СЕПАРАТИСТАМИ ПОВИННА ЗАЙМАТИСЯ СБУ, А НЕ ПОЛІЦІЯ

Нашим державним мужам поки що бракує політичної волі. Тому й досі важко працівникам військкоматів вручати повістки, – бажаючих воювати на Сході все менше й менше. Здавалося б, козацькі нащадки повинні воювати за Донбас не менш завзято, аніж воювали за свій лісовий край спокійні, стримані фіни. Насправді ж сини Суомі в 1939 році мобілізувалися значно краще. І це при тому, що їм майже ніхто не допомагав. Зате у них був патріотичний лідер – Карл Густав Маннергейм. У нас же в зоні війни творяться незрозумілі речі.
ЩОБ НЕ БУЛО БІЛЬШЕ ДОБРОВОЛЬЦІВ?
Розповім реальну історію. Колишнього бійця АТО звати Сергій. Родом він з Донбасу, на окупованій території у нього залишилася власна квартира. Від самого початку революційних подій 2014 року він був на Майдані, а потім, коли Батьківщина покликала, поїхав воювати на Схід. Віддавши воюючій Україні все своє здоров’я, донеччанин став інвалідом другої групи. Тепер він все більше відлежується в госпіталях. А найгірше те, що перетворився на безхатченка. Додому не можна – квартиру зайняли сепаратисти, адже знають, що власник воює проти них. А на вільній території ситуація така. Ще навесні 2014 року, коли тривала постмайданна ейфорія, і кожен учасник Майдану був своєрідним символом (а Сергій побував і там) йому допомогли друзі. Справа в тому, що в Києві він познайомився із мешканцем міста Стрия, що на Львівщині. На жаль, побратим загинув від снайперської кулі у лютому 2014 року… Знайомі знайшли для Сергія маленький покинутий будиночок на околиці, де на той час ніхто не жив. Це було підсобне приміщення, але після невеликого ремонту, там можна було б і облаштуватись. Саме там і зареєстрували Сергія, як біженця, звідти він і на фронт пішов. Поки воював, найняті ним робітники перекрили шифером дах, зробили деякі інші роботи. Однак, на той будиночок мав види місцевий «князьок», який пообіцяв це зручне місце своєму знайомому. Так прямо, не соромлячись, і сказав про це добровольцю. Сказав, щоб донеччанин забирався з того місця сам, бо інакше його витурять силою. А оскільки боєць добровольчого батальйону виявився незговірливим, то в один прекрасний день трохи облаштований і вже майже придатний для життя будиночок… запалав ясним полум’ям. А вкладено в нього було чимало – декілька тисяч доларів. Звертався погорілець в поліцію, але зрозумів, що працівники правоохоронних органів до місцевого князька підступитися бояться – у того ніби сильні покровителі в столиці. У цю неймовірну історію я не відразу й повірив. Невже ось так нахабно можна плювати в душу українським патріотам з Донбасу, яких поки що явно не тисячі, а в кращому випадку – сотні? А може, це не просто місцевий «князьок», а ідейний сепар? Адже справа надто ризикована – можуть втрутитись побратими, патріотична громада Стрия, волонтери, церква… Це ж не лише крадіжка, а крадіжка у патріота. А може, у того «князька» є надійні тили в Росії, і тому він такий нахабний? Де наші спецслужби? Може, варто телефон цього не в міру активного антиукраїнського діяча поставити на прослуховуваня? Вивчити всі зв’язки про всяк випадок? Якщо врахувати, що подібні акції однозначно деморалізують патріотів, в рази зменшують кількість бажаючих воювати (от чому так важко повістки вручати), то чи не слід цю справу розглянути під іншим кутом зору? Це поліцейська справа чи, все ж, прерогатива СБУ? Бо таким чином за короткий час можна створити пропутінське підпілля не лише на Сході і в центральних областях, але й на Львівщині. І вкладатися особливо не треба. Просто відбирати майно у патріотів, виживати їх, перетворювати на безхатченків – зовсім простенька схема! Це в Донецьку і в Луганську кожен приїжджий з Росії боєць за «республіку» (типу Гіві чи Мотороли) відразу отримає квартиру. А у нас все з точністю до навпаки – чим вірніше служиш своєму народові, тим більше проблем. Чим не допомога Путіну?
ДО ЧОГО ПРИЗВЕДУТЬ МІГРАЦІЇ ПАТРІОТІВ В ЗАХІДНОМУ НАПРЯМКУ?
Це я згадав Галичину. А що ж тоді робиться на Донбасі? Товста, пиката сепаратистка жене геть зйомочну групу з Києва, адже це «укропи», хунта! І при цьому не забуває додати на камеру, що її син воює в ополченні, тому стріляти «по своїх» не буде. Це все вони, телевізійники, видумують. Насправді ж, саме українські «карателі» розвертають свої гармати і, в перервах між боями, знищують мирне населення. Все було б зрозуміло, якби йшлося про зазомбовану мешканку ДНР. Але ж ні, йдеться про визволену територію! Пиката матуся сепаратиста справно отримує українську пенсію і при цьому ненавидить Україну. Маннергейм допустив би щось подібне? Та ні, таких відвертих ворогів Фінляндії, скоріш за все відразу відправили б рити окопи. В усякому випадку фінської пенсії Маннергейм сталінським диверсантам принципово не платив би. А ми що? Випробовуємо якусь нову, особливу українську модель перемоги? Чи не хибна вона? Колись я познайомився із сміливою проукраїнською мешканкою Краматорська, яка у 2014 році прогнала «колорадів» від свого дому, не дала облаштувати там сепарський блок-пост. Знаєте де вона зараз? Переїхала в Західну Україну. Продала хорошу квартиру в центрі Краматорська і купила стару хату у волинському селі. До речі, про переїзд не шкодує. А знаєте, чому переїхала? Бо боїться за своє життя і життя своїх дітей. Адже всі сепари залишилися на місцях, ніхто не заарештований. Знає, що коли сепаратисти з допомогою Путіна вдруге захоплять Краматорськ, то її не пошкодують. А як її переконати, що вже не захоплять? Не знаходжу поки вагомих аргументів… Чомусь не лише ця жінка, але й 90% моїх знайомих біженців з Донбасу кажуть, що не повернуться в рідні краї. Бо це тепер буде вотчина сепаратистів. Навіть, якщо територія офіційно і юридично перейде під український контроль, то патріотам на цих землях робити буде нічого. Бо сепаратистів там наша влада точно не зачепить, а жити поряд із зазомбованими українофобами – собі дорожче. Краще жити там, де їхня концентрація менша.
НІБИ Й ПРОСТАЧКИ, АЛЕ ВІРОЮ Й ПРАВДОЮ СЛУЖАТЬ ІМПЕРІЇ…
Багатьох українців шокувала звістка про побиття проукраїнськи налаштованих батька й сина Голубенків. Це сталося в селі Гришине Покровського району Донецької області. Зверніть увагу: на підконтрольній території! Хоча після подібних випадків виникає все більше й більше сумнівів у ефективності такого контролю. Злочинці після побиття не подалися «в біга», вони насолоджуються життям і цілком впевнені в своїй безкарності. Натякають на впливових місцевих покровителів. А головне, що ніколи не приховували своїх проросійських поглядів! А ось 19-річний Михайло Голубенко, якого побили, з точки зору місцевих, виявляється, мав недолік: не приховував любові до України. І ось одного разу, коли юнак виходив з місцевого кафе, дорогу йому перегородила компанія у складі чотирьох чоловік. З викликом процідили крізь зуби: «Ну что, патриот?» Михайло не став співати дифірамби ні Путіну, ні Захарченку, сказав коротко: «Слава Україні!». Хлопець добре знав, що за це гасло жорстоко карають в так званій ДНР, але ж не на українській території! Однак, помилився. Розлючені ватники почали бити Михайла. Хлопцеві вдалося вирватися і зателефонувати батькові. Працівник МЧС Віктор Голубенко приїхав відразу ж, але, не встиг навіть вникнути у конфлікт. Нападники ззаду вдарили битою по голові, а потім почали бити ногами. На крики його доньки про допомогу ніхто не відгукнувся. Все, що вона змогла, – це зателефонувати матері і сказати в трубку, що тата і брата вбивають… Уже без свідомості Віктора затягли в машину. Хірурги в Покровській ЦРЛ близько години “збирали” його обличчя в щелепно-лицьовому відділенні.
“Чоловіка та сина били на очах у дочки, – розповідає мати Михайла, Оксана Голубенко. – Чоловіка били в одному кутку, сина – в іншому. Люди, з якими я живу в одному селі і кожен день вітаюся… У мене в один момент все враження змінилося, вони всі знали і чоловіка, і сина, і це не завадило так із ними вчинити».
* * *
Звісно, розколола нас ця війна, але ж треба робити якісь логічні кроки. Бо капітуляція перед Путіним навряд чи додасть спокою Україні. А логічні кроки, як мінімум, передбачають ефективну роботу силовиків та правоохоронних органів. Про це говорить і реакція громадян в соцмережах: «…врізати по 10 років, а після відсидки вислати за межі України». «Сільську і районну владу – на фронт!», «Депортувати…», «позбавити громадянства…», тощо. Але в соцмережах люди завжди радикальніші. Натомість конкретної моральної чи юридичної підтримки Голубенкам бракує. І місцеві правоохоронці її засмутили. Спочатку не хотіли брати заяву про побиття чоловіка – тільки у сина прийняли. Може тому, що сина побили слабіше, і справу можна спустити на гальмах? А ось Віктор, отримавши струс мозку, навіть не пам’ятає, що з ним відбулося. То яка ж від нього заява? Коли Оксана сказала, що її чоловік учасник бойових дій, їй відповіли: «Нам все равно, кто он такой…» Далі щось пояснювати треба? Може, є сенс набрати там нову команду? Або хоча б провести горизонтальну ротацію. Бо працюючи в Кіровограді чи в Житомирській області, такі працівники поліції не будуть настільки небезпечними для держави, як у прифронтовій зоні. Та й взагалі, незрозуміло, чому активними, діючими сепаратистами займається поліція, а не СБУ? Це ж так у кожному донецькому чи в харківському селі можна створити невеликі антиукраїнські групи, яким лише на «почин» можна підкинути трохи грошенят. А далі все піде за інерцією – битимуть українців в своє задоволення, може, грабуватимуть трохи… Одним словом, здійснюватимуть повільне «розукраїнення» території в інтересах російської імперії.
* * *
Ми часто любимо поплакатися з того приводу, як недолуго наші силовики «злили» Донбас і Крим. Але причитання стосовно віддалених у часі подій контрпродуктивні. Краще із свіжих навчитися робити висновки. Після кожного такого побиття патріотів повинні цілеспрямовано зміцнюватися місцеві патріотичні структури. Підсилюватися служби, які захищають нас і стримують ворога. Прокуратура, СБУ, поліція, військкомати… До речі, чотирьом бандитам повістки вже вручили? Чи, може, працівники військкоматів резонно вважають, що в лавах ЗСУ агресивні сепари непотрібні? Ну, чому ж така недовіра до наших офіцерів? Не виключено, що у лавах Збройних Сил шукачів пригод і адреналіну якраз і перевиховають. А не вдасться – відправлять у тюрму надовго. Невже в ролі бандюків, які безкарно тероризують місцеве населення, ці «хлоп’ята» призовного віку більш бажані у Покровському районі?


