Селище Шевченкове. Велич у камені або Як шануємо Пророка

Найголовнішою пам’яткою Кобзареві на Донеччині для мене тривалий час було погруддя поета біля шахти імені Шевченка в передмісті Красноармійська (нині Покровськ). Ще старшокласниками з села Успенівка, ми частенько вирушали до райцентру, а дорога вела через селище Шевченко і за декілька кілометрів од нього однойменну шахту з пам’ятником. Автобус там завжди зупинявся, бо підвозив на роботу трудівників вуглевидобувного підприємства. На початку 80-х минулого століття працювати на цю шахту пішли деякі мої однокласники і обидва двоюрідні брати – Кость і Олексій Власенки. Мене ж доля відправила спочатку на навчання до Києва, а потім повернула в Донецьк, звідки знову вирушав знайомою дорогою до села навідувати батьків, а в селищі родичів. Шевченко на постаменті як і раніше незворушно, і як мені здавалося, з повагою до тяжкої шахтарської праці, зустрічав вуглярів щозміни і так же проводжав.

Здавалося так триватиме вічно з тих пір як шахту назвали ім’ям поета і в 1964 році встановили бюст. Однак у кінці 20-го століття якось непомітно завершилася біографія колись продуктивної шахти: запаси вугілля вичерпалися, а неподалік відкрилася сучасна і потужна «Красноармійська -Західна», куди і перевели трудящих. Згодом покинута напризволяще адмінбудівля перетворилася на руїну, а Кобзаря на постаменті не стало. Навряд чи хтось звалив погруддя спеціально, а за словами старожилів він пішов у небуття слідом за добрим спомином про шахту.

А селище Шевченкове хоч і занепало з радянськими часами, але тримається. Працюють школа, Будинок культури з бібліотекою і пам’ятник Шевченку доглянутий. Раніше селище називалося Лиса Гора і свою нинішню назву отримало в 1964 році в ознаменування 150-ї річниці з дня народження Шевченка. Через кілька років реконструювали і пам’ятник поету, який і є наразі окрасою селища.

Але, як розповів мені двоюрідний брат Олександр Власенко, посилаючись на свого дядька і мого покійного батька Олексія Антоновича, був у селищі пам’ятник Шевченку, який урочисто не відкривали. Просто в один прекрасний день замість Сталіна, який поруч з Леніним дивився у щасливе радянське майбутнє – поставили погруддя Шевченка. Це трапилося, коли партія наказала розвінчувати культу особи Сталіна. Згодом не стало і Леніна, Кобзар залишився один. Так чи інакше поет пережив своїх кровожерливих сусідів і є в цьому певний символізм нашої драматичної історії.

Принагідно не можу не згадати і про таку дивовижу як на нинішні часи, як книжковий магазин в цьому шахтарському селищі. Він працював кілька десятиліть упродовж радянських часів і про нього нагадує куплена моїм батьком «Мала книжка. Автографи поезій Т.Шевченка 1847-1850рр.». Чорнилом підпис і дата:«березень, 1964р. с. Шевченкове, Донбас».

Хороша звичка книжки підписувати: ніби поринаєш у минулу епоху і спілкуєшся з рідними людьми. Тому коли гортаю «Кобзарь», виданий у Санкт-Петербурзі 1908р. з передмовою по-українськи (!), завжди згадую батька, який засвідчив своїм автографом дату і місце придбання цієї реліквії: «серпень 1948р. місто Кременець».

Неприкаяний Кобзар

Згадавши дороге моєму серцю Шевченкове, не можу оминути і нинішній Покровськ, де стосунки міської влади з Великим Кобзарем не склалися навіть за чверть століття української незалежності. Про це нагадала Тамара Пишванова у своєму дослідженні «Монументальна Шевченкіана Донеччини» (2014), яке побачило світ у кількох примірниках за місяць до окупації російськими найманцями обласного центру. Авторка зокрема зазначає, що «місцева влада виявилася без українського духу». Далі – посилання на власкора газети «Донеччина» Олександра Винниченка і його статтю «Чому в Красноармійську 15 років будують пам’ятник Тарасу Шевченку» (2005).

«Боротьба за Шевченка наочно засвідчила, як сповзла вона (влада-І.З), по суті, проти нього, коли містечкові мужі не можуть, або не хочуть зробити жодного реального кроку на захист пам’ятника йому»,– цитує дослідниця журналіста.

Нарешті, у 2012-му році, майбутній монумент поету в гіпсі в Красноармійську представили. Автор проекту – донецький скульптор Скорих. Було визначено й місце-центральна площа міста – імені Шибанкова. Однак в лютому 2013-го в місті під егідою місцевих комуністів відбувається нечисленна акція проти встановлення пам’ятника Кобзареві на центральній площі. Вражало гасло:«Площа Шибанкова – не місце для тусовки націоналістів», тобто тих, хто розмовляє по-українськи. Міськрада до цих товаришів дослухалася і ухвалила рішення взагалі «перенести» місце встановлення пам’ятника на кількасот метрів, що, своєю чергою, викликало обурення ініціативної групи і розпач від безсилля вплинути на владу.

Зусилля громадськості в особі Світлани Гавриленко, Петра Гайворонського та інших активістів, їх публікації в обласних газетах, зокрема і в «Донеччині» справу не зрушили. А потім прийшли рашисти і за гіркою іронією долі автор пам’ятника для Красноармійська в окупованому Донецьку пішов на співпрацю з терористами. Тож досі жителі міста і переселенці зокрема вшановують Кобзаря біля знаку на місці майбутньої споруди, який Петро Гайворонський назвав «кам’ятником». За його словами, це своєрідний діагноз українському суспільству, яке розпочату справу до завершення не доводить.

Але, хто знає – можливо нинішня міська влада, обрана позаторік з великим кредитом довіри, покаже як треба працювати. Чи й варто нагадувати меру Покровська Руслану Требушкіну, що без зайвого галасу торік у сусідньому Мирнограді (Димитров), а в серпні 2015-го в селі Лисівка Покровського району відкрили пам’ятники Шевченку. В Удачному 2015-го постав біля місцевої школи пам’ятний знак.

В окупації

На тимчасово окупованій рашистами території Донеччини залишилося аж три скульптури Шевченка – дві в Донецьку й одна у Горлівці. Чому так мало? Та певно ж місцева влада в особі голів ОДА від Чупруна і Януковича до Близнюка з Шишацьким (усі уродженці Донецької обл.) утвердженням України в краї, де більшість – українці не займалися. Мовляв, головне економіка і благополуччя людей. У підсумку – в колишніх владців усе благополучно, особливо життя вдалося Ахметову. Щоправда зараз і «короля Донбасу» потихеньку роздягають…

А як же названі діячі та їх прихвосні цілих 20 років волали, що Росія нам брат, а без руської мови все замре, загине! Застерігав же Пророк:«В своїй хаті – своя правда, і сила, і воля!». Не послухали, пустили воріженьок у дім, зрадили свою рідну землю, запродали Неньку…

Світовий рекордсмен

Виявляється у світі налічується майже 1400 пам’ятників поету. Це найбільша кількість монументів, установлених одній особі, якщо не брати до уваги скороминущі часи культу вождів тоталітарних режимів.

Найбільша кількість пам’ятників знаходиться на Івано-Франківщин і – 201. Трохи менше у Львівській області – 193, у Тернопільській – 165 та 102 – на Черкащині. На підконтрольній Україні території Донеччини – не більше десяти.

А за кордоном найбільша кількість пам’ятників Великому майстрові слова у Росії – 30, Казахстані – 16, по 9 – у США та Канаді, 6 –у Білорусі, 5 – у Польщі, 4 – у Молдові.


Ігор ЗОЦ

Малюнок Миколи Капусти.


 

Ще схожі публікації:

Часопис “Донеччина” від 12 травня 2017 року № 17 (15955)
У Покровську в квітні 2017-го організовані мітингарі під міськрадою стояли з плаката- ми «Требушкін – мер від Бога», «Руки геть від Требушкіна!», а мені згадалося, як у Донецьку у 2002-му році місцеви...
До 80-річчя Донецької області. Я син щасливий твій…
  Готуючись до 80-річчя Донецької області, клуб "Краєзнавець Донецька" випустив збірник поезій місцевих авторів, до якої увійшли твори членів обласної організації Всеукраїнської творчої спілки...
Часопис “Донеччина” від 28 вересня 2018 року № 11 (15991)
Відповідаючи на моє запитання про те, чи є якась логіка в розвитку українського суспільства, Дзюба написав: «Колись класик говорив, що результат людських дій завжди виходить не таким, на який люди сп...
Оповідання Світлани Єременко - літературне відкриття року
У Національному музеї літератури України відбулася церемонія вручення премії «Літературне відкриття року».Ця премія вручається за найкращу дебютну книжку прози. Засновником премії стала Київська ...
Незламні люди пишуть про війну
«Ми повинні знайти Перемогу в наших душах» Віктор Харламов, 22 липня 2014 року.   Збірник поезій і прози «Атомы Судьбы» (К.2016.,МП «Леся») ,який уклав і видав власним коштом донба...
Пам’яті Жизневського: у Києві нагородили лауреатів премії «Воїн світла»
У Києві відбулося нагородження лауреатів міжнародної українсько-білоруської літературної премії «Воїн світла».Церемонія нагородження відбулася біля пам'ятника Михайлу Жизневському, повідомляє кореспо...

The Author

Ігор ЗОЦ

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme