“СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ…”

Це найсвятіший заповіт Тараса Шевченка — щоб ми любили Україну. Саме з любові до рідної землі, до творчості славетного Кобзаря, з прагнення власної нестандартної і суспільнокорисної творчості народився Ше.Фест — мистецький фестиваль, який креативна команда молодих людей з Києва проводить у селі Моринці, на батьківщині Тараса Шевченка. Цього року фестиваль відбувся вже вчетверте. Щороку Ше.Фест збирає справжніх патріотів з різних куточків України. Вклонитися місцям, де народився Тарас, збагатитися інформацією про Шевченка, творчість сучасних українських письменників, діячів культури та мистецтв, отримати потужний заряд позитивних емоцій приїзджають на Черкащину і донеччани.
У програмі фесту Просвітницька, Художня, Дитяча галявини, екскурсії до шевченкової хати у Моринцях та до села Шевченкове — музейного комплексу “Батьківщина Тараса Шевченка”. Ввечері всіх єднає мистецтво театру, кіно і музика — потужна, драйвова і лірично-задумлива, в тональності шевченкової поезії. На фесті не буває просто глядачів, ви мимоволі стаєте учасником певного дійства або майстер-класу, і розумієте: Шевченко – геній, бо об’єднав нас сьогодні саме він, його творчість, його думки і мрії про квітучу, багату Україну, щасливих людей на “оновленій землі”.
Якщо ви не вважаєте себе шанувальником поезії, ймовірно, ви помиляєтесь — відвідайте Ше.Фест. Однією з родзинок фесту є “Поетичні батли”. Долю учасників змагань вирішує публіка. Слухаючи сучасних, поки що мало відомих широкому загалу поетів, в її осередку зароджується думка: напевно, кожен другий українець пише вірші. І виникає бажання не лише читати поетичні тексти, а й спробувати писати самому. Мрійливість, поетичність притаманні українській ментальності.
На Просвітницькій галявині відомі вчені-шевченкознавці розкривають перед слухачами незнані раніше сторінки життя Кобзаря. Їхні виступи називаються лекціями і руйнують стереотипне уявлення про те, що лекція — це щось нудне. Цьогоріч у дні проведення фестивалю була неймовірна спека, але слухачі та спікери її не відчували, бо розміщена галявина у прохолоді дубового гаю. Це незвичний гай — кожне дерево у ньому посаджене одним з видатних українців, що зазначено на інформаційній табличці. Колорит українського села відчувався у всьому: наприклад, слухачі лекцій сиділи на компактних тюках соломи, або розташовувалися просто на траві, простеливши килимок. Письменники на галявині презентували нові книги, відповідали на запитання шанувальників своєї творчості. Василь Шкляр задоволений, що аудиторія шевченківського фестивалю рік у рік зростає. Відкриттям для присутніх на фесті стала творчість письменниці Антонії Цвід, яка у своїх романах дослідила тему кохання у житті Тараса Шевченка. На книжковому ярмарку видання творів Шевченка та книги сучасних українських авторів шанувальники літератури буквально “розмітали”.
Молодий військовослужбовець з Черкащини, Артур, задоволений: придбав нові книги Василя Шкляра, отримав автограф автора. Намагається відвідати якнайбільше заходів з програми фестивалю, захоплений дружньою атмосферою: ”Тут зібралися активні, позитивні, цікаві особистості, відчуваєш себе серед своїх, рідних людей.” Планує приїхати й наступного року, але вже не як глядач, а як учасник, заспівати свої пісні.
Виступи письменників та представників різних мистецьких жанрів тут називають гутірками. Веселою і мудрою була гутірка від казкаря Сашка Лірника. Відразу згадалося, як зачудовано слухав маленький Тарас казки свого дідуся.
Поринути у світ вигадки, самим створити дивовижних персонажів запрошувала найменших відвідувачів фестивалю Дитяча галявина. У творчій студії Лесі Колосенко “КолоДій” відбувалося казкове дійство: майстер-клас з травоплетіння. Серед чарівних персонажів, яких створила пані Леся, діти дуже лагідно, щиро розповідали вірші Шевченка. Навіть дорослі, ніби діти, говорили: “А можна ми теж почитаємо Тарасові вірші?”
Авторка унікальних скульптур з трави, Леся Колосенко розповідає: “Люди кажуть про мене: народний майстер. Я себе майстром не вважаю. Бо для мене Народні Майстри — це ті титани, які тримають небо над Україною, які ладують мир, які допомагають порозумінню між людьми, зрозуміти себе, відбутися особистості. Це люди, які вчать нас бути людьми. У творчості людина сягає Божественної сили. Сьогодні нам, українцям, дуже важливо долучатися до творчості, бо вона рятує у найскладніші моменти життя.” Послухаєш, як пані Леся щиро радіє тим маленьким пташечкам, чи іншим виробам, які діти зробили на її майстер-класі, або таким проявам творчої особистості хлопчиків та дівчаток, як гра на скрипці, або читання віршів, і хочеться сказати: без вашого мистецтва, пані Лесьо, важко буде Майстрам тримати небо над Україною, бо ви, безперечно, одна з них.
З благодійною метою – зібрати кошти для родини загиблого бойового побратима, на фесті працював фотограф Владислав “Лектор”, автор світлин до цієї публікації.
Кожен бажаючий міг долучитися до художньої інсталяції — колективного малювання картини “Катерина”. Перед вами — репродукція картини Тараса Шевченка і контури постаті Катерини на великому аркуші. Підходьте, малюйте, завершуйте картину. В оригіналі на другому плані Шевченко зобразив москаля, який зрадив, занапастив дівчину. Підійшов сучасний юнак до інсталяції, взяв пензлика і рішуче намалював на тому місці жовто-блакитний прапор. Мовляв, геть, москалику, не заважай дівчині бути щасливою.
“Полусмак останнього кохання” називалася вистава театру української традиції “Дзеркало”. На сцені Він і Вона. 44-річний Тарас (В. Петранюк) і 19-річна Ликера (Л. Книгницька-Марковська). Тарас мріє про весілля і пише своєму братові: “Вона гарна, молода і не говорить по-московськи.” А ще юна муза Шевченка легковажна, тому гіркий смак останнього тарасового кохання. У залі будинку культури практично не було вільних місць. Глядачі щирими оплесками дякували акторам, режисеру та автору п’єси, заслуженому діячу мистецтв України Володимиру Петранюку за цю щемливу історію.
Емоційним піком фесту, безперечно, стали виступи сучасних українських музичних гуртів.
Найвищої оцінки заслуговує робота організаторів з обладнання музичної сцени. Налаштування звуку, бездоганна робота мікрофонів, світло — все на високому рівні. Невелике українське село і така сцена, відомі, улюблені виконавці! Як тут не вигукнути захоплено: “Україна — це Європа!” І до того ж подякувати організаторам фестивалю — Юлії Капшученко-Шумейко, її команді однодумців, партнерам та спонсорам фестивалю і волонтерам, ну як же без них! Важливе правило фесту: не вживати алкоголь та наркотичні речовини (до яких належать і цигарки), адже молодь сьогодні прагне до здорового способу життя, вміє цінувати мистецтво, відпочивати і отримувати задоволення тверезо!
Хвилююче, проникливо, магічно і сучасно прозвучала у виконанні гурту “Сад” з Дніпра пісня “Реве та стогне Дніпр широкий”. Окрім власних хітів учасники музичної програми мали виконати хача б одну пісню на вірші Тараса Шевченка.
Лідер гурту “Kozak System” Іван Леньо закликав всіх пам’ятати, що нині ми можемо співати, радіти, подорожувати, відвідувати фестивалі, бо хлопці на сході захищають нас, захищають Україну. І кілька тисяч голосів відгукнулися: “Слава Україні!” – “Героям слава!”
Учасники гурту “КораЛЛі” з Івано-Франківська одну із своїх запальних пісень подарували гостинній господині садиби “Кобзарева колиска” Вірі Стефанівні Чепурній. Садиба пані Віри серед переможців Всеукраїнського рейтингу “Сто кращих садиб зеленого туризму в Україні”.
Господиня охоче розповідає своїм гостям про рідне село, читає вірші Шевченка. У “Кобзаревій колисці” за 11 років, що вона розчиняє свої двері перед мандрівниками, побувало більше 2 тисяч туристів з різних куточків України та світу. Можливо, наступного року погостюєте тут і ви. А Ше.Фест стане для вас найяскравішою подією літа.