ОСТАП ВИШНЯ І ДОНБАС

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) відомий як патріарх українського гумору, майстер великої кількості дотепних гуморесок, якими зачитувалися декілька поколінь читачів.
Народився він 13 листопада 1889 року в Сумській області. Закінчив фельдшерське училище. Але література взяла гору: біля десяти років працював у газетах “Вісті” та “Селянська правда”, в журналах “Уж”і “Перець”. Репресований в 1933 році, він потрапив у списки ворогів народу як націоналіст, був засуджений до розстрілу, який замінили десятьма роками таборів у Комі АРСР. Звільнений у 1943 році, а реабілітований у 1955 році.
Його твори виходили мільйонними тиражами і користувалися чи не найбільшою популярністю серед народу (за кількістю виданих книг його випереджав лише Тарас Шевченко). На 1928 рік побачили світ біля тридцяти збірок Остапа Вишні, а тиражі видань наступних років досягли двох мільйонів.
Добре знав Остап Вишня донецький край і неодноразово тут бував. До того ж, маємо і його твори, які письменник написав на матеріалі шахтарського краю – це гуморески «Доісторичний струмент», «Здоровенькі були», «Ф’ю, ф’ю!», «Ти добич дай!». Окрім того, у творчому доробку Остапа Вишні є й гумористичний твір про невдалі виступи футбольної команди зі шахтарської столиці, якій через постійні поразки довелося розпрощатися із вищою лігою (надрукований в журналі «Перець»).
Знайомство з Донбасом почалось у майбутнього письменника ще з дитинства, правда, заочно. Його дядько Іван, материн брат, пішов на заробітки на шахти, а влітку щороку приходив додому допомагати на жнивах. Остап Вишня писав: “Ми, дітлахи, знали з його оповідань, що на Донбасі все чорне і що там глибокі ями, шахти, як упадеш, так тебе не видно, глибина, може, як у десять колодязів! Під землею коні живуть, що тягають вагонетки…а всі шахтарі з лампочками, і всі вони чорні, тільки зуби білі!..
– А горобці на шахтах є? – поцікавився сусідів Пилипко.
– Є! І теж чорні! – відповів дядько Іван…
І дуже нам тоді забажалося побувати на шахті, де горобці від людей не дуже тікають. Ми й побігли на шахту вдвох з Пилипком. Впіймано нас було за цвинтарем уже увечорі. Моя мати була з деркачем у руках, а Пилипкова – з віжками. Ми того ж вечора добре відчули, що нелегке було шахтарське життя! Аж смугами воно пішло у нас на тому місці, де в штанчатах у хлопчаків прорішка” (Гумореска «Ти добич дай!»).
Уперше побувати в Донбасі Остапу Вишні довелося у віці 39 років – було це у кінці березня – на початку квітня 1928 року, коли письменник-гуморист разом з Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Петром Панчем та Іваном Микитенком на запрошення Всеукраїнського комітету Спілки гірників приїхав до шахтарського краю. Спочатку були Ровеньки, а потім бригада письменників прибула на станцію Сіль, де в клубі соляної шахти імені Шевченка (поблизу Бахмута) зустрілися з гірниками. Як згадують учасники тієї зустрічі, всіх гостей робітники слухали з величезною увагою, особливо тепло зустріли свого земляка Володимира Сосюру та гумориста Остапа Вишню.
Петро Панч згадував, що “Остапа Вишню гірники зустріли щедрими оплесками й широкою усмішкою, значить, його фейлетони й гуморески, що друкувалися в пресі, випередили автора”. Того вечора Остап Вишня читав такі свої твори: “Що таке Україна”, “Розмова з Марсом”, “Що буде літ через п’ятдесят”, “Так нічорта й не вийшло”.
У той перший свій приїзд на Донбас Остап Вишня з товаришами побували на десяти шахтах і заводах, де зустрічалися з робітниками нашого краю, в тому числі виступали в Бахмуті, відвідали соляну копальню ім. Карла Лібкнехта біля Бахмута
Знайомство з шахтарським краєм Остап Вишня продовжив у 1929 році: газети повідомляли про те, що письменник побував у Костянтинівці, де виступав у клубі металургійного заводу ім. Фрунзе та кінотеатрі ім. Артема, а наступного дня – в Краматорську в театрі ім. Луначарського та в клубі будівельників. Навесні 1929 року Остап Вишня разом з П. Панчем, І. Сенченком та Л. Черновим побував у Дебальцевому, на початку 30-х років приїздив у Горлівку. І завжди робітники з радістю йшли на зустріч з гумористом і тепло його вітали.
Ув’язнення та війна не давали письменникові можливості зустрічатися з читачами. Але йому пощастило, він вижив і вже 22 серпня 1951 року разом зі своєю дружиною Варварою Олексіївною приїхав у Кадіївку в гості до свого давнього знайомого лікаря Михайла Шалабали; подружжя «здійснили «героїчний» переїзд з Києва до Кадіївки на «Побєдє» по розбитих дорогах». Як тільки в місті дізналися про приїзд Вишні, посипалися запрошення побувати на зустрічах в школах, на фабриках та заводах, на шахтах. Павло Михайлович, не зважаючи на хворобу, провів чимало зустрічей, в тому числі у Палаці культури ім. Горького і, звичайно, зустрічався з шахтарями. Саме тут він хотів розпочати написання циклу гуморесок під назвою “Шахтарські усмішки”. Вже на початку 50-х років знаходимо такі записи у щоденнику Остапа Вишні: “29 листопада, 51. Був цього літа (осені) на Донбасі… Ой, які хороші люди! Чудові!.. Вони, донбасівці, такі мудрі, такі чудові, що нас із з вами розсмішать… Ох і міцний горішок!”.
Зустрічі з шахтарями дали письменнику чимало матеріалу. Добре знаючи особливості шахтарської праці, вивчивши характер людей цього регіону, письменник зі знанням справи, з любов’ю до шахтарів у гуморесці «Ти добич дай!» Остап Вишня пише: “І кажуть у Донбасі також, що видавати вугілля із шахти слід не на гору, а на-гора, наголос на “а”. Це, так би мовити, преамбула…”. У творі відчувається не тільки любов письменника до трударів краю, а й турбота за покращення справи видобутку вугілля: “Остаточна задача кожного шахтаря, кожного робітника, техніка, інженера і службовця у Донбасі полягає в тому, щоб ота сама “добич” ішла “на-гора” і щоб отої самої “добичі” було щонайбільше… А от якраз тепер саме “добич” у Донбасі і шкутильгає. Малувато видається тепер “добичі на-гора”. І доводиться через те чорнявому Донбасові червоніти”. А щоб покращилася “добич” і Донбас не червонів, письменник пропонує брати приклад з бригади гірників Івана Бридька, начальника дільниці №1 шахти 5-6 імені Димитрова. Наразі місто Димитров перейменоване на Мирноград і його жителям мабуть цікаво дізнатися про зв’язок з класиком українського літературного гумору.
Гумореска «Ф’ю, ф’ю!» розповідає про недоліки в роботі торгівельних організацій міста Єнакієве на Донеччині. Гумореска була надрукована в журналі «Перець» за 1952 рік. На той час у місті майже неможливо було купити меблі. Скоріше всього, керівникам торгових організацій Єнакієва погано займалися завозом меблів до магазинів свого міста. Адже в інших містах, які називає автор (Сталіно, Горлівка, Харків) меблі були.
Місцем подій, які розвиваються у гуморесці «Здоровенькі були», є місто Костянтинівка. Головний герой – директор цегельного заводу, який постійно лається на робітників, часто нецензурною лексикою. Ображені та принижені, ті масово звільняються з заводу. Ось такого керівника й пропечатав гуморист Остап Вишня у «Перці».
У середині 50-их років він часто хворів, навіть провів курс лікування в одній із лікарень Кадіївки. Обіцяних “Шахтарських усмішок” так і не вийшло.
Доля відвела Павлу Губенку 67 років – помер він від серцевого нападу 28 вересня 1956 року. Київську квартиру, де проживав класик з дружиною, онука Мар’яна Євтушенко продала. Новими господарями стали, до речі, люди з Донецька.
До цього можна додати, що серед лауреатів Всеукраїнської премії імені Остапа Вишні став наш земляк, письменник-гуморист з Донецька Павло Кущ. Таким чином, ми маємо ще декілька краєзнавчих аспектів, що підтверджують зв’язок імені Остапа Вишні з Донбасом.


Валерій Романько, член НСПУ.
м. Слов’янськ


 

Ще схожі публікації:

Газета “Донеччина” від 29 січня 2016 р. № 3 (15894)
В останні дні навдивовижу теплої осені 2015-го виповнилося 45 років, як від рук КДБ загинула художниця Алла Горська, яку називали душею шістдесятництва. У свій час в «Донеччині» ми неодноразово писали...
Часопис “Донеччина” від 15 лютого 2018 року № 2 (15982)
У Краматорську, який, на мою думку, ментально залишається вели- ким заводським селищем зупинки у нових тролейбусах оголошують українською мовою. Такими ж говіркими тут зробили світлофори в самісіньком...
Привид Моворосійська досі ходить поміж териконами
  Спочатку полонили наше слово …Тролейбус неквапом чалапав колесами по асфальту, немов калошами великого розміру. Двері відчинялися й зачинялися, і невдовзі салон нагадував діжку, яку, аби ...
ЧИ ГОТОВІ МИ ДО НОВИХ ВИКЛИКІВ, АБО ЯК ПІДСИЛИТИ МОВЛЕННЯ?
Мабуть, зовсім випадково збіглися в часі дві події: 2 квітня в Києві відбулися слухання у Комітеті Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики на тему «Про забезпечення стабільного...
Краєзнавці вшанували В. Сосюру
Наприкінці січня зусиллями ГО "Українська Ініціатива", за підтримки ГО "Фабрика думки Донбас", відбувся захід до 120-річчя з дня народження Володимира Сосюри у місті Сіверську (Бахмутський район, Доне...
Олександр Клімов -- справжній актор донецького театру
Справжній актор - це, поза сумнівом, особа, визначена Богом. Олександр Клімов - соліст Донецького національного академічного театру опери та балету - відпрацював тут вже 20 театральних сезонів. Красою...

The Author

Валерій РОМАНЬКО

Залишити відповідь

Донеччина © 2016 Frontier Theme