Тут не вживають мову агресора

«В колі друзів веселий, як мім, говіркий, ніби шофер професора, я роблюся німим і глухим, де вживається мова агресора. Нею хай белькотять шпигуни, і беруть інтерв’ю в полонених… Я німий від кошмарів війни! Я глухий від стенань убієнних!» (з творчості Віктора Єганова – українського поета, що живе у Фінляндії).

Тема російсько-української війни цьогоріч домінувала на традиційному круглому столі «Культура мови – культура нації», який проводить Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива». Підтримують цей проект творча спілка журналістів і Держкомтелерадіо України.

Майданчик для спілкування колег, як і в попередні кілька років, надав співорганізатор заходу – Інститут журналістики Шевченкового університету, де зазвичай у квітні проводиться міжнародна науково-практична конференція «Мова. Суспільство. Журналістика». Безперечно, культура мови – це не лише рівень володіння її нормами, а й свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування – на цьому наголошували вчені й журналісти-практики, учасники всеукраїнського семінару в форматі круглого столу. Вели його президент фонду Людмила Мех і кандидат філологічних наук, доцент Інституту журналістики Ірина Мариненко. В аудиторії вишу, де засідали «солдати інформаційного фронту», були присутні також майбутні працівники преси – студенти.

Вступним словом семінар відкрив в.о. голови Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. Він привернув увагу присутніх до актуальних питань, пов’язаних, зокрема, як з мовною культурою в системі соціальних комунікацій, так і з гарантуванням безпеки працівників преси в гарячих точках. «Як українські журналісти, ми маємо розвивати українську мову, ширше вводити її в обіг через наші програми, через журналістські твори, – зазначив промовець. – Водночас мова – це й політичне питання. Неприпустимою є ситуація, коли наші вояки на передовій охоплені хвилями російської пропаганди, а Україна абсолютно не дає сигналу вітчизняних медіа. Владі треба більш дієво технічно ці питання забезпечувати – мають бути вишки, антени, передавачі, щоб солдат чув українське слово».

Тему сучасної мови агенційної журналістики розкрив у своєму виступі голова Київської організації НСЖУ Михайло Сорока (Укрінформ). Нагадаємо, що серед журналістів, які цими роками полягли на війні, є і колишній працівник інформагентства Олег Задоянчук. Далі взяв слово Олександр Савенко, який очолює Філію ПАТ НСТУ «Київська регіональна дирекція “Центральний канал”». Тема його виступу – «Мовні квоти на радіо і телебаченні. Досягнення чи сором?». «Можете собі уявити ситуацію, коли ми з вами спілкуємося й лише кожне четверте слово буде українським? Мені здається – це ганьба, – наголосив експерт, назвавши відповідний «квотний» закон незугарним. – У Франції на телебаченні більш як три чверті фільмів – не просто франкофонні, а французькі – відчуйте різницю»… Особисту «відмову» виконувати згаданий закон керівник «Центрального каналу» пояснив тим, що в нього на радіо й телебаченні «не 25%, а 99,5% – це українська мова й українські пісні». Що заважає комусь в Україні працювати так само? «Росіяни витрачають нині на свою пропаганду в світі 1 мільярд 400 мільйонів доларів. А чи можна побачити десь у готелі за кордоном українські телеканали? У нас Міністерство інформаційної політики є, а державної інформаційної політики, на жаль, поки що немає», – резюмував промовець.

Тему «Мова ЗМІ Донеччини» розкрив учасник круглого столу, головний редактор обласної газети «Донеччина» Ігор Зоц. Він зазначив, що багато кому з українців на прифронтових територіях – за щастя подивитися програми українського телебачення, хоч би як його критикували. Нині потужний центр антиукраїнської пропаганди й русифікації, що був і є в Москві, розташований ще й у Донецьку. На окупованих територіях України панують в ефірі російські телеканали разом із тамтешніми місцевими, що мають відповідний контент. Вони ж є у вільному доступі в Торецьку та низці інших міст України поблизу лінії розмежування (сигнал ворожої пропаганда «дістає» навіть деякі райони сусідніх з Донеччиною областей). За цих умов телевежа, відновлена на горі Карачун під Слов’янськом, хоч і посилила український сигнал на десятки кілометрів, на жаль, не розв’язує всіх інформаційних проблем регіону.

Обласні редакції теле- й радіомовлення на Донеччині налагоджують свою роботу – і це радує, зауважив промовець, але друкована преса в багатьох містах, як і раніше, переважно російськомовна. Їй бракує ресурсів для розвитку, тож важко сподіватися на додаткові тиражі чи спецвипуски, скажімо, для жителів «сірої зони», як це робить газета «Народна армія». Є поодинокі спроби ентузіастів власним коштом видавати й розповсюджувати періодику державною мовою (приклад – газета «Домаха»), але окупанти в Донецьку не шкодують рублів на чималі тиражі проросійських видань. Наприкінці промовець додав: не слід забувати й того, що на Донеччині, крім правдивого слова, людям дуже важливо, щоб у держави доходили руки й до розв’язання гострих житлових та інших проблем переселенців з тимчасово окупованих територій.

Олена Мокренчук, прес-офіцер 72-ї окремої механізованої бригади поділилася досвідом роботи з журналістами на передовій у районі Авдіївки. Вона навела приклади успішних операцій і дій військовиків бригади, зокрема під Старогнатівкою, де оборону було організовано так, що ворог, хоч би звідки намагався підійти, потрапляв під прицільний вогонь. І такі факти, як уміло знищений танк противника (без використання важкої зброї), преса теж має помічати. На думку прес-офіцера, справжній журналіст-професіонал не обмежиться записом на камеру кількох заготовлених фраз на тлі бойової техніки. Поцікавившись глибше життям бригади, репортер знайде можливість показати захисників країни сильними, умілими та досвідченими воїнами, якими вони і є насправді.

Житель Білої Церкви Анатолій Гай, голова Київської обласної організації Національної спілки письменників України, у своєму виступі теж порушив на військову тему. Розповів, як ініціював і працює разом з кількома колегами й зі своїм сином Юрком над пілотним проектом випуску інформаційних вісників у польових умовах. Такі видання дуже цікавлять і цивільне населення в «сірих зонах», де бракує правдивого українського слова. «Еволюційним шляхом державну мову слід просувати, зокрема й через військові видання. Це сприяє також піднесенню духу вояків, у нашій бригаді він дуже високий, ніхто не перекинувся на бік ворога», – зазначив промовець. Учасники круглого столу – військові журналісти – запропонували також організувати ознайомлення випускників вишу з можливостями служби в редакціях армійських видань.

Тему виступів військовиків підхопила головний редактор журналу «Аграрний тиждень. Україна» Наталія Черешинська. Вона прочитала в аудиторії кілька поетичних творів Галини Гай з її нової збірки «І Вічність яблуком впаде». Ось лише кілька проникливих рядків з поезії «Вас там ніби й нема (Журналістам, загиблим в АТО)»:

…Ви там, на далекім лихім блокпосту,

Де в спів солов’я кулі посвист вплітають,

Де, ніби атланти в годину круту,

Солдати на плечах Вкраїну тримають.

І ви, доторкнувшись до того плеча,

Спокійним і мирним її громадянам

Покажете в слові, у кадрі печаль

По сину-бійцю посивілої мами,

Пекучу сльозу молодої вдови

І біль невигойний найтяжчої втрати,

І очі дитини, що жде із війни

Російським забродою вбитого тата…

Далі доповідачка презентувала творчий доробок Віктора Єганова – українця, який уже багато років живе, працює і рідною мовою творить у Гельсінкі. Саме він на минулорічному семінарі «Культура мови – культура нації», скайпом спілкувався з його учасниками, розповідав про різноманітні заходи, що їх проводять активісти Товариства українців у Фінляндії. А в лютому цього року Віктор побував у Києві і представив свою першу збірку віршів «Всім, хто має в душі вишиванку», видану видавництвом «Дніпро». Примірники його книжки Наталія Черешинська на семінарі подарувала військовим журналістам. За бажанням автора збірки частину її тиражу буде також передано воякам на передову.

Секретар НСЖУ кандидат педагогічних наук Гліб Головченко, директор Коледжу преси та телебачення (м. Миколаїв) висвітлив тему «Роль і місце шкільної преси в розвитку освіти України». Він навів, зокрема таку цифру: за майже 20 років проведення міжнародного конкурсу шкільних медіа приблизно 80 тисяч учнів були його учасниками і 434 конкурсанти здобули відзнаки. Робочими мовами творів є англійська й українська. «Миколаїв на ділі є світовою столицею юнкорівського руху», – наголосив директор коледжу й подякував керівництву НСЖУ й голові Держкомтелерадіо Олегові Наливайку за активну підтримку проекту, що є частиною роботи творчої спілки з талановитими дітьми й молоддю. До слова, цей успішний досвід України вже презентовано колегам з більш як сотні країн – учасникам форуму Міжнародної федерації журналістів. «Ми можемо пишатися, що створили всі разом подію світового рівня», – зазначив Гліб Головченко й закликав єднати зусилля в розвитку вітчизняної журналістики.

Професор кафедри кіно- і телемистецтва Інституту журналістики лауреат Шевченківської премії Леонід Мужук розкрив тему свого виступу через спогади про фундатора українського телерадіопростору Миколу Охмакевича і його роль у створенні національної системи мовлення. Від середини 1990-х цю систему багато разів «реформували», а на ділі – руйнували, вважає промовець, і російські спецслужби активно впливали на процес: «Руйнування державної системи – це спецоперація. Війну ми зрештою виграємо, війна закінчиться, але ми маємо бути свідомі того, що війна за людину й далі триватиме на нашій території». Тож, на думку вченого, потрібна наступальна концепція дальшого формування інформаційного простору.

Наступний промовець головний редактор газети «Культура і життя» Євген Букет привернув увагу до актуального нині питання вільного ліцензування друкованої преси. «З 2015 року ми розміщуємо свіжі номери нашої газети в Facebook і бачимо кількість переглядів – понад 10000, що вдвічі більше, ніж весь наш друкований наклад. І ось ми вже маємо свіжий номер «Культури і життя», випущений за ліцензією із зазначенням авторства CC BY (англ. Creative Commons Attribution, скорочено – CC BY). Це міжнародна ліцензія на використання об’єктів авторського права, розроблена з метою надати авторам можливість дозволити широкому колу людей безоплатно поширювати власні твори із зазначенням авторства. Завдяки ліцензії можна вільно поширювати газету в Інтернеті при дотриманні згаданої умови, тобто вже на засадах, прописаних у міжнародному праві. Наприклад, це дало змогу завантажити на Вікісховище весь архів газети «Кримська світлиця» (файли PDF). І так само завантажили архів «Культури і життя» з 2011 року по цей час. Отже, ключовий майданчик поширення медіафайлів, такий як Вікіпедія, як Вікісховище (з технічними можливостями вже посторінково переглядати файли PDF через мобільні додатки), дає змогу читати нашу газету в усьому світі. Цей самий інструмент допомагає «Кримській світлиці» (вона тепер видається в Києві) доходити до читача на території тимчасово окупованої АР Крим. Ліцензія призначається саме для ЗМІ. Для багатьох періодичних друкованих видань, зокрема й районних газет, які хотіли б розширити свою аудиторію, це дуже потужний інструмент. Індексування у Вікіпедії дає змогу автоматично й швидко піднімати ваші новини на топові позиції в пошукових системах. Далі ці новини можуть підхоплювати інформагенції, виставляти їх на свої сайти з обов’язковим посиланням на джерело. До речі, під вільною ліцензією CC BY працюють нині сайти Президента України, Міноборони, а у світі – це й «Голос Америки», і багато інших».

Валентина Саєнко, головний редактор ТРК «Веселка» (м. Світловодськ) на семінарі розкрила тему «Кропивницький: чи чути мову класиків?» Вона розповіла про роботу творчого колективу, спрямовану на популяризацію рідної мови в регіоні, навела цікаві приклади з практики. Водночас звернула увагу на те, що в загальноукраїнському ефірі на всіляких ток-шоу нерідко чути й ненормативну лексику. Колектив «Веселки» ініціює звернення до колег і до заінтересованих організацій та державних структур, які могли б не лише звернути увагу, а й позитивно вплинути на очищення ефіру й інформаційного простору в широкому розумінні від проникнення в нього ненормативного бруду, зауважила промовець.

Наприкінці засідання круглого столу виступив член громадської ради при Адміністрації Державної прикордонної служби України, директор Центру патріотичного виховання дітей та молоді «Юний прикордонник» Валерій Константинов. Промовець подякував організаторам заходу, побажав їм дальшої плідної роботи й подарував ВБФ «Журналістська ініціатива» добірку книжок з мовної тематики.

У висвітленні семінару та деяких інших заходах круглого столу взяли участь Катерина Шевцова (Українське радіо), Неля Грабовська (Радіо «Голос Києва»), представники регіональної преси – Ольга Капустян і Юрій Тосенко (ТРА «Новий Чернігів»), Наталя Марущак («Вісник Рокитнянщини», Київська область), Юнус Ердогду (МІА «Вектор Ньюз»). Свій виступ «Інформаційна акція преси «Рік жертв Великого терору»: мовний аспект» підготував для оприлюднення в друкованій формі й автор цих рядків.

Сергій ШЕВЧЕНКО, заслужений журналіст України

Фото автора