У СЛОВІ ПАМ’ЯТЬ ТРИВОЖНА І ГОЛОС РВІЙНИЙ

Добірка поезій Віталія Павловського акумулює в собі пережите й сприйняте в останні роки, що стали лінією розмежування до війни й сьогодні. У віршах промовляють образи степу й весни, активною є національно-патріотична пам’ять й перемоги, адже «неодмінно настане / Свято весни і шляхам, і степам», яке врятує тих, хто щоденно виглядає світло рідного й державного, переможного звільнення: «Світло й тепло рідне ліками стане / Звільненим селищам, селам й містам».

Віталій Павловський на письменницькому полі активно заявив себе ще у складні вісімдесяті роки ХХ ст., а сьогодні – переживає щодень як «Затоплені шахти мовчать», «Натомлена стогне земля», «Війна калічить все підряд», та віра в перемогу – це основне. Написані в класичному стилі твори Віталія Павловського не лише реалістично показують сучасний стан війни, а й містять позитивний емоційно-експресивний добра, радості.

Поет зі щемом говорить «Серця наші кров’ю облиті». тому що тверді державницько-патрііотичні переконання Віталія Павловського із перших днів війни визначили прагнення бути з українським народом. Через це «емігрував» до Києва, де активно працює на творчій ниві. Пройшовши шлях від студента Новочеркаського політеху до доцента кафедри «Електричні системи» Донецького технічного університету, поет відчує електричну напругу слова у вірші, дбайливо пильнує його мелодійну стихію.

У важкі й тривожні дні «донецького болю», коли почуття розривалися між баченим і прагненням щось змінити, Віталій Павловський живе цими болями й тривогами, говорить про внутрішнє єство кожного та уміння відрізняти правду від неправди. Кристалізуються його розмисли й упевнено звучить: «Поразка? Та ні – не поразка! Тремтить двоголовий орел… / Трагічні вогні Іловайська, / Дебальцеве – чорний котел», бо й справді  «Дороги важкі перемоги. / Натомлена стогне земля. / Ну що тут нарешті поробиш? / Безбожник – володар Кремля».

Поезія Віталія Павловського напрочуд відкрита, вона, наче струна, дзвенить, у ній вчувається відгомін давноминулості, минулості, теперішності – і клич майбуття. Його поетичні збірки «Три дороги» (1995 р.), «Зоря на склі» (1997 р.), «Станція надії – Межова» (1999 р.), «Божа пташка» (2000 р.), «В години прозрінь» (2002 р.), «Часоплин» (2004 р.), «Тривоги днів» (2006 р.), «Чолом до добра» (2009 р.), «Дороги пам’яті» (2017 р.) та багато інших уводять читача в різнобарвний світ почуттів та емоцій ліричного героя, створюють відчуття співпереживання.


Анатолій ЗАГНІТКО, публіцист, член

Національної спілки письменників України


 

Віталій ПАВЛОВСЬКИЙ


 

Відлуння війни

При Савур – могилі

 

У степу донецькім при Савур – могилі

(Поруч із Росією межа)

Юні українці, хлопці мої милі,

Бідні, непоховані лежать.

 

При Савур – могилі танки обгорілі,

Зранена снарядами земля.

Тут тепер ординці люті, озвірілі,

Вітер харцизяками гуля.

 

Хто послав нещастя на мою країну,

В пеклі буде, у смолі кипіть.

У степу донецькім, може, й я загину:

  • Друзі, не лишайте, заберіть!

***

 

Поразка? Та ні – не поразка!

Тремтить двоголовий орел…

Трагічні вогні Іловайська,

Дебальцеве – чорний котел.

 

Бої, полонені та вбиті.

А скільки скалічених…Біль!

Серця наші кров’ю облиті,

Прокляття, як грім, звідусіль!

 

Дороги важкі перемоги.

Натомлена стогне земля.

Ну що тут нарешті поробиш?

Безбожник – володар Кремля!

 

Захисник аеропорту

 

Вже немає аеровокзалу –

Горб заліза, бетону і скла.

Гірка доля солдата спіткала

І лежати в золі прирекла.

 

Ворухнутись бідаха не може.

Переломи і рани печуть.

Як ярмо те, скривавлене ложе

Не дає йому вільно дихнуть.

 

Зверху голос чеченця. Звук ріже,

І знущання лунає з пітьми:

–  Гей, хохол, вилізай вже скоріше.

Будем битись з тобою тут ми!

 

Та чекала зухвальця розплата.

Воїн сили останні зібрав.

Відгук – черга стрімка з автомата –

І мерзотника Бог покарав.

 

***

Стояв у ,,сєпарів’’ на блокпосту,

Потім з друзями пив ,,Донецьке’’ пиво.

Прийняв, як віру, істину просту:

Хочеш бути щасливим, будь щасливим.

 

Підготовку пройшов у Ростові,

Повернувсь мінометником на Донбас.

Стріляти, воювати – готовий,

 

 

Яблунька

Війна калічить все підряд!

Така її потреба.

Проклятий ворога снаряд

Розкраїв купол неба.

 

В садочку вирву залишив –

Знак вибитого ока.

Красуня – яблунька без сил

Лежала одинока.

 

Було коріння на землі,

А цвіт тягнувсь угору.

Хотіла дарувати всім

Плоди у літню пору.

Тракторист

 

Кожен клаптик рідного поля знав.

Робота – у будні і в свята.

Як безум війни, як грім, вирував,

Трактором вийшов орати.

 

Міна – під колесом, руль у крові,

Голова наче під пресом.

Не чіпайте – болить. Бог заповів

Царство йому небесне.

 

Сепаратистка

 

Це ти на площі милувалась,

Немов акторка, грою.

Як навіжена, все кричала:

– Навіки нам з Москвою!

 

Це ти стелилася під танки

Зі знаком України.

І це були не забаганки,

А наміри зміїні.

 

Тебе брехнею накачали

Ті, що в ярмо закуті.

Неначе мантри ти всотала:

Наш Крим, Росія, Путін!

 

Тепер ти перед слідчим стогнеш.

Благання – жар облуди.

Розкаяння сльозину рониш.

Та прощення не буде!

 

Сніжне

 

Засипане снігом Сніжне –

Маленьке містечко Донеччини.

Недавно веселе, чудне.

А зараз – на горе приречене.

 

Весною шуміли сади,

Буяло життя робітниче.

Тепер – ні тепла, ні води.

Все цвинтар небіжчиків кличе.

 

Затоплені шахти мовчать,

Завод розікрали бандити.

На жителях тиха печаль,

Як сіткою, горем покрита.

 

Та часом доходить до них,

Що десь є парламент, люстрації…

На жаль, будуть жити вони

В тривалій, важкій окупації.

 

Блокпост

 

Край шляху – блокпост, українські стяги,

А поруч – опори скрючені ЛЕП.

Не пройшли вже далі зайди хазари.

Як море, хитається вільний степ.

 

Електродроти до землі схилились,

Втративши силу надійну свою.

Попелом, як снігом білим, покрились,

Та не зламались в нерівнім бою.

 

Вірю і я: неодмінно настане

Свято весни і шляхам, і степам.

Світло й тепло рідне ліками стане

Звільненим селищам, селам й містам.


 

 

Ще схожі публікації:

З людьми і для людей
Стрілка годинника показувала о пів на дев’яту ранку, коли я зайшов до адміністративної споруди Дробишевого. - А де Віктор Миколайович? - цікавлюсь у головного спеціаліста міської ради І.М. Погуляй....
В пам'ять харківським лауреатам Національної премії України
В кінці березня на Будинку письменників у Харкові було відкрито меморіальну дошку харківським письменникам - лауреатам Національної премії України імені Т.Г. Шевченка: Костю Гордієнку, Степану Сапеляк...
ДУМКИ НАПЕРЕДОДНІ ВИБОРІВ
“Така влада нині В рідній Україні: Собі бубочки, а людям — макуха. Собі — ікра чорна, а нам — локшина на вуха. А ми тую владу поміняємо. Кращих поміж гідних нині обираємо!” З сучасного українськ...
Газета “Донеччина” від 29 січня 2016 р. № 3 (15894)
В останні дні навдивовижу теплої осені 2015-го виповнилося 45 років, як від рук КДБ загинула художниця Алла Горська, яку називали душею шістдесятництва. У свій час в «Донеччині» ми неодноразово писали...
Часопис “Донеччина” від 24 листопада 2017 року № 38 (15967)
Ігор Зоц: «У Донецьку втратив одразу дві книгозбірні: одну вдома, що дісталася новим господарям разом з меблями, посудом, побутовою технікою і «зомбоящиком», а другу в розстріляному і згодом захоплено...
Часопис “Донеччина” від 15 вересня 2017 року № 33 (15962)
Нашим державним мужам поки що бракує політичної волі. Тому й досі важко працівникам військкоматів вручати повістки, – бажаючих воювати на Сході все менше й менше. Здавалося б, козацькі нащадки повинні...

The Author

Редакція "Донеччини"

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme