І одна з російськомовних колег раптом чогось захвилювалася і риторично запитала редактора: «А мы не много дали в этом номере украинских авторов?» Оскільки був присутній при цій розмові і почув це на власні вуха, здивовано почав гортати видання, підраховуючи співвідношення авторів. І відтоді назавжди запам’ятав суто «донецьку арифметику» і що таке «много» стосовно нас – у журналі було 16 творів російською і аж 5(!) українською…

Отож за подібного ставлення російська мова на всіх-всіх рівнях функціонувала і розвивалася значно активніше, а потім, як з’ясувалося, стала однією з ідеологічних мін уповільненої міни. Бо чим тепер виправдовує Кремль підтримку своїх донбаських маріонеток та початок підлої гібридної війни? Захистом(?) російськомовного населення, якому буцімто забороняють(?) розмовляти цією мовою! Погодьтеся, подібні реальні дії у нині окупованій пустелі Донбасу є майже копією колись вигаданої ситуації у Сахарі. Та й термін «пустеля» вжитий не випадково: російськомовних донеччан так завзято захищали, що переважна більшість місцевих українців, яких не встигли вбити чи скалічити у підвалах «ДНР», змушені були звідси виїхати…

Що ж, Донецьк так і не став Моворосійськом. Сумне пророцтво збулося тільки частково – із його назви на в’їзді проросійські «поліглоти» урочисто вилучили м’який знак. Зрозуміло, дуже непросто зараз дивитися у майбутнє і щось прогнозувати. Залишається тільки сподіватися, що наша влада – місцева і столична адекватно реагуватиме на нинішні події на Донбасі, а тому осоружні зміни ніколи не торкнуться назв «Краматорськ», «Слов’янськ» та інших населених пунктів української Донеччини.


Павло КУЩ

 

 


 

Ще схожі публікації:

 ВІНШУЄМО ВАС ДОБРОМ
Всім відомо про потужний вплив слова на людину. Кожен з нас володіє чималим запасом слів. Маєш освіту і не припиняєш процес самовдосконалення, отже  маєш більший лексичний запас. Дослідження, проведен...
Як садиба “У Ганнусі” молодь молодь зі всієї України зібрала
З 1 по 10 серпня, завдяки фінансовій підтримці громадської організації Українського Золотого Хреста (США), відбувся щорічний літній вишкіл української молоді під традиційною назвою “Литаври” За тради...
Іван Ле в Краматорську
Іван Леонтійович Ле (прізвисько Мойся) — відомий український письменник, лауреат літературної премії імені Т.Г.Шевченка, автор цікавих романів "Наливайко", "Міжгір'я",  "Хмельницький", "Інтеграл" &...
Часопис “Донеччина” від 16 червня 2017 року № 22 (15960)
Пізній вечір був темним, немов наміри трьох кремезних типів, які безцеремонно заступили мені дорогу буквально за кільканадцять метрів від під’їзду принишклої багатоповерхівки. – Цигарку маєш? – похмур...
Іван Дзюба: життєва співмірність з націєбудуванням
Іван Дзюба народився 22 липня 1931 року на Донеччині в чарівному селі Миколаївці, з якої доля його вела спочатку з рідними батьками до Оленівських кар’єрів (тепер Докучаєвськ), потім до Сталіно (Донец...
Із Заходу - на Схід
Друга половина лютого та перша - березня 2016 року для мешканців Сходу України були багатими на події.За підтримки департаменту освіти і науки Донецької облдержадміністрації в рамках проекту братання ...

The Author

КУЩ Павло

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme