Як ми повідомляли («Часопис Донеччина» від 31.03.17 р.), у ТОВ «Видавництво «Друкарський двір» світ побачила книга «Славянский счет», в якій зібрано матеріали про розслідування вбивства журналіста Ігоря Александрова у 2001 році. А 5 квітня у Центральній бібліотеці Слов’янська відбулася презентація нового видання. Коротким вступним словом її відкрив директор видавництва Віктор Бутко. Він, зокрема, зазначив, що добре знав Ігоря Олександровича – жили по сусідству, тож старався, щоб книжка стала своєрідним пам’ятником загиблому.
Автор ідеї видання та його упорядник Олег Солодун повідомив, як він з колегою Михайлом Сербіним наприкінці 90-х розпочав боротьбу з проявами корупції, зрощування деяких керівників правоохоронних органів Краматорська і області з організованими злочинними групами. За це їх звільнили з роботи у міськвідділі внутрішніх справ. Борців з корупцією підтримав директор ІРТК «Тор» Ігор Александров. Підготовлені ним передачі «Без ретуші» та організовані прес-конференції у Києві викликали великий резонанс у суспільстві. Сполошилися й ті, хто боявся викриття їх злочинної діяльності. От і послали в ІРТК «Тор» вбивць. Вранці 3 липня 2001 р. вони зустріли Ігоря Александрова у вестибюлі, жорстоко побили його, а 7 липня він, не приходячи до тями, помер у лікарні.
До п’ятнадцятої річниці цієї трагедії й приурочена книга «Славянский счет». У ній зібрано численні публікації, повідомлення друкованих та електронних ЗМІ про хід розслідування вбивства журналіста. Незважаючи на спроби високопосадовців заплутати слідство, приховати замовників і виконавців злочину, їх було викрито й засуджено.
Уважно слухав виступи Олега Солодуна, вдови загиблого Людмили Александрової, громадського активіста Юрія Оболенського та інших шанувальників пам’яті Ігоря Олександровича і пригадав вірш колеги Олександра Дудки «Журналісти на мінному полі». Ось кілька рядків з нього:
Не позаздриш сьогоднішній долі
Журналіста, що вийшов на герць, –
Журналіст той на мінному поля,
Крок у бік – і йому вже кінець.
Це коли з колії повсякдення
У бік критики робить він крок,
Тут йому ні хвали, ні прощення,
Лиш гоніння – для інших урок.
Цього вірша Олександр Андрійович написав після вбивства Ігоря Александрова, але в певній мірі він і автобіографічний, адже у 1978 році він теж постраждав за правду. А було це так. Восени того року О. Дудку призначили заввідділом листів і масової роботи редакції міськрайонної газети «Комуніст». Разом із новою посадою, він одержав десятків зо три листів, які треба було підготувати до друку. Серед них була і колективна скарга на посадову особу, яка зловживала службовим становищем, порушувала правила утримання домашніх тварин, чим ускладнювала життя сусідам. При перевірці, що проводилася разом з редактором Я. Мотієнком, факти підтвердилися. У газеті з’явився гострий критичний матеріал за підписом О. Дудки. Він викликав неабиякий резонанс не тільки читачів, а й першого секретаря міськкому партії О. Пасова. Виявилося, героїня фейлетону – чи то його кума, чи… Редактора – учасника війни, члена бюро і міськвиконкому викликали на килим і зажадали звільнити автора. Майже 10 років дипломований журналіст працював у клубах, багатотиражках.
Це перший відомий мені факт переслідування журналістів за критику в Слов’янську. А з розвитком демократії, становлення на уламках СРСР незалежних країн утиски свободи слова, переслідування працівників ЗМІ значно почастішали. Досить гучні скандали сталися в Слов’янську. Так, 1998 р. під час передвиборної компанії до Верховної Ради, в одній з передач Ігор Александров назвав грошовитого кандидата горілчаним королем. Той образився, подав до суду. «Незалежний» слуга Феміди ухвалив рішення про позбавлення І. Александрова права займатися журналістською діяльністю протягом п’яти років(?!). Протизаконність, абсурдність такого вердикту була настільки очевидною, що на захист директора ІРТК «Тор» повстала вся журналістська спільнота. Але ж той кандидат став нардепом і не забув «образи».
У 2008 р. «прославився» міський голова В. Рибачук. За «образу» він зажадав від ТРК «САТ-плюс» та її головного редактора Наталії Попової вибачень і компенсації моральної шкоди у сумі 100 тис. грн.! Суддя задовольнила позов майже повністю – тільки «шкоду» зменшила на 20 тис.
Внаслідок тривалих судових та професійних розбірок «САТ-плюс» і Наталію Попову визнали правими, а В. Рибачук та суддя Т. Хаустова рішенням правління НСЖУ проголошені душителями свободи слова 2008 року.
«Битва» В. Рибачука з «САТ-плюс» та Н. Поповою дещо приглушили його перший «подвиг» – спробу зразу після обрання міським головою закрити газету «Совет», яка підтримувала на виборах А. Левіта, діючого мера. У цій затії новообраному голові допомагав редактор газети «Вести» О. Кульбака. Він дуже хотів знищити конкурента. Не вдалося. Депутати захистили свою газету, але згодом погодилися змінити її назву. «Наш Славянск» очолила вже новий редактор. А Оксану Дорохову, яка мала право на відпустку у зв’язку з народженням дитини примусили написати заяву «за власним бажанням». Невдовзі Оксана Андріївна раптово померла. Казали, тромб відірвався…
Неля Штепа, маючи власну газету «Славянская правда», зразу після обрання міським головою 31 жовтня 2010 р. розпочала процедуру закриття «Нашего Славянска». А ще вона, всупереч законам, видворяла журналістів із засідань міськвиконкому, із сесій міськради, дозволяла собі неетичні висловлювання, а одну працівницю чужої газети взагалі обізвала негарним словом. За це вона одержала звання «Душитель свободи слова 2011 року», а ображена журналістка – «Золоте перо» обласної організації НСЖУ. У 2014 р. Н. Штепа заарештована, звинувачується у пособництві російським окупантам.
Не можна промовчати про виконуючого обов’язки міського голови у 2014–2015 рр. Олега Зонтова. Це перший журналіст, голова міської журналістської організації, якому вдалося за підтримки громадськості очолити міську владу Слов’янська. Як не дивно, а проти нього ополчився колектив газети «Вести»/«Вісті», очолюваний О. Кульбакою, у цьому легко переконатися, погортавши підшивку газети, яка міняє назву в залежності від кон’юнктури. А ще можна почитати протокол звітно-виборних журналістських зборів від 22 вересня 2016 р. Хоча не впевнений, що секретар зборів зуміла точно записати виступи пана Кульбаки та його дружини і заступниці як редактора пані Гетьманської. Адже їх промови – то автоматні черги в колегу, якому крутили руки путінські «зелені чоловічки» разом з місцевими проросійськими сепаратистами, якого, як депутата міськради, фактично врятувала від підвала мер Н. Штепа. Обстріл виявився влучним. Олег Зонтов не поїхав на обласну журналістську конференція, хоча був обраний делегатом, а потім відмовився балотуватися на голову міської журналістської організації, хоча його висували. І зрозуміти його можна. Важко працювати, коли міни розставляють колеги. Ще важче, коли бачиш, як проштовхують на керівні посади у нашому творчому союзі людину підлу, нагороджують за дуже сумнівні досягнення. Ну як тут не згадати слова колеги Олександра Дудки, земля йому пухом, який у згаданому вірші писав:
Лжа повсюди: на шпальтах, з екрану
І у залах сесійних вона.
За яких нас тримають Іванів,
Чи ми й справді уже не сповна?
Та автор вірив, і ми теж, що:
Пробивається правда поволі
Крізь брехню, мов трава крізь асфальт
Тож слава борцям за свободу слова, слава справжнім журналістам! Хай згинуть наші воріженьки!
Віктор СКРИПНИК,
ветеран журналістики, почесний краєзнавець України
Ще схожі публікації:
На минулому тижні в Покровському (колишній Красноармійськ) попрощалися з військовослужбовцем Владиславом Казаріним, який загинув 10 серпня під час мінометного обстрілу терористів у зоні АТО. Владис...
Пройшло майже два роки після визволення нашого рідного і багатостраждального міста Слов’янськ.Але війна, саме війна, а не АТО, з окупантами продовжується, як і раніше рвуться снаряди, свистять кулі, г...
У центральній міській бібліотеці Покровська імені Шевченка відкрилася виставка малюнків відомого художника-карикатуриста Миколи Капусти. Подія відбулася в знаменний для відомого митця день – 31 липня ...
Донецький національний університет імені Василя Стуса, якому в липні 2017 року виповнюється 80 років, цьогоріч восени відзначатиме своє триріччя переміщення до гостинного Подільського краю –...
Уперше за 27 років незалежності України міська влада Слов’янська спромоглася, нарешті, висловити слова подяки на адресу тих земляків, які упродовж десятків років віддавали своє здоров’я, знання, час д...
Шахтарське селище і степ імені поета Нещодавно жителі селища Шевченко, що біля Покровська, за підсумками громадських слухань підтримали ідею створення ландшафтного заказника місцевого значення «Шевче...
