Віллу Марії – музею!

Уважно, дуже уважно перечитав у «Донеччині» від 17 березня бесіду з начальником управління культури і туризму облдержадміністрації А. В. Певною. Порадів, що Аліні Валентинівні досить швидко вдалося сформувати команду патріотів і професіоналів, яка практично перезавантажила роботу всієї галузі культури.

Мене, краєзнавця, ініціатора видання книги «Слов’янськ у війні 2014 року» зацікавили плани А. В. Певної створити національний музей АТО, коли закінчиться війна. «Буде дуже символічно, – говорила Аліна Валентинівна, – щоб цей музей знаходився на горі Карачун у Слов’янську. Саме на одному з тих місць, де починалася війна».

Так, Карачун був одним з найгарячіших місць у війні українських добровольців та бійців ЗСУ, СБУ, МВС з проросійськими найманцями та місцевими сепаратистами. А почалася вона вранці 12 квітня 2014 року, коли путінські «зелені чоловічки» штурмом взяли міськвідділ міліції, а потім захопили наш «білий дім», будівлю СБУ. А відлежувалися терористи перед штурмом, накопичували зброю на віллі Марії.

Сільзаводчик Успенський збудував віллу у 1905 році для коханої на ім’я Марія. У радянські часи там розміщався дитячий ревмокардіологічний санаторій. Його вигляд, доглянута, озеленена територія радували око і маленьких пацієнтів, і дорослих. Тож всі з розумінням зустріли рішення облради, ухвалене 1983 року, про віднесення вілли Марії до пам’яток архітектури місцевого значення.

У смутні часи розвалу і розрухи санаторій закрили, вілла занепала, повисла тягарем на дірявому місцевому бюджеті. От Н. І. Штепа зі своєю командою у 2011 році й ухвалили рішення передати віллу в оренду Свято-Воскресенському храму Московського патріархату з умовою, що пам’ятку архітектури використовуватимуть як центр слов’янської культури, виконають відповідні ремонтні роботи. На жаль, церковники слова не дотримали. У квітні 2014 року перетворили віллу в пристанище для терористів. Влаштували навчання зі стрільби. А розпочатий ремонт не відповідав архітектурним нормам. Дерев’яні вікна, наприклад, замінили металопластиковими, яких на початку ХХ століття не було.

Все це обурило громаду. Її активісти зажадали від міської ради розірвати договір оренди з церквою, передати віллу Марії міському краєзнавчому музею. До речі, його колектив одностайно «за». Адже в музеї великий дефіцит площі, тисячі експонатів ніде показати людям. Навіть те, що стосується окупації Слов’янська проросійськими найманцями, героїзму українських добровольців та воїнів ЗСУ, СБУ та Нацполіції у визвольних боях, притулили в «куточку».

Думаю, міська рада виконає вимогу колективу музею, представників громадськості, у т. ч. й міського осередку Національної спілки краєзнавців України, передасть віллу Марії комунальному закладу «Міський краєзнавчий музей». Після цього, звичайно, постане питання фінансування відновлювальних робіт. Отут би й знадобилася ідея Управління культури ОДА про музей АТО. Його можна буде відкрити в реставрованій віллі Марії. А якщо цього мало, у Слов’янську є ще одне місце – так званий будинок Александрова (вул. Шевченка, 4), куди збиралися переселити краєзнавчий музей ще в 1970-х роках.

Серед потужних культурних заходів на поточний рік не побачив, на мій погляд, основного – 200-ліття українського поета-романтика, сучасника Великого Кобзаря Михайла Петренка. Нагадаю, що ювілей нашого земляка, автора віршів, які стали популярними народними піснями «Дивлюсь я на небо…» та «Взяв би я бандуру» вперше відзначатиме вся Україна. Постановою Верховної Ради від 22 грудня 2016 рокуКабінет Міністрів зобов’язано розробити відповідні заходи. Та поки міністри визначатимуться, з впевненістю можна сказати, що центром ювілейних урочистостей стане Слов’янськ – батьківщина Поета. Сподіваємось, управління культури ОДА посприяє, щоб Петренківські ювілейні дні пройшли у містах і районах всієї області.

Віктор СКРИПНИК, почесний краєзнавець України