Донецький національний університет імені Василя Стуса, якому в липні 2017 року виповнюється 80 років, цьогоріч восени відзначатиме своє триріччя переміщення до гостинного Подільського краю – міста Вінниці. Якою б привітною не була земля та якими б добрими не поставали наміри господарів, на ноги завжди треба ставати самотужки з урахуванням уже напрацьованого, примноження і розпросторення тих традицій, які давали добрий результат у різний час і в різних умовах. Розмова не про ці неповні три роки повноцінного функціювання університету в нових умовах, а міркування – про рідне слово, що й справді єднає Україну з краю в край.
Для повноцінного малюнка потрібно подати трохи історії про один не зовсім помічений на загальній мапі різних заходів конкурс учнівської та студентської молоді. Від самого початку переміщення до м. Вінниці зріла думка про необхідність постійного живого діалогу між двома далекими й такими близькими краями – Донецьким і Вінницько-Подільським. Справді близькими, адже ДонНУ імені Василя Стуса було переміщено сюди, а Василь Стус, маленьким хлоп’ятком покинувши рідну землю, здобував освіту в Донецькому національному університеті (тоді Сталінському державному педагогічному інституті) і повернувся в рідний край зі своїм Університетом – Університетом його імені.
Якось сама собою визріла ідея про творчий конкурс, який з легкої руки здобув назву « Слово у душі – душа у слові» . Заявлене найменування конкурсу свого часу було використано автором цих рядків як назва однойменної книги, що увібрала в себе різні сюжети з численних випусків авторської радіопередачі « Мово рідна, слово рідне…» , що виходила в ефір на Донецькому обласному державному радіо протягом 1992 – 2008 років. Згодом під такою назвою було зорганізовано і проведено декілька різного рівня учнівських конкурсів у Донецькій області. Звичайно, в цьому разі слово конкурс є умовним, бо для його повноцінного наповнення необхідні усі законодавчі та адміністративні важелі. Швидше за все – це активний порух сердець усіх тих, хто повірив у заявлену ідею. Прикметним є те, що задум ініціаторів творчих змагань з-поміж учнівської та студентської молоді було підтримано керівництвом Донецького університету імені Василя Стуса та окремими вищими навчальними закладами Вінницької області, низкою шкіл різного рівня. Встановлено етапи конкурсних змагань, визначено їх напрями – поетичні, прозові, драматургічні та публіцистичні з відповідними номінаціями переможців з відповідними відзнаками в кожному із напрямів: нагорода імені Степана Руданського (поезія), нагорода імені Михайла Стельмаха (проза), нагорода імені Михайла Коцюбинського (творчі роботи в оригінальному жанровому виконанні та оформленні). Окремо виділено науково-дослідницьку роботу – нагорода імені Василя Стуса, в жанрі есе – нагорода імені Ольги Виноградової.
Усі номінації – нагороди мають промовисті імена видатних постатей України, вихідців з Поділля та Донеччини. Символічно, що нагорода імені Василя Стуса пов’язана з науково-дослідною роботою, адже він розпочинав своє свідоме становлення як надзвичайно обдарований науковець з оригінальним баченням низки проблем сучасного літературознавства, теорії літератури, вступаючи до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Народившись у Вінницькій області і вперше спробувавши своїми маленькими дитячими ніжками подільську землю, більшість свого свідомого життя Василь Стус провів на Донеччині – навчання в тодішньому Сталінському педінституті, робота в українськомовній, не зовсім тривалій версії газети « Соціалістичний Донбас» . Нагорода імені Ольги Виноградової за кращі есе також пов’язана з Донецьким національним університетом імені Василя Стуса, адже Ольга Виноградова все життя була пов’язана з ДонНУ імені Василя Стуса – пройшла шлях від студента до доцента, талановитого викладача, організатора різних конкурсів, людини напрочуд талановитої, обдарованої, яка в розквіті сил передчасно пішла у засвіти.
У 2015 – 2016 навчальному році першими конкурсними змаганнями « Слово у душі – душа у слові» було охоплено лише вінницьку учнівську та студентську молодь. Зголосилося 72 учасники, які повноцінно презентували усю Вінниччину – місто Вінницю та райони області. Надзвичайно активними поставали поетичні змагання, де були проби пера у філософському та пейзажному – Олександри Стасюк (« Під крилом ночі» , « Поїзд» , « Снодійна кава» , « Човник» , « Знову. Чомусь» , ліцей № 7, м. Вінниці), громадянському – Адаліни Сисак (« Слово до зрадника» , « Сидів на кухні в самоті» , « Триптих Тарасу Шевченку (Правда в твоїм слові…, ліцей № 7, м. Вінниці), які здобули нагороду імені Степана Руданського І і ІІ ступеня, та ін. З-поміж тих, хто брав участь у змаганнях на кращого умільця прозового пера, кращими були визнані роботи Катаріни Бедрій (« Діти Ікара» , Донецький національний університет імені Василя Стуса) і Валерії Мостенець (« Скорботи чаша випита до дна – на дні НАДІЯ все ж жевріє…» , гімназія № 6 м. Вінниці), їх роботи були відзначені нагородою імені Михайла Стельмаха І і ІІ ступеня.
Нагороди імені Михайла Коцюбинського І і ІІ ступенів у номінації « Творчі роботи в оригінальному жанровому виконанні та оформленні» вибороли Дарія Котлінська (школа № 2 імені воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка смт. Крижопіль), яка створила оригінальну казку « Про щасливу країну» , показуючи надзвичайну актуальність теми війни та миру в сучасній Україні та єднання громадян, і Анастасія Поліщук (Бродецька середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів) із притчею-алегорією « Повний місяць» про розбрат і єднання, зв’язок поколінь і милосердя.
Нагородою імені Василя Стуса було відзначено кращі з кращих творчі роботи на тему війни та єднання в сучасній Україні. У нелегкому змаганні дипломи І і ІІ ступеня здобули Надія Дудніченко з м. Гайсина (учениця школи № 3) за творчу роботу « Єднаймося, Братове-Українці» та Ростислав Дяченко з Вінницького міжрегіонального вищого професійного училища, який у розвідці « Лиш через терни до зірок» ґрунтовно зумів донести ідею про єднання різних земель Держави в цілісність. Нагородою імені Ольги Виноградової були відзначені Яна Попеско, учениця 10 класу НВК « СЗШ І-ІІІ ступенів – ліцей» Жмеринської міської ради, і Єлизавету Станкевич, ученицю 10 класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 20 Вінницької міської ради, за кращі есе.
Цьогоріч Донецький національний університет імені Василя Стуса за підтримки Департаменту освіти і науки Вінницької обласної держадміністрації і Департаменту освіти і науки Донецької обласної держадміністрації організував ІІ відкритий регіональний творчий конкурс учнівської і студентської молоді «Слово у душі – душа у слові», участь у якому взяли 169 осіб із більш ніж 30 освітніх установ Донецької та Вінницької областей. Вагому підтримку організатори Конкурсу мали від Вінницької академії неперервної освіти і Донецького інституту післядипломної освіти. Активними учасниками конкурсу стали учні ліцеїв, шкіл, коледжів, гімназій та училищ. Усі учасники Конкурсу виявили належну майстерність художнього слова, творчу індивідуальність і креативність.
Усього з Донецької області взяло участь 94 учнів і студентів, які спробували свої сили в таких категоріях, як «Проза», «Поезія» та «Есе». Найактивнішими виявились учні з покровських загальноосвітніх шкіл № 2, № 3 та ліцею «Надія». Школярі з м. Костянтинівки також не залишились осторонь: свої роботи надіслали учні загальноосвітніх шкіл №5, №6, №13, №16 та навчально-виховного комплексу «Ліцей із загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів». З м. Мирноград роботи відправили учні ліцею «Гармонія», загальноосвітніх шкіл № 1, №5, №10 та №17.
Випробували свої сили й учні спеціалізованих та загальноосвітніх шкіл №5, №32, №42 міста Маріуполя, учні загальноосвітньої школи №21 та «Інформатико-математичного ліцею» міста Торецька, учні загальноосвітніх шкіл №1 та №4 міста Волновахи, а також школярі із Іверська, Олександрівки, Новостепанівки та Привілля.
З Вінницької області взяли участь 75 студентів та школярів різних навчальних закладів. Вони спробували себе в усіх категоріях конкурсу: «Проза», «Поезія», «Творча робота», «Есе», «Науково-дослідна робота». Найбільша кількість учасників була саме з м. Вінниці: це і студенти Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу, Вінницького вищого професійного училища сфери послуг, студенти Вищого художнього професійно-технічного училища №5 та Вищого професійного училища №7, учні Вінницької загальноосвітньої школи №1, №22, фізико-математичної гімназії №17.
Багато учасників було і з області: з Козятина, Хмільника, Жмеринки, Сутисків, Калинівки, Гайсина, Могилева-Подільського, Гніваня, Шаргорода, Тульчина, Крижополя, Старих Прилук та Немирова.
Як свідчать спостереження, ключовими темами віршів, оповідань, казок, байок, легенд та новел, оповідань учасників стали теми магії слова та краси мелодійної української мови, теми рідного краю, війни та миру, родини, а також моралі, навантаження людських цінностей у просторі сучасного суспільства, ставлення різних поколінь до питань тяглості традицій, духовного багатства особи.
Галина Золотухіна із Костянтинівського ліцею в комплексній роботі, що поєднує в собі оригінальне оформлення, словесне наповнення, звучання, монтаж та інше (Галина Золотухіна (автор тексту), Світлана Володимирова (декламатор), Андрій Резніченко, Дар’я Мішина (дизайн і монтаж), вироби з пластиліну (учні 3 – А класу)), із захопленням переконує: «Рідний край – це добрі люди, / Рідний край – моя сім’я, / Рідний край ! Він завжди буде! / Сяй, Донеччино моя!» . А семикласник Микола Бусов із м. Мирнограда (школа № 17) наголошує, що «У наші дні сучасні, нові, / Багато хто вже і забув / Свою прекрасну рідну мову, / Все її значення та суть» , хоча «зі слова / Складається наша душа» і «Справжні дива і все, що маєш / Тобі лиш слово принесло». Для Альони Вербицької з НВК «Інформатико-математичний ліцей – загальноосвітня школа І – ІІІ ст.» м. Торецька «Слово – це дотик до душі. / Воно буває різним аж до болю. / І іноді звертаюсь я до слова. / Його не чутно, але тоді чому? / Чому душі моїй так тяжко і самотньо / Від цих поганих, гострих, тяжких слів? / І, мабуть, я ніколи не забуду / Смак слова, що залишилось в душі». Думки про слово доповнює учень третього класу Володимирівської школи з Донеччини Назар Титаренко, який гостро переживає за його повноцінне звучання: «Мовою славних воїнів / Та юних козачат / Закликаю розмовляти / Хлопців та дівчат: / Любіть ви України мову, / Як і матусі колискову!».
До глибини душі вражає колективна робота Єлизавети Булатової, Данила Єлькова, Іллі Орловського, Данила Штеренра, Анастасії Шаповалової, Єгора Лукієнка, Аліни Дружиніної, Данила Болохова, Софії Пугачової з Костянтинівської спеціалізованої загальноосвітньої школи Ι-ΙΙΙ ступенів № 13 Донецької області. Майстерно виконано оформлення, цікаві етюди й есе про мову, основну ідею можна передати словами Іллі Орловського: «Україна – наша воля, / Україна – наша слава, / Україні все під силу! / Україно, ти мій край! / Наша гордість – Батьківщина, / Україно, процвітай!». Алевтина Бедряга із загальноосвітньої школи № 3 Покровської міської ради віддана своїй рідній землі, її душі: «Зараз я лише в третьому класі / І навчанням країні служу, / Та клянуся на іконостасі: «Боронитиму землю свою!». «Гостинністю просякнуті рядки учениці цієї школи Анни Лєйко: «Я вдивляюся в степи безкраї, / Терикони прикрашають наш Донбас. / Хай над нами мирне сонце сяє! / Приїздіть у гості ви до нас!».
Активне звертання учасників конкурсу до слова, роздуми про його статус у сучасному суспільстві мотивовані не лише традиційністю теми, а й усвідомленням навантаження слова у сприйнятті усього пізнаного й освоєного, незникомістю ословленого, визначальною силою слова у сучасному двобої. Тема війни стала однією з провідних для усіх учасників конкурсу з Донеччини. Для Еліни Скриннікової з прифронтового м. Маріуполя «Війна прийшла, мов смерть з косою, / Прокралася без шуму, непомітно. / Вона не славиться жіночою красою, / Бо молодь у окопах помирає гідно» і як переконливо на цьому тлі лунають слова: «Уся країна прагне миру, / Щоб швидше закінчилася війна!», бо сьогодні «Донбас палає помаранчевим вогнем, / І люди намагаються втікати, / А військо, мов титановим мечем, / Щосили розбиває міцні ґрати».
Надривними й надзвичайно щемними є зображення окремих сцен війни, жорстоких наслідків виснажливих боїв. Відчуття природності опису просто вражає. У душі виникає відчуття природності зображеного. І хоча Тетяна Біленька навчається у Вінницькому вищому художньому професійно-технічному училищі № 5 м. Вінниці, її оповідання «Вантажівочка» наповнене реаліями сприйнятого і пережитого: «Вчора мені виповнилось двадцять років… Здається мене звали Сергієм. А сьогодні?
Всі розповіді починаються з імен. В мене їх аж три. Перше – Кузьмич. Його я пам’ятаю найкраще. Так мене кличуть майже рік, я вже не можу відгукуватись на інше ім’я. Друге – Женя за документами, його я ненавиджу. А третє – Сергій від матері. Як я за ним сумую. А найгірше те, що я навіть не пам’ятаю чому. Зараз я не Сергій, не Микола і навіть не Кузьмич. Я – номер. Я – вантаж 200». Звичайно, сумно, що такі теми постають вагомими для учасників конкурсу, але це реальність сучасного буття, вимір тих цінностей, які є найбільш навантаженими в соціальному середовищі. Якщо школярі, юнацтво і студентство не просто помічають подібні теми, а вважають їх знаковими – вартими уваги, зображення в художній формі, то це переконливо відбиває сприйняття цінності окремого людського життя, чесності вчинку та багато іншого як сучасних, від реалізації яких залежить наш поступ уперед.
Урбаністичні мотиви із сюжетом мандрівки давнім і водночас сучасним Києвом наповнюють новелу «Український ковчег» Романа Железняка з Покровського міського ліцею. Заключні рядки твору передають авторське ставлення до силового навантаження присутності монументів видатних історичних постатей Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Михайла Грушевського та багатьох інших в Українському державному просторі: «Стою й бачу, яка ця земля втомлена. Як вона кашляє димом, як не хоче дивитися на те, що все ж таки бачить. Бачу, як їй важко бути українською, справжньою. Як неможливо й титанічно пробивається маленька квітка крізь бетон, так наші предки витягували з пітьми століть неповторну українську душу, всі її клаптики, витягували нас самих. Бачу це й навіть не знаю, що говорити, тому що боязно, тому що ось я – українець стою й серце моє й моєї держави б’ється, як одне. І нічим цей зв’язок ніколи не знищиш».
Не оминули учасники конкурсу передання опису краси й чарівності рідного краю, відбиття у своїх роботах чарівної природи, її яскравих світлотіней, що наповнюють людську душу радістю і спокоєм одночасно. Різноманітних. Сповнені розповіді зачаруванням у мелодію рідного краю, його особливість в усьому світі. Власне, така особливість сповнює серце кожного з нас при першій згадці рідних місць. Анастасія Кужньова з Привільської загальноосвітньої школи Луганської області зі щирим серцем залюбленості в неповторні краєвиди у фентезі «Моє Привілля» пише так про рідні місця, що відчутним є їх подих: «Приголубило воно [сонце] мене своїм промінням і промовило: «Дитя моє любе, не казатиму тобі казку-вигадку, а розкажу щирую правду про твою рідну землю» Вітерець прошепотів лагідно: «Лети, дитино, у блакить небес, там побачиш сто чудес!» Але найдивніше з див – життя твоє на землі рідній», адже для авторки «ПРИ – ВІЛ – ЛЯ. Єднаюся з тобою, бо мені не прожити без тебе! Вітерець прошепотів: «Привілля», і я твердо стала на землю біля рідного порогу. Чи хочу я ще слухати казку? Хочу. Але хочу слухати й рідну землю! І я чую її тихий плескіт хвиль МОЄЇ річки, чую ніжний шелест МОЇХ ланів, чую гомін МОГО лісу. Мені співають солов’ї у гущавині. Мені щебечуть жайворонки у полях, до мене озиваються коники у траві. І я розмовляю з ними… бо як не розмовляти із землею, якою я ходжу, з повітрям, яким я дихаю, з людьми, з якими єднаюся помислами і надіями?!».
Спостережливо тонкою постає казка Ольги Устінової з м. Мирнограда (школа № 1) про велику суперечку префіксів з- і с- з такими рядками: «З – думає, що він найкращий, бо на відміну від с- утворює більше слів. А с- думав, що він найкращий, бо стає перед буквами К, П, Т, Ф, Х. Щоб це запам’ятати, придумали «КаФеПТаХ». Чи не тут відчутним є спроба авторки побачити у протиставленні префіксів узвичаєну річ протистояння в реальному житті.
Не були байдужими учасники конкурсу і до різних жанрових спроб у драматургії, байкарстві, казкарстві та ін. Це і п’єса «Казака про Тараса Шевченка і Пана», яку презентували Богдан Савін, Олександра Набока з м. Торецька (СЗШ № 21), і байка «Лисичка і Зайчик», що була створена Софією Сліпенко з Покровської школи № 3, і казка «Берізка», котру написала Тетяна Семенець із СЗШ № 3 м. Покровська, і легенда «Сонечко і Місяць або незвичайне кохання», якої порадувала Вікторія Сухозад з ТорецькоїСЗШ № 21 та багато іншого.
У цьогорічному ІІ відкритому регіональному творчому конкурсі учнівської і студентської молоді «Слово у душі – душа у слові» в номінації «Поезія» нагородою імені Степана Руданського І і ІІ ступеня відзначено Вікторію Їжак (Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж) за поезію «Болючим чесним словом…», Тетяну Циганчук (Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж) – поезії «Струни моєї душі», Аліну Новаківську (СЗШ І – ІІІст. № 3 м. Гайсина)– поезія» Вітчизна – це не хтось і десь. Я – теж Вітчизна». Кращими з-поміж проб прозового пера постали твори Євгенія Мазуровського(Вінницький технічний коледж)– твір «Шари страждань», Железняк Роман (Покровський міський ліцей «Надія») – новела» Український ковчег».
Нагороду імені Василя Стуса виборювали цьогоріч у номінації «Науково-дослідна робота», де кращими стали студіювання Анастасії Стець і Надії Антонишиної з Вінницького гуманітарно – педагогічногоколеджа. Кращими авторами в номінації «Есе» стали роботи Оксани Лисих (НВК «Інформатико-математичний ліцей-загальноосвітня школа І-ІІІ ст.», м. Торецьк) та Анастасії Фісак (Черкаська СЗШ І – ІІІ ступенів № 1) та Анастасії Гончарук (Літинська СЗШ І – ІІІст. № 2, Вінницької області).
Нічого так легко не пізнавано, як слово, і нічого так важко не дається, як мудрість і виваженість слова, розуміння його глибини, занурення в пам’ять нації, силового навантаження в державотворенні, визначальній ролі в самоідентифікації. Чи не ці завдання є провідними у Відкритому міжрегіональному конкурсу учнівської і студентської молоді «Слово у душі – душа у слові». У роботах учасників конкурсу простежувано шанобливе ставлення до своєї рідної землі, до рідного слова, розуміння державницького статусу рідного слова. «Слова мовчать, коли вони позбавлені душі. Вони її живі згустки, що ввібрали в себе усі радощі й болі багатьох людей, які їх промовляли. Вони ластівки душі, її захисники й вірні помічники. Тож давайте ставитися до них уважніше, адже дотик слів, залишений на тлі душі, ще довго не тьмяніє…» – закликає нас учасниця конкурсу Хоменко Наталія, учениця навчально-виховного комплексу «Ліцей із загальноосвітньою школою І – ІІІступенів» Костянтинівської міської ради Донецької області. Символічним є також те, що переможці ІІ відкритого міжрегіонального конкурсу учнівської і студентської молоді «Слово у душі – душа у слові» отримають свої нагороди у День Донецького національного університету імені Василя Стуса – 26 травня 2017 року. Перебіг конкурсу підтвердив функційне навантаження ДонНУ імені Василя Стуса, який сьогодні єднає два краї, створюючи силове поле діалогу між ними і наповнюючи відношення між ними новими імпульсами і напрямами взаємодії і творчих зв’язків.
Анатолій ЗАГНІТКО, публіцист.
Ще схожі публікації:
Ми пам’ятаємо, що зовсім недавно про Донецьк говорили як про столицю Донбасу – потужний промисловий, діловий і культурний центр. Розташований на відстані 800 км від столиці України, Донецьк мав тісні ...
У кулінарному телешоу "МастерШеф" перемогла донеччанка Світлана Шептуха Зараз, коли ви, шановний читачу, берете до рук цей номер газети, Світлана вже — в Парижі, й саме прямує д...
Крім своєї основної просвітницької діяльності, Меморіальний музей В.І. Немировича-Данченка в селі Нескучному Великоновосілківського району проводить й інші культурно-масові заходи для відвідувачів. Зо...
У своїй повсякденній діяльності на благо односельців і суспільства учасники художньої самодіяльності Великоновосілківського району крім пісенного і танцювального жанрів до- сить часто і ефективно вико...
НОТАТКИ ПРО МЕДІА У ВИБОРЧОМУ ПРОЦЕСІ І ПОЗА НИМ ЧИНОВНИКИ БАЖАЮТЬ СОЦІОЛОГІЇ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ Деякі українські інтернет - видання 14 жовтня привернули увагу майже сенсаційними заголовками : «У Д...
Цей рік – ювілейний в біографії відомого письменника, публіциста, громадського діяча, великого патріота рідного краю Г. П. Данилевського. Григорій Петрович – наш земляк. Він народився 26 квітня 1829 ...