Сергій ЛАЩЕНКО


P.S. Стаття вже була готова і я, про всяк випадок, потелефонував у Гришине. Може, покаялися душогуби, гроші на лікування зібрали? Але Оксана Голубенко мене вкотре розчарувала. Каже, що всі сепари на місці і відверто глузують з її чоловіка. А дехто з односельців радить родині виїхати кудись з села. Бо можуть Голубенкам і хату спалити… Тому у багатьох патріотів все частіше виникають думки: за ті гроші, що їх отримують наші правоохоронні органи, можна зробити набагато більше. Головне – доручити справу патріотам. І тоді вистачить навіть десятої частини наявного фінансування аби навести відносний порядок на прикордонних і прифронтових територіях. І тенденцію «розукраїнення» Донбасу можна буде призупинити і базу для пропутінського підпілля суттєво зменшити.

Ще схожі публікації:

ЕЛЕКТРОННА ТРУДОВА КНИЖКА – ЗРУЧНИЙ СЕРВІС ДЛЯ КОЖНОГО
ЕЛЕКТРОННА ТРУДОВА КНИЖКА – ЗРУЧНИЙ СЕРВІС ДЛЯ КОЖНОГО ЩОБ ОФОРМИТИ ПЕНСІЮ, НЕОБОВ’ЯЗКОВО СТАВАТИ В ЧЕРГУ   Пенсійний фонд України осучаснює процедуру подання документів. Із введенням в дію Постанови...
Здійнялася у них суєта – виганяють із книжки кота!..
Днями один із колег жартома й серйозно привітав із найкращою, за його словами, оцінкою моєї дитячої книжки в сусідній Росії. Виявляється, немало тамтешніх ресурсів у соціальних мережах буквально накин...
Щоб небо залишалось мирним
З перших днів і місяців заснування військової частини 3035 Національної гвардії України на теренах Слов’янського краю, одним з найбільш важливих питань, крім військових, стало питання поширення позити...
Сидюк із Сергіївки, який "переміг" Івана Піддубного
У зв'язку зі 140-річчям з дня народження легендарного борця Івана Піддубного (народився 8 жовтня 1871 р. на Черкащині) у деяких українських ЗМІ з'явилися публікації про знаменитого земляка, нащадка за...
Газета “Донеччина” від 3 жовтня 2014 р. № 31 (15867 )
«Ставна податну в 50 відсотнів для мільйонерів - це справедливо» На думку Шемаєва, молодого політи¬ка, кандидата економічних наук, який навчався за кордоном, зниження показників рівня життя в Украї...
Любіть рідну землю
  Пригадайте Шевченкове: «Встала весна. Чорну землю сонну розбудила. Уквітчала її рястом, барвінком укрила...» Коли ще Тарас був маленьким хлопчиком, він навчився любити землю, мил...

The Author

Сергій ЛАЩЕНКО

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme