Погляд з Краматорська: про сумирність газет на буремному сході

Нинішній рік для місцевих газет, що вже п’ятий рік працюють у зоні проведення Операції об’єднаних сил (було АТО) видається несподівано тяжким через дорожчання послуг на доставку та папір. Але ще в грудні 2017-го, не очікуючи в майбутньому ще більших фінансових проблем, вийшов останній номер найпопулярнішої тут газети «Донбасс», що в липні відзначила столітній ювілей.

Прощаються, але не йдуть

На 2018-й передплату не оголошували і «Донецкие новости», які так само непомітно згорнули свою діяльність і як і «Донбасс»: зосередилися на власному інтернет – ресурсі. На щастя для «Донецких новостей» власник видання – найзаможніший донецький олігарх свого здобутого ще в лихих 90-х медіа-ресурсу не відцурався.

Ще одна обласна переселенська газета, що ще восени 2014 – го відновилася після втрати майна в Донецьку – «Донеччина» (співзасновник – ОДА) протягом року так і не дочекалася підтримки від творців «Оновленої Донеччини», змінила назву на «Часопис Донеччини» і намагається виходити хоча б кілька разів на місяць. При цьому газета й досі залишається єдиним обласним незалежним українськомовним виданням, патріотичним і змістовним, але ніяких дивідендів з цього не має. Свій сайт оновлює, і сторінка у Фейсбуці теж відвідувана.

Має статус обласного видання і «Приазовский рабочий», але поширюється крім Маріуполя в деяких сусідніх з містом районах. Жителям Західного Донбасу (Покровськ, Добропілля), а також півночі області споконвіку міська газета не цікава. Та і логістика наразі така, що видання з Краматорська потрапляє в Маріуполь на третій чи четвертий день.

Між тим ця газета міцно тримається на плаву, адже має засновником «Метінвест», що належить найбагатшому українцю. А за благополуччя доводиться платити певною свободою – як зізнався на умовах анонімності один із співробітників – перед відправкою до типографії газету ретельно читають менеджери «Метінвесту». Також у цій редакції, що навесні відзначила свій столітній ювілей, кажуть, що власники вирішили приєднати до них газету «Ильичевец» і буде в підсумку «Приазовочка». Перетворення відклали до осені, а поки що все залишається як є.

Так само як і холдинг олігарха з Донецька – ще один впливовий засновник – Донецька облдержадмістрація регулює контент найтиражнішої (50 тисяч примірників) газети області – щотижневика «Вісті Донбасу». Газета по-суті є рупором обласної влади і її підрозділів, а от для зворотного зв’язку з людьми задля яких власне і покликана в ідеалі діяти ця структура – місця на дванадцяти шпальтах залишається небагато. Водночас, не одному мені здається, це видання надміру часто розміщувало на першій шпальті світлини з керівником ОДА, наразі колишнім.

Приміром у цьому році з 23 номерів, які побачили світ у першому півріччі Павло Жебрівський присутній на першій сторінці в 14 випусках, на другому місці Президент України – 6 світлин на першій. Ще один випуск повністю присвячений здобуткам адміністрації Жебрівського з безліччю діаграм, цифр, відсотків зростання економічних показників тощо. Ну а що думають стосовно пропаганди здобутків пересічні жителі краю, експерти чи громадські діячі – невідомо. Їх там немає (на шпальтах «Вістей Донбасу»).

Та заради справедливості треба зазначити, що саме «Вісті» щономера друкують звіти про брифінги прес – центру ООС, які проводяться навіть щоденно і журналісти в Краматорську можуть безперешкодно туди потрапити – було б зацікавлення. Є на шпальтах газети і нариси про захисників України, волонтерів, матеріали про патріотичне виховання в області. Значна частина накладу з допомогою тих же військовослужбовців доставляється в сіру зону і на КПВВ – люди за безкоштовне видання дякують. Бо інших газет у подарунок немає, та і гроші на умовну передплату жителі прифронтового краю витрачають на нагальніші потреби.

Чи зазнає змін після призначення нового очільника області інформаційна складова, якою в ОДА опікується Департамент інформаційної та внутрішньої політики і яка була сфокусована на висвітленні діяльності окремих персон та підрозділів ОДА – побачимо.

Та якщо з перелічених газет лише «Приазовский рабочий» можна було купити, та і то в Маріуполі, то нещодавно в містах області зникли і кіоски, де продавалася друкована преса: підприємство під брендом «Союздрук» припинило свою діяльність і тепер, приміром, у Краматорську деякі популярні нетутешні газети продають разом із тютюновими виробами. Ну а місцеві можна купити у приватників на ринках чи відвідати бібліотеку.

Так про що ж пишуть газети з неофіційного обласного центру?

Правда по краматорськи

Маркером на об’єктивність місцевих газет стало висвітлення ними відзначення 5 липня Дня звільнення Краматорська і Слов’янська від проросійських терористів. У Краматорську зокрема відбулася велелюдна Патріотична хода з участю міського голови, представників обласної влади, командування ООС і власне самих містян.

Так от «Вісті Донбасу» (12.07.) присвятили події кілька шпальт під рубрикою «Найважливіше свято сьогодення», незалежний «Технополис» (11.07) розмістив дві інформації зі знімком, а «Краматорская правда» – реформоване видання, яке пов’язують з міськрадою, що й досі базується в приміщенні міської влади не написала про День звільнення жодного рядка.

Натомість у номері «Краматорской правды» за 11 липня майже цілу другу шпальту зайняла стаття «Энцефалитные клещи в городе!»

Ще одна краматорська газета «Восточный проект»(4.07.) заздалегідь поінформувала про концерт у День визволення, але й словом не обмовилася від кого сталося те звільнення.

Щоправда в номері за 11.07. ця газета розмістила на стор.9 фото учасників Патріотичної ходи під заголовком «День освобождения Краматорска». А перше з двох речень текстівки і справді варто процитувати: «Для горожан этот день не утратил свого значения и символизма, ведь они непосредственно столкнулись с ужасом войны и оккупации.»

А кількома днями раніше уважно познайомившись з міськими газетами «Восточный проект» і «Краматорская правда» та заводською багатотиражкою «Вестник НКМЗ» дійшов висновку, що редакційна політика в них різна, але є і спільна риса – бойові дії в якійсь сотні кілометрів від свого міста вони не висвітлюють. Немає нічого ні про втрати України в АТО, а тепер в зоні проведення ООС, ні про варварські обстріли агресором сусідніх населених пунктів. Ну і власне хто агресор читачі мабуть мають самі здогадуватися.

Ось наприклад як написав «Вестник НКМЗ» (№9 від 6.04.2018) про віроломний удар бойовиків з російської зброї по Краматорську взимку 2015-го: «В день обстрела города из РСЗО…». Автор замітки про трагедію навіть не припускає хто б це міг так пальнути по мирному місту.

У «Восточном проекте» (тираж 10 тисяч примірників) першу згадку про неоголошену війну в цьому році знайшов тільки у зв’язку із зміною АТО на ООС , а також коли народний депутат Максим Єфімов, якого вважають фактичним власником цієї газети і одного з найпотужніших підприємств міста, виступив на колегії Донецької ОДА щодо реалізації програми «Дороги АТО».

Ретельно переглянувши це видання все-таки відшукалася ще одна згадка про АТО і навіть слово сепаратисти. Так у матеріалі до Дня пам’ятних та історичних місць (№15 від 11.04.2018) газета повідомила про відкриття торік трьох меморіальних дошок краматорчанам, які загинули під час АТО, а також меморіальної дошки на будівлі футбольного стадіону в пам’ять про Степана Чубенка, воротаря, який в липні 2014-го загинув від рук сепаратистів.

Загалом колись одна з найперших приватних газет області наразі зосереджена не стільки на проблемах міста, суспільного розвитку регіону, а на висвітленні діяльності депутата Єфімова та підприємства ПАТ «Енергомашспецсталь», яке з ним пов’язують.

Між тим сам пан Єфімов нещодавно на сайті популярної сьогоденної київської газети публікує блог під промовистою назвою «Як Донбасу уникнути інформаційних бацил?», де зокрема пише: «Одним із перших кроків держави для реінтеграції Донбасу повинно було стати посилення впливу в інформаційному просторі. Натомість за чотири роки війни не забезпечено належний рівень такого контролю. Тому і маємо обмежений політичний вплив на своїх територіях». Так і кортить сказати – золоті слова, Максиме Вікторовичу, тож і почніть цю справу зі своїх видань, тим більше, що в своєму блозі Ви назагал підтримуєте один із законопроектів на захист друкованих медіа.

Інша справа, що прізвище Єфімов є серед однопартійців з БПП, які пропонують узаконити блокування сайтів без суду і слідства. Нелогічно якось виходить… Але хто сказав, що в сучасному українському політикумі є логіка і послідовність?

А затятим опонентом нардепа з БПП стала одна з найстаріших газет, нині роздержавлена «Краматорская правда». Для критики впливового земляка це видання реанімувало підзабутий в сучасній українській журналістиці жанр фейлетону. А в одному з номерів вийшов на першій шпальті монумент Кім Ір Сену, що на думку автора є ілюстрацією до самопіару пана Єфімова в газеті «Наш Краматорск». За підрахунками автора фейлетону на одній тільки сторінці цієї газети (№4 за 2018р.) вміщено 5 портретів нардепа, а його прізвище згадується 26 разів.

Дістається від фейлетоніста і підприємству «Енергомашспецсталь» і навіть ставиться під сумнів його роль як одного з бюджетоутворюючих у місті. А от інші підприємства чи організації під «приціл» фейлетоніста не потрапляли.

Натомість дісталося на горіхи в.о.міністра охорони здоров’я України Уляні Джорджевні Супрун (так у газеті №17 від 25.04.2018), яку видання називає «переможцем медицини як такої». Але кого сьогодні здивуєш популістською, а по-суті не фаховою і почасти вуличною критикою пані Супрун?

Щоб сподобатися своїм читачам з числа людей поважного віку «Краматорская правда» обирає безпомилковий шлях – історії про благополучне і сите радянське життя. Ось стаття «Старые гастрономы 50-х – как это было» (№19 від 9.05.), де невідомий автор місцевий магазин №26 називає «Елисеевским гастрономом местного разлива», а серед продуктів чи не першим згадує «Киевский торт», що коштував тоді 3 рублі 30 копійок і, увага (кому дістанеться?) «с нынешней имитацией его не сравнить». Згадує автор і популярні тоді сири «Российский», «Костромской», «Пошехонский», «Дружба» (як же без неї!). Не обійшов автор ностальжі статті і тему символіки – кращому відділу гастроному вручали тоді червоним з золотом вимпел.

Але вишенькою на тортику в цій публікації виявився надпис олівцем невідомого відвідувача на бібліотечному примірнику:«Товара полно, только деньги отбирали на гособлигации». Між тим цей автограф – свідчення не тільки здорового глузду читачів, але й невмирущості місцевої друкованої преси.

І насамкінець: про те чи є такими ж сумирними як у Краматорську газети в інших містах Донеччини і чи влаштовує читача обраний цими редакціями дискурс висвітлення подій сьогодення можна звичайно посперечатися. Але при цьому варто прислухатися до соціологів, які фіксують найбільше в країні падіння довіри до українських ЗМІ саме на прифронтових територіях.


Ігор ЗОЦ
журналіст. м.Краматорськ, Донеччина.

idpo.org.ua


 

Ще схожі публікації:

Олена Теліга: з Україною в серці
21 липня виповнилося 105 років від дня народження великої патріотки України, талановитої поетеси Олени Теліги. Довгий час ім'я Олени Теліги замовчувалося, бо для більшовицької влади вона була ворог...
Що спільного у розвитку громад Донеччини та Львівщини?
12 жовтня на базі Краматорського АКМЦ відбувся онлайн відеоміст Львів-Краматорськ: «Адміністративна реформа в Україні та аналіз досвіду діяльності новостворених об’єднаних територіальних громад Львів...
До витоків рідного краю
  Наприкінці листопада у Святогірську відбулася Всеукраїнська історико - краєзнавча конференція учнівської молоді «Південно-Східна Україна: зі стародавності в ХХІ століття». Організатори конфе...
Часопис “Донеччина” від 20 січня 2017 року № 3(15941)
Національне самоусвідомлення українців зростає. Це помітно – у Києві українську мову чути дедалі частіше. Багато людей, особливо з-поміж інтелігенції, перейшло на українську. І зіткнулося з виразними ...
"Донеччина" від 26 серпня 2016 року № 30 (15921)
У пеклі наших доль не знаєш сам – ти бранець чи обранець. Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство. Вибираєм ми дорогу. І вона нас вибира. Лиш храм збудуй, а люди в нього...
Здійнялася у них суєта – виганяють із книжки кота!..
Днями один із колег жартома й серйозно привітав із найкращою, за його словами, оцінкою моєї дитячої книжки в сусідній Росії. Виявляється, немало тамтешніх ресурсів у соціальних мережах буквально накин...

The Author

Ігор ЗОЦ

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme