Розкіш у тяжкі часи – злочин

У зв’язку з наближенням 150-річчя Донецької залізниці (23 грудня 1869 р. ст. Слов’янськ прийняла потяг з Харкова, який відкрив регулярний рух Курсько-Харківсько-Азовською залізницею) зайнявся збором матеріалів. У Центральній міській бібліотеці ім. Михайла Петренка знайшов книжку «Стальные пути Донбасса» («Донбасс», Донецк,1970). Дуже уважно читав працю великого колективу авторів. На стор. 121 увагу привернула замітка «Герои труда», передрукована з газети «Гудок» від 16 лютого 1922 року. В ній, зокрема, написано: «26 января на общем собрании транспортников станции Иловайское Донецкой дороги чествовали героев труда. На сцене машинист депо Иловайское Михаил Зинченко, спасший от нападающих банд поезд № 5, везший 15 пудов золота. Рискуя жизнью, он дал полный ход паровозу и, сбив с пути баррикаду, довел поезд до станции. За это ВЦИК награждает его золотыми часами, костюмом, ботинками и бельем. Товарищ Зинченко поблагодарил за честь, но категорически заявил: «В республике голод. Роскошь в такой тяжелый момент – преступление. Я отдаю подаренные мне часы на хлеб для голодающего Поволжья…»

Голодаючим Поволжя в 1922 р. допомогав не тільки Донбас і вся молода республіка, а й трудящі Європи, оскільки уряд Російської Федерації не приховував біди, заохочував добродійність.

У 1932–1933 рр. про голод в Україні мало хто знав, бо сталінський режим не просто приховував цей факт, а й свідомо погіршував ситуацію, вигрібаючи в українців не тільки зерно, а й інші продукти харчування. Приречені на голодну смерть були цілі райони. Наслідок цього геноциду – від 7 до 10 мільйонів загиблих українців. Вивільнені від корінного народу території заселяли переважно росіянами, збільшуючи їх відсоток серед населення України.

Якщо до жертв геноциду голодом додати ще й потерпілих від сталінського терору 1937–1938 років, то чисельність українців зменшится ще мінімум на мільйон осіб. А під час Другої світової війни (1939–1945) Україна втратила 20% населення: понад три мільйона українців-воїнів Червоної армії полягли в боях з окупантами, переважно від фашиських порядків загинуло більше п’яти мільйонів цивільних осіб, 2,5 млн. українців були вивезені на примусові роботи до Німеччини, більшість з яких там були замучені.

Роки післявоєнної відбудови теж були для України тяжкими: голод 1947 р., сталінсько-беріївський терор проти «ворогів народу». Та попри всі негаразди країна розвивалася, зростав добробут громадян. У 1991 році, коли Господь допоміг українцям здійснити віковічну мрію мати власну державу, нас було понад 52 мільйони!

Але почалося щось незрозуміле, дивовижне. Замість того, щоб розбудовувати незалежну, демократичну Україну, її стали нищити. Особливо старалися ті, хто знаходився при владі.

Проголошений курс на перехід до ринкової економіки чимало владців, керівників державних підприємств і організації використали для власного збагачення. Вони, а також різні інвестиційні фонди, що з’явилася, мов гриби після дощу, скуповували видані громадянам державні приватизаційні сертифікати, акції ВАТів, ЗАТів та інших новоутворень, що давало можливість привативазувати державну власность. Дуже часто власники спішили одержати прибуток з нового придбання: зупиняли виробництво,  випроваджуючи сотні, тисячі працівників за ворота, навіть не розраховуючись з боргами по зарплаті. Обладнання вирізали, за брухт одержували валюту, яку ховали десь на банківських рахунках в офшорах. Свідчення цього є і в Слов’янську. Це, зокрема, розвалини «Хімпрому», керамкомбінату, АІЗу. І так практично в усіх містах України. Про села і говорити не доводиться. Сотнями вони зникали з карти держави. А мільйони українців у пошуках заробітку хоча б на прожиття їхали до Росії, Європи, Америки.

Щоб там не казали, а Україна таки багата держава. Ось вже чверть віку її відкрито грабують, нищать, руйнують, а вона тримається. От тільки її громадян стає все менше. Залишалося трохи більше 42 мільйонів. Але відсотків 80 з них знаходяться на межі бідності. Чи довго протягнуть?

У світовому рейтингу добробуту Україна займає 123 місце із 140 країн, по яких проводилися обрахунки. Показник особистого багатства  на середину 2018 р. у нас становив 1563 долара. Стільки ж у білорусів. Вище нас Непал ($ 2054), Камерун ($ 2282), Кенія ($ 2306). Меньше в Таджикистані ($ 1364), Замбії ($ 1197), Сирії ($ 1190). А перше місце посідає Швейцарія. Там на одну дорослу людину припадає 530 тисяч доларів! В Австралії – 411 тис., в США – 404 тис. У десятці найбагатших Бельгія, Норвегія, Нова Зеландія, Канада, Данія, Сінгапур, Франція.

В отому рейтингу є ще один показник – кількість осіб, багатство яких перевищує 50 млн. доларів. Тут Україна займає досить пристойне 53 місце. Ну а як у нас стають мільйонерами, ми вже розповідали. Нагадаємо, гендиректор ПАТ «Укрпошта» І. Смілянський щомісяця одержує 744 тис. грн. Три його заступники – по 500 тис. грн. на місяць. Керівники обласних дирекцій «Укрпошти» – по мільйону на рік. «Зарплати» і премії керівників НАК «Нафтогаз» у кілька мільйонів на місяць просто шокують нужденних українців, які через захмарні ціни на газ не можуть оплатити рахунки за обігрів житла.

Сотнями тисяч гривень обчислюються щомісячні «зарплати» керівників інших НАК (національних акціонерних компаній), членів іх спостережних рад, а також деяких міністрів, прокурорів, суддів… Одержують і не муче їх совість, що розкощують, коли мільйони співгромадян не живуть, а животіють. Не болить їм, що Вітчизна в небезпеці.


Віктор Скрипник


 

Ще схожі публікації:

«Вільний степ» в Костянтинівському районі
Степ… Степові простори… Чи може що зрівнятися з їх безмежністю і багатством?! З давніх-давен він привертав увагу людей, що прагнуть волі та незалежності, свободи слова… Мабуть, у зв’язку з цим і виник...
Жива душа української пісні
Відтоді, як у наших благодатних степах оселилися запорожці, живе і не вмирає українська народна пісня. Поступово обживалися козацькі слободи: Іванівка, Гаврилівка, Слов'янка, Олексіївка чи Андріївка.....
“СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ...”
Це найсвятіший заповіт Тараса Шевченка — щоб ми любили Україну. Саме з любові до рідної землі, до творчості славетного Кобзаря, з прагнення власної нестандартної і суспільнокорисної творчості народивс...
Чи бути Донецькому національному університету Стусовим?
Роздуми після зустрічі в Донецькому національному університеті у Вінниці. У колективі ДонНУ громадські слухання щодо перейменування вишу вийшли на фінішну пряму – незабаром конференція трудового коле...
ОДИН ІЗ БЕЗСМЕРТНОГО ПОЛКУ
72-га окрема гвардійська механізована бригада – регулярний підрозділ Збройних сил України. Розміщується у місті Біла Церква Київської області. З весни 2014 року піднята по тривозі для участі в антите...
Берег надії
Публіцист Павло Амітов у центральній міській бібліотеці Слов’янська імені Михайла Петренка презентував свою нову книгу «Правий Берег – Лівий Берег». Автор пояснив, що мав на увазі береги Дніпра, який ...

The Author

СКРИПНИК Віктор

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme