Слов’янський сокіл. Михайло Петренко

Цьогоріч відомому українському поету-романтику Михайлу Петренку минає 200 років. Ювілей автора віршів, що стали широковідомими народними піснями «Дивлюсь я на небо…» та «Взяв би я бандуру…», сучасника Великого Кобзаря вперше відзначатиме вся Україна. Постановою Верховної Ради від 22 грудня 2016 р. Кабінет міністрів зобов’язаний розробити відповідні заходи. Та поки міністри визначатимуться, з впевненістю можна сказати, що центром ювілейних урочистостей стане Слов’янськ – батьківщина Поета.

Михайло Петренко народився 1817 року у місті Слов’янськ Ізюмського повіту Харківської губернії в сім’ї особистого дворянина Миколи Гавриловича Петренка. Оскільки точної дати народження Михайла до цього часу встановити не вдалося (до речі, з такою бідою стикаються й біографи інших визначних особистостей, зокрема, Михайла Ломоносова), Слов’янські краєзнавці запропонували вважати днем народження Поета 19 вересня – День Архістратига Михайла Чудотворця. Ідея прижилася. Тож і 200 – літній ювілей знаного земляка слов’янці святкуватимуть золотого вересня.

Поетична натура Михайла формувалася на фоні чудової природи, яку він згодом оспівав у циклі віршів.

Ось – ось Слов’янськ! Моя родина!

Забилось серденько в грудях,

Пригнулись до землі коліна,

А очі плавають в сльозах!

Слов’янськ, Слов’янськ! Як гарноти

По річці Тору, по рівнині

Розкинув пишнії садки,

Квіти пахучі по долині,

І так красуєшся собі!

Ось так захоплено писав Михайло про рідне місто, свою, як зараз кажуть, малу батьківщину. До речі, цього вірша викладачка міської дитячої школи мистецтв Наталія Рамазанова поклала на музику. Пісню городяни зустріли схвально. Її виконують практично на всіх Петренківських заходах, у День міста.

Початкову освіту Михало одержав вдома. Вочевидь, тато з мамою дали хлопцю хороші уроки любові до сім’ї, рідного краю. Нажаль, про матір Михайла нічого не відомо. А от про батька є один достовірний запис. У списку студентів Імператорського Харківського університету на 1840/41 академічний рік проти прізвища Петренка Михайла значиться: вступив до університету 21 вересня 1837 р., обер-офіцерський син, на власному утриманні.

Отже, можна зробити висновок: Микола Гаврилович Петренко, обер-офіцер, який заслужив звання особистого дворянина, вийшов у відставку й приїхав у Слов’янськ, де жили родичі. Вони допомогли йому отримати землю, збудувати хату, обзавестися господарством. Потім він одружився. Пішли діти. Першим був Михайло.

Коли хлопцю було десять, батько, за свідченнями родичів, записаних слов’янськими краєзнавцями, віддав його у міську школу. Взимку добиратися до неї з батьківського хутора Торецького (нині мікрорайон Черевківка м. Слов’янськ) було дуже складно. Тож Михайло жив у купця Марченка. Трапилося так, що хлопець закохався в купецьку доньку. Згодом про свою кохану він писав вірші. Можливо, почуття підлітків були взаємними. І купець, щоб спекатися юного «жениха», допоміг йому виїхати до Харкова, вступити до гімназії.

Під час навчання в гімназії, а потім в університеті, Михайло брав участь у роботі літературного гуртка, цікавився народними піснями, писав вірші. Хороші вірші! Викладач університету, письменник А. Метлинський, аналізуючи публікації в альманасі «Сніп», писав: «… цей Корсун (видавець – В. С.) назбирав малоросійської всячини, але тут з’являється поет істинний, не рівня нам, студент бідний, без роду і племені».

Доля, а Михайло був «наймит у неї, хлопцюга приблудний», розпорядилася так, що «поет істиний» вчився на юридичному факультеті, а після його закінчення служив у Харківському кримінальному суді. У 1846 р. його підвищили до посади столоначальника, присвоїли чин колезького секретаря. А через рік ситуація раптово змінилися: 17 жовтня 1847 р. М. М. Петренка призначили секретарем Вовчанського повітового суду, а згодом перевели повітовим стряпчим у Лебедин (нині Сумської обл.). Такий поворот у житті Михайла Петренка дослідники пов’язують з його причетністю до Кирило – Мефодіївського братства, розгромленого царатом.

У Лебедині Михайло Миколайович прожив 13 років.Тут він одружився, мав троє дітей. 1859 р. ймовірно, зустрічався з Т. Г. Шевченком, який високо цінував творчість побратима, власноруч переписав його «Дивлюсь я на небо» до свого альбому.

Оскільки документального підтвердження зустрічі Михайла Петренка з Тарасом Шевченком не знайдено, надамо слово правнучці Поета Наталії Борисівні Петренко – Шентій. У листі до І. М. Овчаренка 10.12.1995 р. вона писала: «Спогади про зустріч Петренка з Т. Г. Шевченком у Лебединів 1859 році збереглися у нас у родині через онука поета (Бориса – В. С.) і його дружину – нашу матір, яка в умовах тоталітарного режиму, якого ніхто не може заперечити, скупо розповідала нам про прадіда і його дітей. Дуже скупо. Щоб якось надолужити втрачене, все згадане і стало основним матеріалом для написання К. М. Шептієм (чоловік Наталії – В. С.) статті «Його книжки «ходили» по руках» – у шостому числі журналу «Вітчизна» за 1989 рік».

Завдяки пошуковій роботі правнучки Наталії Борисівні ми знаємо точну дату упокоєння Поета – 25 грудня 1862 року. Похований він у Лебедині.

З різних причин – заборона властей царської Росії друкувати й розповсюджувати книги на «малоросійском наречии», а потім боротьба властей радянських з «українським буржуазним націоналізмом» – ім’я Поета було відоме вузькому колу літературознавців. Народ же, співаючи пісні на його слова, нічого не знав про автора.

Поверненню імені Михайла Петренка землякам, Україні в значній міріми зобов’язані нашому краєзнавцю, вчителю, багаторічному директору Святогірської школи І. М. Овчаренку (1925 – 2007). Ще коли Іван Микитович був студентом Слов’янського педагогічного інституту (50-ті роки ХХ ст), потрапило йому на очі якесь старе українське видання, в якому йшлося про поета Михайла Петренка уродженця Слов’янська. І почались пошуки, публікації, популяризація творчості поета – земляка.

У 1997 році І. М. Овчаренко видав книжку «Йому жити у віках. Михайло Петренко», в якій зібрав майже все на той час відоме про життя і творчість Поета. У 2004 р. під назвою «Слов’янський сокіл» світ побачив спецвипуск Журналу «Донбас» Національної спілки письменників України. Його обкладинку прикрашав уявний образ Поета, створений на пропозицію Івана Микитовича художником О. К. Роговим. Основою послужило фото Бориса Миколайовича Петренка, який, за свідченням родичів, був дуже схожий на свого діда Михайла.

Вперше слов’янці побачили обличчя, хай і уявне, свого уславленого земляка, поета-романтика Михайла Петренка у вересні 2002 року. Тоді з нагоди 185 – річчя з дня його народження в місті проводили низку заходів, у т.ч. й відкрили кімнату – музей в педагогічному ліцеї. Коли І. М. Овчаренко та викладачка української мови і літератури В. Д. Нестелеєва, яка була ініціатором створення цього музею, розрізали стрічку і ми, численні гості та журналісти, зайшли до кімнати, то були приємно вражені: зі стіни на нас дивився молодик з ледь поміткою посмішкою.

Художник Олександр Рогов пояснив, що зобразив Поста саме таким тому, що розквіт його таланту припадає на студентські роки, коли він був молодим, завзятим, натхненним.

У 2012 р., оголошеного в Слов’янську роком Михайла Петренка, О. К. Рогов створив меморіальну дошку на честь поета-земляка. Відкрили її біля входу в Центральну міську бібліотеку під час святкування 195-ї річниці з дня його народження. Зараз вирішується питання про присвоєння бібліотеці імені Михайла Петренка. До речі, це лише один із заходів, намічених до 200-ліття Поета. Всього ж їх передбачено кільканадцять, у т.ч. Всеукраїнська науково-практична конференція в ДДПУ, підбиття підсумків конкурсу на здобуття Слобожанської премії ім. М. Петренка, проведення великого концерту, основою якого буде виконання пісень на слова Михайла Петренка. Звичайно ж, ювілейні заходи відбудуться у навчальних закладах і трудових колективах.


Віктор СКРИПНИК
журналіст, почесний краєзнавець України.


Ще схожі публікації:

ОСТАП ВИШНЯ І ДОНБАС
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) відомий як патріарх українського гумору, майстер великої кількості дотепних гуморесок, якими зачитувалися декілька поколінь читачів. Народився він 13 листопада ...
України єдина – 25 років в дорозі
У січні 1992 року, не перше незалежне українське Різдво, ми, група студентів зі Слов’янського державного педагогічного інститути (нині Донбаський державний педагогічний університет) рушили на Захід – ...
Пізнаємо Україну разом!
На цій землі витає непереможний український дух та самобутній патріотизм У березні я отримала надзвичайну можливість відвідати один з найбільших культурних, духовних та туристичних осередків Україн...
Часопис “Донеччина” від 14 квітня 2018 року № 4 (15984)
Всім відомо, що яйця несуть птахи. А в Слов’янську в 1970-х сталася новина, яка сколихнула весь Радянський Союз. Уявляєте, в офіційній партійній міськрайонній газеті «Комуніст», на першій сторінці йшл...
Гришинський район століття тому
Книга краєзнавця Валерія Кордюкова «Гришинський район у вирі 1917-1921 років», це спроба розповісти максимально об’єктивно та ретельно про буремні роки того часу. Все, що розповідалося і видавалося у ...
Петренків день у Слов’янську
У рамках року Михайла Петренка, з ініціативи краєзнавців оголошеного Слов’янською міськрадою у зв’язку з 195-ю річницею з дня народження поета земляка та 150-річчям з дня його смерті, 7 вересня провед...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme