Патріот

Цей рік – ювілейний в біографії відомого письменника, публіциста, громадського діяча, великого патріота рідного краю Г. П. Данилевського.
Григорій Петрович – наш земляк. Він народився 26 квітня 1829 року в селі Данилівка Барвінківської волості Ізюмського повіту Слобідсько-Української (у 1835 році перейменована на Харківську) губернії в садибі батькової сестри. Дитинство і значна частина його життя пройшли в родовому маєтку – у селі Пришиб Зміївської волості того ж повіту. Оскільки й Слов’янськ на той час і ще майже століття був у складі Ізюмського повіту, ми вважаємо Г. П. Данилевського своїм земляком.
Коли Гриші ще не було й десяти, помер його батько, відставний поручик. Через якийсь час мати Григорія вийшла заміж за генерала М. М. Іванчишина – Писарєва, який служив у Чугуївському уланському полку. Вітчим відвіз пасинка в Москву, влаштував на навчання у Дворянський інститут, в якому свого часу навчалися В. Жуковський, О. Грибоєдов, М. Лермонтов.Саме в інституті він написав перші вірші.
У 1846 р. Г. П. Данилевський вступає в Петербурзький університет, де вивчає економіку. Але не покидає й заняття поезією, літературою. 1850 року Григорій Петрович успішно закінчує університет і влаштовується в Міністерство народної освіти канцеляристом, а через рік став чиновником з особливих доручень при міністрі. Ця посада дозволила йому побувати у тривалих відрядженнях в Приазов’ї, в Харківській, Полтавській та інших губерніях. Там він вивчав умови життя і побуту, збирав історичні матеріали, зразки народної творчості, які використовував в оповіданнях, повістях, романах.
За сім років служби Г. П. Данилевський одержав досить високий чин надвірного радника ї… подав у відставку. Це, як він пояснював, щоб повністю віддатися літературній діяльності. Поселився він у родовому маєтку Пришиб, але часто бував у Данилівці, де народився. Там познайомився з поміщиком Ф. В. Бантишем. Той запросив до себе у Прелесне (нині Слов’янського району). Сподобалася Григорію і садиба, і парк, і озеро. Та найбільше – дочка Федора Васильовича. От і зачастив він у Прелесне, подовгу жив там, писав, гуляв з Надією. Справа йшла до весілля, але… З монастиря прибула черниця з листом ігумені, яка вимагала від матері виконати обіт – віддати дочку в монастир. Надія разом з матір’ю проплакала всю ніч, а вранці її відправили служити Богу.
Важко переживав Григорій Петрович розлуку з коханою. До самозабуття поринув у громадську роботу.За дорученням міністра освіти відвідав й описав більше двохсот шкіл Харківської губернії, зокрема й Слов’янська.
У 1867 р. Харківське губернське земство спорядило до столиці депутацію, до якої увійшов і Г. П. Данилевський. Вона мала добитися дозволу на будівництво Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Григорій Петрович в статтях, що публікувалися в газетах Харкова і Петербурга, доводив необхідність будівництва цієї залізниці. В одній із них говорилося: «Мільйони пудів солі підуть через Харків з портів Азовського моря, Генічеська і Слов’янська (у 1865 році її було відправлено на північ 2364000 пудів) і у Харкові вона буде продаватися замість 80 коп. по 40 коп. з акцизом за пуд.Ця залізниця, нарешті, здешевить для Харкова підвіз продовольства. Взагалі ж вона поєднає інтереси родючого сільськогосподарського півдня з фабрично-торговельною… північчю!»
Аргументи Г. П. Данилевського і земської депутації виявилися переконливими. Міністерство шляхів дало дозвіл на будівництво залізниці.
Чимало зусиль довелося докласти, щоб підкорегувати проект залізниці, прокласти її через рідні місця, забезпечити їх розвиток. Спочатку передбачалося, що зі станції Дубове залізниця візьме курс на південний схід через центральний Донбас на Таганрог. Григорій Петрович доводив, що залізницю треба прокласти через Барвінкове і Слов’янськ, щоб забезпечити вивезення зерна і солі, сприяти розвитку бальнеологічного курорту. Вагомим його аргументом була згода місцевих поміщиків безплатно передати землю під залізницю. Подіяло!
Офіційно будівництво розпочалося одночасно по всій лінії Бєлгород – Харків – Барвінкове – Слов’янськ 5 травня 1868 року. А вже в грудні 1869 р. перший потяг прибув на станцію Слов’янськ, споруджену за чотири версти від центру міста.
Слов’янці надіслали Г. П. Данилевському письмову подяку «за труди під час переговорів міста з будівельником залізниці відносно наближення до Слов’янська залізничної станції». На жаль, оце і все, чим віддячили слов’янці своєму благодійнику. Імена поміщиків, які передали по кільканадцять десятин землі під залізницю, увічнені у назвах станцій – Язикове, Бантишеве, Шидлівська, – а ім’я Г. П. Данилевського, його заслуги забуті.
Наш відомий краєзнавець І. М. Овчаренко у книзі «Літературне Придінців’я» (1994 р.), в публікаціях в газетах «Вісті» та «Донеччина» пропонував увічнити пам’ять відомого письменника і громадського діяча в Слов’янську та Прелесному, де він часто бував, писав свої знамениті історичні романи.
Неодноразово пропонувалося оголосити садибу поміщиків Банташів у Прелесному, чи не єдину у Східній Україні, що благополучно пережила і революції, і війни, пам’ятником історії та культури. Здавалось би, за це мали б перш за все виступити керівники Донецької залізниці, які тривалий час використовували садибу як центр оздоровлення дітей. Ні, мовчать! А тим часом споруди руйнуються, дерева всихають, озеро перетворюється в болото.
У 2011–2012 роках, коли за програмою підготовки до футбольного Єврочемпіонату йшла реконструкція залізниці, зокрема й стпнції Слов’янськ, місцеві краєзнавці запропонували встановити пам’ятний знак з таким написом: «Станція Слов’янськ збудована в 1869 році на Курсько-Харківсько-Азовській залізниці завдяки й старанням письменника і громадського діяча Григорія Петровича Данилевського (1829–1890)». Художник О. К. Рогов відповідний проект розробив, але… дозволу керівництво Донецької залізниці не дало. Та активісти не втрачають надії, що доб’ються увічнення пам’яті Людини, яка так багато зробила для розвитку рідного краю в цілому й Слов’янська зокрема. Перший крок зроблено: вулиця, що тягнеться від залізничного вокзалу аж до машметівського переїзду, названа ім’ям Данилевського.