Рабам не місце у раю, або Розповідь про так звану хату скраю

Прибираю за двором,коли це підходить сусід,аби розвіяти нудьгу.Не встигли ми перекинутися кількома словами,як біля нас зупинився велосипед і листоноша вручила по безкоштовній газеті “Твое право” з карикатурою Путіна на першій сторінці у вигляді чи то спрута,чи горинича багатоголового.Анатолій Іванович довго вдивлявся у незвичний портрет,а потім ,збагнувши його суть ,нервово сказав:
-Не розумію,навіщо це друкувати?Навіщо наші народи роз’єднувати?Адже це нікому не на користь!-По цих словах він зіжмакав газету,так і не переглянувши її,і викинув у відро для сміття,що стояло поруч.
-Так нас уже й так роз’єднано!-заперечую йому.-Бо вже і Крим не наш,і Схід палає у вогнищі війни,яке вже не потухає четвертий рік.Хіба не ясно,що ми вже ніколи не станемо братами,бо не були ними ні по батьківщині,ні по матері.-Та сусіда вже не слухає моїх аргументів і ображено прямує до своєї хати.А я дивлюся йому вслід і запитую сам себе:”Господи,уже котрий рік іде війна,а ми все боїмося про це вголос говорити і усвідомити,а ще,не доведи Боже,радикальне щось зробити.Толерантність наша,доброта,простодушність-як би того клятого ворога не образити,аби чого не вийшло,а то що скажуть на це?..”
Взагалі не збирався писати цих рядків,бо не міг навернути себе до цього хоч убий.А 34 роки віддав журналістській праці.І так застопорилося,що квит.Відтоді як народ на виборах обрав своїм поводирем Януковича,а Ющенка прокатав,так би мовити на вороних.А втім,з’їли Віктора Андрійовича не стільки тії вороги,як “любі друзі” на кшталт Тимошенко,Мартиненка,Яворівського і несть їм числа.Даруйте,що ще раз вертаю до передостанніх президентських виборів,бо того дня почув фразу,яка досі не дає мені спокою,коли запитав свою знайому ,за кого вона голосувала:
-Як за кого?Звісно за Януковича.
-Так він же бандит…
-Ну то й що?Зате він наш бандит!
До чого я веду ,можете запитати?А до того,що українці самі почали цю війну,обравши Януковича своїм президентом.Тому четвертий рік іде війна,а ми й досі соромимося називати речі своїми іменами:агресора-агресором,чухраїнців(за висловом Остапа Вишні)-чухраїнцями,які обрали своїм поводирем вуркагана,а потім дали змогу йому втекти,як до речі,і його поплічникам,хоч могли і в Дніпрі втопити…
Чому ж так сталося?Тому що кремлівська агресія проти України стала для більшості з нас як сніг серед літа на наші голови,бо перебували і через чверть століття нашої незалежності у полоні ілюзій щодо “братнього російського народу”.Хоч який він братній тепер щодня переконуємося з повідомлень із фронту.А ще недалекого 1993 року Євген Гуцало своєю книгою “Ментальність орди”попереджав,що ніякі ми не брати.І ця пересторога з кожним днем ставала актуальнішою,про що,до речі,попереджав і Віктор Ющенко,коли Росія 2008-го року напала на Грузію,бо вбачав ,що наступною жертвою ординського агресора може стати Україна.Так що Євген Гуцало виявився пророком.Бо підла і підступна агресія путінської Росії настільки розсварила наші народи,стільки горя і нещасть принесла мільйонам українців і росіян,що для того,аби щось виправити потрібні десятиліття,а може й століття.Лінія неповернення позаду.Всі мости спалено.
Усе це так,може сказати вдумливий читач,тоді чому ж так сталося?Чому ми так повільно прозріваємо?Відповідь на поверхні для того,хто знає біблійну історію про Мойсея,який 40 літ водив свій народ,аби він звільнився від рабського мислення,а для цього потрібно,аби змінилося не одне покоління.”То що ж виходить?-дехто подумає.-Нам лишилося якихось 14 літ,аби стати повноцінними і повністю незалежними?” Боюсь,що нам далеко до цього,і сьогоденна позиція багатьох “моя хата скраю”,”всі винні тільки не я”зайвий тому доказ.Справді,багато хто ще й досі мислить по-радянському і цим самим платить зависоку ціну на шкоду своєму майбутньому,коли сотні наших молодих героїв проливали кров свою на Майдані,а сьогодні на фронтах АТО,багато хто продовжує залишатися українцем лише за паспортом,а то й зовсім соромиться,що він Іваненко,а не Іванов.Бо в багатьох уже випарувався козацький дух до свободи,як у дружківців,мешканців сусіднього нашого міста Дружківки,назва якого походить від запорізької назви “брат”,”друг”,тоді як нині за відсутність цього духу дружківців усе частіше називають “болотом”,бо для багатьох головне,аби була робота та ще пенсію носили вчасно,а хто це робитиме-Київ чи Москва,-їм до лампади…
По-суті це підтверджують і останні соціологічні дослідження,які свідчать:60% українців дистанціюють себе від усіх негараздів,що кояться в країні,вважаючи всіх винними в цьому ,тільки не себе,мовляв ,моя хата скраю…Певно,так само думає і старенька знайома,яка не кривила душею,коли запитав її,за кого вона проголосувала.
Чому вкотре згадую ті вибори?Бо на носі нові,а ті ж соціологічні дослідження свідчать,що якби вибори відбувалися завтра,то за рейтингом найбільше симпатиків має Тимошенко.От і думаю собі:які там 40років?Усі 80 чи 100 років блукати нам біблійною пустелею,коли люди довіряють своє життя в руки Юлії Володимирівни ,котра на посаді голови уряду підписала з Путіним угоду в січні 2009-го і тим самим підняла до піднебесся тарифи на тепло на десятиріччя наперед.Певно,забули мої співгромадяни,що сьогоднішні тарифи на газ-це не що інше,як антинародна діяльність Тимошенко.І коли вона на всю країну сьогодні озвучує нові тарифи на тепло,то люди їй аплодують,тоді як саме вона погіршила ваше життя,через неї ви платите шалені гроші за газ,а економіка крахни ледь не вилітає в трубу.Та страшне навіть не це,а те,що люди готові знову за неї проголосувати.Оце і є наша біблейна пустеля,в якій ми й досі блукаємо сліпціми і ніякого просвітку не видно.Чи не тому так і живемо:крок уперед,два назад і щоразу боїмося когось зачепити чи образити.Воістину,що рабам не місце у раю…


Олександр Виниченко.
м.Краматорськ.


 

Ще схожі публікації:

Хто виключив нас?
Земля ковтає дощ, його холодні сльози, А ти не кажи нічого - нас виключено. Україна горить і невтішніїї прогнози Вибивають людей ніжно і витончено. Гори, спалахуй, вигравай вогонь, Підк...
НА ПІСЕННО-КУЛЬТУРНОМУ ФРОНТІ
Кілька років тому, перебуваючи в Болгарії, Йосип Кобзон і Філіп Кіркоров разом виконали відому пісню Еміла Дімітрова «Моя България». Вона справила велике враження на присутніх. Навіть зараз цікаво чит...
Погляд з 20-річної висоти: що трапилося у серпні 1991 року?
Вже вкотре перечитую свої публікації 20-річної давнини, аналізую події тієї пори і знову роблю висновок, що День Незалежності України треба святкувати не 24 серпня, а 1 грудня Що трапилося у серпні...
У пошуках “ДОМУ”
Спочатку про те, як збіглися в часі дві події: Верховна Рада 19 травня прийняла в цілому законопроєкт № 2521, який розширює дію державного телеканалу іномовлення UA|TV на тимчасово окуповані територ...
Сидюк із Сергіївки, який "переміг" Івана Піддубного
У зв'язку зі 140-річчям з дня народження легендарного борця Івана Піддубного (народився 8 жовтня 1871 р. на Черкащині) у деяких українських ЗМІ з'явилися публікації про знаменитого земляка, нащадка за...
Батьки та учні захистили українську школу в суді
Донецький апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу міської ради у справі про закриття школи № 111. Свого часу це була одна із перших українських шкіл у шахтарській ст...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme