Справедливість під прицілом. Шлях воїна

Зачепила за живе інформація на одному з телеканалів про те як Бабушкінський суд у Дніпрі відпускає на волю підозрюваного в організації замовного вбивства, а ветеран АТО, який допоміг поліції викрити лиходія, тепер непокоїться за власне життя. І хоча ризикувати Владиславу Грищенку доводиться далеко не вперше – за плечима у воїна з позивним «Буча» понад два роки в найгарячіших точках Донбасу, він не приховує свого обурення діями представників вітчизняного правосуддя. Витримавши жорстокі бої з ворогом, одужавши після двох поранень сержант Збройних сил України запитує: чому держава, за яку реально пролито багато крові, ухиляється від своїх прямих обов’язків – чинити за законом, захищати справедливість.

Після перегляду телесюжету і коментарів у соціальних мережах, користувачі яких вимагають покарання лиходія і підтримують мужнього ветерана, вирішив і собі познайомитися з цим чоловіком і розповісти про нього читачам нашого видання. Адже саме такі добровольці як Владислав Грищенко зупинили ворога в найтяжчий для країни час.

Зустрічаємося в столичному кафе «Veterano Pizza», відкрите зусиллями одного з ветеранів АТО, воно нещодавно уславилося такими гостями як начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко, мер Києва Віталій Кличко разом з главою зовнішньополітичного відомства Великої Британії Борисом Джонсоном. Та про це я дізнався пізніше, бо в цьому закладі на віп-персонах не піаряться. Але не про кафе з військовою атрибутикою ця розповідь.

Про Грищенка. Відносно молодий – під сорок, не богатир, але зі спортом дружить,міцний, усмішка стримана, а погляд чіпкий, проникливий – на те й розвідник, адже їх колишніх точно не буває. Від служби після демобілізації ще достатньо не оговтався. Небагатослівний. Про пережите в АТО певно охочіше згадуватиме з такими як сам бійцями.

Між тим влітку 2014–го потрапити до війська з першої спроби Грищенку не вдалося – в військкоматі Києва відмовили – в армії не служив. Хтось би видихнув з полегшенням: хотів захищати Вітчизну, але не взяли, а Владислав показав характер і знайшов дорогу до «Правого сектора». Готували чоловіків серйозно, було важко, але він витримав.

Уже в кінці літа опинився в розвідці одного з підрозділів «ПС» у Пісках під Донецьком, а у вересні потрапив в аеропорт. Як було там протягом кількох тижнів в обороні радить прочитати в книзі Сергія Лойка «АД 242» і вказує сторінки, де крім опису боїв фотографії добровольців і самого Грищенка, відтоді «Бучі». Не всім пощастило повернутися звідти.

Після випробування «АДом» підрозділ нашого героя воював в Опитному, Водяному та інших населених пунктах Донецького напрямку. Там же і зазнав першого поранення – на ноги ставили в Дніпрі.

А ще,перебуваючи в АТО Владислав одружився з Інною. Вони познайомилися перед війною,оформили подружні стосунки в рідному для обох Києві у вересні  2014-го,а через  місяць на свято Покрови обвінчалися на базі Добровольчого Українського корпусу «Правого сектору». Як виявилося  юрист за фахом Інна свій щлях добровольця розпочинала в мобілізаційному штабі цієї легендарної організації. За покликом серця пішли захищати країну від агресора її батько і рідний брат. От про кого ще треба розповісти!

Змінивши сімейний стан , Грищенко вирішив набути і  нового  військового статусу –   підписав контракт із ЗСУ.

Далі – важкі бої під Станицею Луганською та в Широкіному. І знову поранення, але цього разу постраждав не один «Буча», але й «Пума» (позивний Інни).У лікарні імені Мечникова один над одним, але на різних поверхах поверталися до життя. Після Дніпра – знову на Донеччину,цього разу в Слов’янськ.

Добро перемагає, зло – торжествує?

За майже три роки АТО Владиславу різних людей довелося зустріти, а історія знайомства з фермером Володимиром Зоренком з Дніпропетровщини перетворилася на справжній детектив. Власник фермерського господарства «Зоря»з села Вербуватівка уславився не тільки як успішний аграрій, але й своїм добросердям. Ще з початку АТО на Сході 64-річний пан Зоренко допомагав і продуктами, і бензином, і грошима як добровольчим батальйонам так й іншим підрозділам. Всім, хто захищав Вітчизну.

А серед знайомих цього господарника був і такий собі Петро Г., який начебто теж виявляв бажання чимось допомогти воякам, але руки все не доходили. Як показали подальші події контакти з військовослужбовцями той збирався використати з іншою метою. Під час зустрічі з Грищенком  Петро запропонував воїну за 40 тисяч доларів вбити фермера Зоренка. Замовник мотивував намір –  неповерненям боргу .

– У тебе з головою все нормально? – запитав Грищенко, хоча йому було видно, що 56–річний Петро Г. не жартує.

– Я зрозумів, що моя відмова не змінить планів цього чоловіка, він знайде іншого виконавця. Тому погодився і згодом розповів про цю ситуацію в поліції, – пригадує Владислав.

Так правоохоронці розпочали свою спецоперацію. А «кіллер» цілих два місяці готувався до акції: вів переговори із замовником убивства, який інформував про розпорядок дня Зоренка, маршрутах його пересування, звичках і особистих зв’язках. Обговорили і спосіб ліквідації – з допомогою вогнепальної зброї чи вибухівки. Напад запланували на 17 серпня, а за деякий час до цього замовник, щоб забезпечити собі алібі, поїхав до Івано–Франківська. Крім того, він оформив американську візу, щоб у разі викриття зникнути з країни.Петро  Г. очікував тільки доказів виконання свого замовлення. В обумовлений термін він отримав фото тіла на землі з раною в голові …

Замовник імітацію «проковтнув», але повертатися в рідні краї не поспішав. Довелося правоохоронцям прискорити оперативні заходи із затримання лиходія в Івано -Франківську.За словами представника Юр’ївського райвідділу поліції Дмитра Патрелюка після вбивства боржника Петро Г. сподівався отримати свої гроші в заляканих родичів жертви. Натомість затриманому вручили письмову підозру в організації умисного вбивства на замовлення. Йому загрожує позбавлення свободи на термін від 10 до 15 років або пожиттєве ув’язнення.

Тим часом «воскреслий» Володимир Зоренко повернувся до Вербуватого, де його зустрічали як героя. Сержант з позивним «Буча» з полегшенням вийшов із оперативної операції і продовжив службу в зоні проведення АТО. Оперативники отримали заслужене підвищення. Здавалося, що добро перемогло і в суді справедливість восторжествує. Принаймні так описували ситуацію в багатьох ЗМІ у вересні минулого року.

Але як виявилося недаремно вітчизняна соціологія показує найвищу недовіру людей до української Феміди. Минулої зими Бабушкінський суд Дніпропетровська відпускає підозрюваного в скоєнні злочину, мотивуючи погіршенням стану здоров’я замовника і фінансиста вбивства.

Як наруга над законом і здоровим глуздом прозвучало пояснення слідчого судді,який відпустив Петра Г., мовляв він керувався гуманністю, не приведи Господи погіршився б стан затриманого, який потребує медогляду – хто б за це відповідав. Певно багатьом із телеглядачів закортіло плюнути межи очі цьому служителю закону, що несподівано для своєї посади виявляє обурливу гуманність до лиходія, який свідомо оплачував смерть іншої людини. Чи може той замовляв вбивство теж з гуманних міркувань? Зверніть увагу: грудьми кинувся захищати Петра Г. не адвокат,а слідчий – суддя! І чого ж тоді очікувати від офіційних адвокатів? І чому мовчить прокуратура? Схоже хтось свідомо затягує розгляд цієї справи. Хто і для чого, як ви думаєте? І що їх до цього спонукає?

Володимир Зоренко і Владислав Грищенко та й не тільки вони такою ситуацією обурені і вимагають справедливого правосуддя. Вони не виключають і загрози життю вже обом.

– Я три роки віддав Батьківщині, сподіваючись, що і вона мене захистить! А тепер виходить я повинен ходити і озиратися? – запитує Грищенко.

Чоловік, на чию долю випало стільки жорстоких випробувань, справжній Герой, він не запитує в держави чому він як учасник бойових дій має право на землю, але її не дають, і не вимагає якогось особливого ставлення до себе – Владислав Грищенко добивається небагато – справедливості в країні, яку і він у першу чергу почав змінювати.

Наша газета ще розповість як розвиватимуться події у цій резонансній справі.


Петро ЩИРИЙ


Ще схожі публікації:

Змінити свою школу реально
Як Освітній марафон навчив вчителів Луганщини та Донеччини впроваджувати зміни на місцях На початку березня в Києві пройшов другий навчальний інтенсив проєкту «Освітній марафон», який об’єднав вчител...
Часопис “Донеччина” від 5 грудня 2017 року № 40 (15978)
Про маріупольського пастора Геннадія Мохненка навіть фільм вийшов із символічною назвою – «Майже святий». Українці про це знають? Мало хто. А могли б знати – принаймні ті, хто бажає Україні перемоги у...
У СВОЇЙ ДЕРЖАВІ – МОВНИЙ БІЖЕНЕЦЬ – МОВНИЙ ПЕРЕСЕЛЕНЕЦЬ?
Біженець, переселенець, переміщенець (чи переміщений?), евакуйованець (чи евакуйований?)… Ці слова сьогодні стали чи не найбільш активно використовувати в масмедійному просторі. Хоча їх дефініція, чи ...
“Донеччина” від 11 листопада 2016 року № 40 (15931)
Розпад Радянського Союзу дав надію, що Україна стане українською. Та де там. Уже чвертьстоліття у своїй країні, на своїй землі боремось з «п’ятою колоною» Москви. І... програємо. «Русский мир», очолюв...
Чи бути Донецькому національному університету Стусовим?
Роздуми після зустрічі в Донецькому національному університеті у Вінниці. У колективі ДонНУ громадські слухання щодо перейменування вишу вийшли на фінішну пряму – незабаром конференція трудового коле...
України єдина – 25 років в дорозі
У січні 1992 року, не перше незалежне українське Різдво, ми, група студентів зі Слов’янського державного педагогічного інститути (нині Донбаський державний педагогічний університет) рушили на Захід – ...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme