3 лютого за сприяння УМШ (Українська Миротворчі Школа), Покровської міської організації товариства «Знання» , Громадської ради при міністерстві освіти і Донецької ОДА в Новотроїцькій ЗОШ І-ІІІ ст. вшанували пам’ять Анатолія Лупиноса
Сьогодні, коли московські ординиці заливають українську землю кров’ю, в обороні рідної Вітчизни стоять не лише наші мужні вояки, але й герої небесного воїнства до якого належить і наш земляк, Анатолій Лупиніс. Він – один з тих, хто брав участь у становленні української державності, присвятив життя побудові суверенної України.
Вшанувати пам’ять славетного земляка, батька УНА-УНСО, багатолітнього політв’язня, поета, публіциста, письменника Анатолія Лупиноса до учнів школи прийшли військові, громадські діячі О.Ткаченко, О.Бурба , викладачі ДонНТУ В.Алтухов і В.Лисенко , яких гостинно зустріла директор школи Т. Король.
Зустріч відкрив представник УМШ Олександр Таненок. Про Анатолія Лупиноса, його буремний життєвий і творчий шлях, розповів голова правління Покровської міської організації товариства «Знання» України, старший викладач ДонНТУ Володимир Алтухов. Він зазначив, що А. Лупиніс був «перехрестям феноменів – козацьке прізвище, українська чутливість, скіфський лик, гайдамацька завзятість, поетична душа».
Понад 20 років тюрем і «психушок» підірвали здоров’я Анатолія Лупиноса, він помер у 62 роки 5 лютого 2000 року. Похований у Києві на Байковому цвинтарі, поряд із побратимами з УНА УНСО.
Народився А. Лупиніс 21 липня 1937 р. у селі Новоолександрівка ( нині в підпорядкуванні Новотроїцької сільради), Донецької обл. Закінчив школу у селі Сатанівка, що на Черкащині, із золотою медаллю. 1954 року вступив на механіко-математичний факультет Київського державного університету.
У жовтні 1956 року, коли радянські танки ввійшли в Будапешт, 19-річний третьокурсник на демонстрації ніс гасло: «Руки геть від вільної Угорщини!» і за цей вчинок одержав 6-річний термін ув’язнення: за антирадянську агітацію.
У липні 1957 А. Лупиніс прибув до Мордовського табору №7. У вересні 1957 як голову страйкового комітету (у страйку брало участь 2000 в’язнів) його засудили до 10 років позбавлення волі.
У 1967 р. його було звільнено (у нього були спаралізовані ноги). ВТЕК одразу дав йому довічну першу групу інвалідности– без щорічного перегляду.
22 травня 1971 р. на мітингу біля пам’ятника Т.Шевченку в Києві А. Лупиніс прочитав вірш «Я бачив, як ґвалтували матір». А вже 28 травня його було заарештовано. Звільнився він у 1983р.
У кінці 80-х Анатолій Лупиніс разом із товаришами ініціює створення Української міжпартійної асамблеї, відомої сьогодні як УНА-УНСО.
З побажаннями бути гідними пам’яті Анатолія Лупиноса перед учнями виступили українські вояки майор Дмитро Агішев і Василь Хоменко.
У таборах і під час революційної роботи «дядя Толя» (як його називали друзі і знайомі) пише вірші, сповнені бунтарством і болем за гнобленою батьківщиною.
Саме ці вірші прочитав працівник центру дитячої творчості Олександр Бурба.
На завершення заходу під керівництвом педагога-організатора М. Харченко учні школи виконали українські пісні .
Після цього Олександр Таненок від УМШ передав для школярів підбірку патріотичних книг і журналів. Перед від’їздом учителька історії Т.Пальчик запросила гостей відвідати шкільний краєзнавчий музей, де серед різноманітних експонатів було розміщено й матеріали про Анатолія Лупиноса.
Володимир Алтухов.
P.S.У Києві в день річниці смерті Лупиноса до його могили прийшли з квітами народні депутати Андрій Лозовий, Ігор Мосійчук та інші патріоти.
Від редактора
У далекому 1979-му я закінчив Новотроїцьку середню школу, в якій міг навчатися Лупиніс, але його батьки виїхали з Новоолександрівка, ще коли Анатолій був маленький. Моє село – Успенівка розташоване поруч: воно більше за Новоолександрівку, яку поміж себе жителі називали Колоною, маючи на увазі поселення німецьких колоністів. Однак про своє німецьке походження ніхто з моїх однокласників не говорив, але нащадки вимушених переселенців із західної України серед них точно були: характерна вимова виказувала нетутешніх, хоча в навколишніх селах розмовляли лише українською.
Як стверджує Вікіпедія, Лупиноси опинилися в Новоолександрівці, якимось дивом врятувавшись втечею зі сталінських таборів у Сибіру. Кілька років вони прожили на Донбасі, який був прихистком для багатьох людей, які ховалися і від влади, та і від свого минулого. Після війни вони переїхали на Черкащину.
Про Анатолія Лупиноса – борця за Україну – односельці дізналися лише з проголошенням Незалежності, не залишилося і тих, хто спілкувався з його батьками – час невблаганний. Однак відтепер село з однієї вулиці має героя, відомого на всю країну. Може цю саму вулицю і є сенс назвати іменем Анатолія Лупиноса? Будемо вважати це побажанням місцевій владі.
Тим часом проголошений центральною владою курс на децентралізацію може призвести до закриття Новотроїцької ЗОШ. Раніше, за попереднього злочинного режиму закрили Успенівську восьмирічку і дітей із навколишніх сіл, зокрема і з Новоолександрівки возять до Новотроїцького. А тим часом у селі подейкують про закриття школи вже в Новотроїцькому. Не вийшло б так, що згадувати своїх славних земляків скоро ніде буде!
Ігор ЗОЦ
Ще схожі публікації:
... Сто п'ятдесят років тому царизм знищив останню козацьку Січ, останній спомин про колишню нашу державність. Навіть заборонив вживати слова «січ», «козак», «гетьман» тощо В попередньому досліджен...
Обласна влада виступає проти створення в нашому регіоні «Поля чудес з Країни дурнів» і «тиражування» Льонь олубкових, тобто жертв фінансових махінацій вікопам'ятної компанії «МММ». Творець «МММ» Сер...
Іван Дзюба народився 22 липня 1931 року на Донеччині в чарівному селі Миколаївці, з якої доля його вела спочатку з рідними батьками до Оленівських кар’єрів (тепер Докучаєвськ), потім до Сталіно (Донец...
Минув ще один навчальний рік, відлунали останні дзвоники, відступили передекзаменаційні хвилювання учнів і вчителів (невідомо, хто хвилювався більше). Хто куди розлетілися випускники, обіцяючи навідув...
Гай-гай… Багато врожаїв капусти зібрали відтоді, як 80 літ тому на овочевій грядці в Макіївці відшукався малий і голосний безштанько, якого туди приніс невтомний лелека. Хтось із свідків тоді божився:...
Земля ковтає дощ, його холодні сльози, А ти не кажи нічого - нас виключено. Україна горить і невтішніїї прогнози Вибивають людей ніжно і витончено. Гори, спалахуй, вигравай вогонь, Підк...
