Неопубліковані раніше нотатки журналіста Ігоря Зоца про трагічні події в Донецьку п’ять років тому і роль у них медіа.
На 11 травня 2014 року, коли в Донецькій області відбувся псевдореферендум «ДНР» місцеві медіа, за винятком кількох газет, або припинили роботу, або перейшли на бік бойовиків.
За словами Ігоря Зоца, на той час редактора єдиної українськомовної обласної газети «Донеччина», події «Руської весни» його видання висвітлювало достатньо змістовно, всебічно і патріотично, адже на очах відбувалося відторгнення частини України. Звичайно, зусиль небагатьох місцевих медіа було недостатньо для інформаційного спротиву агресору, але журналіст вважає, що свій професійний і громадянський обов’язок вони виконали. Всю інформацію, які мали друкували в газеті, яку випускали двічі на тиждень, а що не потрапляло на шпальти в «Донеччині» і мало суспільний інтерес, Ігор Зоц передавав колегам у київські видання.
Деякі уривчасті і несистемні спостереження, думки чи враження з місця подій п’ятирічної давнини дивом збереглися після вимушеного виїзду журналіста з окупованого Донецька. Вони певним чином передають атмосферу тих драматичних днів.
У нас відбирають Вітчизну – хіба не зрозуміло. Чужі люди зі зброєю хочуть, щоб ми стали жити за їхніми правилами.
Загравання з проросійськими маргіналами Донецької міськради в особі секретаря С.Богачова і його попередника на цій посаді федераліста-нардепа М. Лєвченка триває. Що відпрацьовується?
Ігноруючи вимоги центральної влади за підтримки міськради Донецька і нардепів-регіоналів, продовжують транслювати російські телеканали донецькі оператори: ТРК «Горизонт», «Надєжда», ДонАпекс, Матриця і Теленет, а також Бітнет у Добропіллі (15 квітня 2014).
Вірять телебаченню чужої країни, радіють, що стільки українців постріляли, чекають на «бандер», а їх усе немає.
Агресивний проросійський натовп… Говорити неможливо, нічого не слухають і лізуть битися.
Виходить, що зненависть донбасівців до української влади сильніша, ніж до терористів, які реально катують людей, прикриваючись боротьбою за «ДНР».
«Навіщо мені сусіди, які лізуть в мій дім і хочуть у ньому жити?», – коментар на «ОстроВ» невідомого (24.03.2014).
Чому російські борці з бандерівцями їдуть воювати в регіони України, де бандерівців ніколи не було, і перемагають там банки і магазини? (Цитата не моя, але правильна).
Біля будівлі донецької СБУ стоїть «православна армія Донбасу» – у багатьох типовий російський акцент, відзначають «Новости Донбасса» (20.05.2014).
«Мирні загарбники», – оксюморон жителя Донецька, який не назвав себе (4.03.2014).
Журналіст Павло Шеремет коментує в березні заяву з Москви президента-втікача щодо розстрілів на Майдані:«Он так и не понял, что произошло и, наверное, считает, что люди сами себя убивали».
А жителів Донбасу взагалі-то не запитували, чи потрібен нам їхній триколор, що це за така демократія «по-русски»? Вертайтеся до себе в РФ і там влаштовуйте погроми.
Одна з газет, що входить у холдинг Р.Ахметова змінила акценти в своїй редакційній політиці: добряче полякавши обивателя міфічними «бандерівцями» тепер розкручує «Правий сектор», якого тут теж реально немає.
Тижневик «Донецкие новости» (16.04.2014) з холдингу Р.Ахметова називає свого власника «непререкаемим авторитетом», а в матеріалі «Бунт» у підзаголовку пише про «повстанцев», серед яких люди різні… Так, усякі там, але російських «туристів», яких більшість, газета не помічає. Втім, визначення бойовиків як «повстанців» набуло широкого поширення в місцевих ЗМІ під час боїв за Слов’янськ. Також бойовиків називає «ополченцями» газета «Донбасс» одну з інформацій друкує під заголовком «Ополченці» приросли козаками і «фаготами» (8.05.2014).
Але загалом серед усіх газет саме «Донбасс» найбільш об’єктивно інформував про події: видання не побоялося написати і про добровольчий батальйон «Донбас» і про втрати терористів під час першого бою за Донецький аеропорт 26 травня і про вибори Президента України, що на деяких дільницях області все-таки відбулися.
Наразі в Донецьку вже місяць безкарно діють проросійські бойовики:вбивають і б’ють донеччан, захоплюють держустанови і сіють страх. Прикро за деякі ЗМІ, що відверто підігрують екстремістам друкуючи неперевірену інформацію і не називають речі своїми іменами: ситуацію в Донецьку накручують саме з «братської» країни. Навіть убивство 13 березня 22-річного донеччанина Дмитра Чернявського, який мітингував за Єдину Україну не змусило місцеві газети чітко написати: в центрі міста вбивають за громадянську позицію. Більшість ЗМІ навіть не назвали прізвище загиблого.
Не називаючи проросійські провокації антидержавними ЗМІ сприяють агресору. Змовчали – значить підтримали.
Про те, як царювали землячки, що бігом втекли з України донеччани так і не дізналися – навесні 2014 обласні та місцеві медіа про обікрадену державу повідомляли мляво, навіть про скарби Межигір’я.
Сьогодні (8 квітня 2014) вони влаштували погром в головному офісі нашої обласної влади, а завтра вони прийдуть до вас додому.
А де улюблене обласною владою Московське земляцтво Донбасу на чолі з М.Луньовим і Й.Кобзоном. Де їх голос на захист України – неньки і Донеччини? Адже якщо війна – Донбас постраждає в першу чергу.
Звертаюся до найвідоміших артистів краю: А.Коробко, Ю.Кукузенко (директор цирку), В.Пісарєв,«Зірки балету» – чому мовчите? (згодом названі митці співпрацюватимуть з «ДНР» – І.З.).
Бутафорна «ДНР» робить заяви про реєстрацію…євреїв(?).Бутафорний уряд використовують як ширму: немає жодної особи, відомої в Донецьку.
Немає «бандер», а є агресори, які залякують нас, влаштовуючи безлад. Інформація про безчинства росіян у місцевих ЗМІ майже відсутня. Наприклад «Вечерний Донецк» щономера звітує ледь не про кожен крок «проросійських активістів». Ось вони добивають у центрі міста лежачих проукраїнських мітингарів, хвацько розбивають зірваний з будівлі ОДА герб України, відправляються на вокзал, щоб зустріти поїзд зі Львова з «бандерами» тощо. Вся інформація подається з фотоілюстраціями і неодмінно в кадрі – прапорці РФ чи «ДНР». Про те, що в місті та області є багато людей, що відстоюють єдність України майже не повідомляється.
Жодна область не закликала вводити війська іншої країни.
Але чи можна звинувачувати, якщо в значної частини населення немає відчуття України, немає патріотизму, якщо все одно де жити, лишень би «кормілі» та «развлєкалі». Є пристосуванство суспільне, побутове, погодимося, що це і є журналістика подібна до другої відомої професії.
Насильством шлях до любові і злагоди не вимостиш.
Війна призведе до великих трагедій, зокрема і для мільйонів російсько-українських сімей.
Донецька міськрада голосує за новий топонімічний об’єкт – «Сквер пам’яті загиблих бійців «Беркута». «Якщо так і далі піде, то під наглядом озброєних людей в масках Донецька міськрада проголосує за розстріл суддів гаагського трибуналу», – написав у Твіттері Антон Наголюк.
Поки українська армія не стріляла – відбирали зброю і хором реготали: «от лохи». Перестали підпускати – «убивці», – пише невідомий автор на «ОстроВ».
17 квітня в Донецьку відбувся найбільший і останній мирний мітинг, який якось оживив згасаючу надію на те, що вдасться вистояти. «Донецький патріотизм – не міф» – під таким заголовком я надрукував статтю в «Донеччині» 25 квітня, вона потрапила в соціальні мережі, а вже наступного вечора нам додому потелефонував з Молдови Іван Сорочинський, ще студентський товариш зі словами підтримки після прочитання статті. «Ми в себе так розуміємо: після Криму – ваш Донбас, потім вся Україна, а ми – наступні. Так що тримайтеся!» – сказав Іван.
Наприкінці квітня обласна державна телерадіокомпанія, яка постійно надавала ефір відомим донеччанам у програмі «Єдина країна» припинила роботу під дулами автоматів бойовиків. Вони якось підозріло легко, як до рідного дому потрапили до об’єкта під охороною і вже на другий день включили один з російських телеканалів з емблемою «ДНР» і агітацією за референдум.
Майже в один і той же день, як захопили ОДТРК, були злодійськи розгромлені редакції в Торезі (редакцію «Горняк» Анатолія Постнова закидали вночі «коктейлями Молотова) і Костянтинівці. Після погроз фізичної розправи Анатолій Герасимчук, редактор незалежного «Донецкого аргумента» припинив випуск газети. Причина: висвітлення діяльності сепаратистів не таке, як вони того бажають.
30 квітня 2014 «Донеччина» на першій шпальті друкує відкритого листа Президенту РФ В.Путіну від жителя Слов’янська і нашого власкора Віктора Скрипника з вимогою забрати своїх терористів з міста і не втручатися більше в життя сусідньої країни. Місто перебувало в заручниках у бойовиків, місцеві газети не виходили, але пошту з Донецька ще доставляли, статтю Віктора Петровича прочитали і при зустрічі дякували, віддаючи належне мужньому вчинку журналіста. Зізнаюся, непокоївся за безпеку ветерана, але він на публікації наполіг:
«Ми не повинні кого-небудь боятися на своїй землі».
Адміністрація Палацу культури імені Шевченка в Донецьку відмовилася надавати сепаратистам приміщення для псевдореферендуму 11 травня.
Міська газета Харцизька «Родина» (15.05.2014) виходить із звітом на двох шпальтах під заголовком «Референдум: небачений сплеск народної ініціативи», де йдеться про голосування під час якого «харцизяни продемонстрували незвичайну згуртованість і єдність». Газета, що виходить російською, підсумки голосування на окремих дільницях подає українською мовою як «офіційну інформацію харцизької теркомісії ДНР». Так ось у таблиці є адреса дільничної комісії, чисельність виборців, скільки проголосувало і їх відсоток. Дані про «за» чи «проти» відсутні взагалі, зате звіт рясніє словами «свято», «радісний настрій», «свято на обличчях і в душах». Серед світлин, що ілюструють радість жителів Харцизька, які підтримали «акт про державну самостійність ДНР» – молодята у весільному вбранні з групою бойовиків у балаклавах. «Харцизьке весілля за день до референдуму біля виконкомівських барикад», – підпис. Жодного натяку на те, що так званий референдум незаконний і антидержавний в газеті немає. Відсутні і коментарі людей, які не схвалюють дії сепаратистів.
Якщо рахувати від 1 березня, коли російські «туристи» почали розгойдувати ситуацію в Донецьку – всього 40 днів знадобилося сепаратистам, щоб захопити будівлю ОДА, 55 – щоб захопити державний телецентр, практично всі ТРК. Міські і районні газети або припинили свій вихід, або як «Дружковский рабочий» та «Родина» пішли служити незаконним збройним формуванням. До кінця травня залишалися з Україною і виконували свій професійний обов’язок «Донбасс», «Донеччина» і певним чином «Вечерний Донецк», який не приховував своїх симпатій сепаратистам. Щоправда це врятувало редактора «Вечірки» від наїзду бойовиків 2 червня. Наступного дня і на День журналіста 6 червня жодна з цих газет не вийшла…
Ще майже місяць після того як в Донецьку не стало місцевих газет, поштарі доставляли передплатникам деякі столичні видання,зокрема «День» і«Сільські вісті».
«Кримський сценарій на Донбасі не пройде», – слова Сергія Тарути, голови Донецької ОДА цитували не тільки ми і вірили в це. Та сталося не так як у Криму, а набагато гірше…
Підготувала Наталія Коваленко.
Донецька область.
Ще схожі публікації:
Упродовж двох днів у грудні 2016 року в Святогірську проходила ХІ наукова конференція «Сібільовські читання». Її організаторами виступили працівники комунального закладу «Державний історико-архітекту...
Розум підказує: ми всі – не вічні, колись та прийде кінець кожному. А серце не сприймає – померла мама. Згадалися рядки поета з Луганщини Івана Світличного: Наснилось, неначе згасло сонце, І ...
29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України Цими днями на території Лиманської громади на Донеччині відбулос...
Напередодні 71-ї річниці нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз в редакцію «Книги Пам’яті України» по Слов’янську і району надійшло повідомлення, що у Воронезькій області (РФ) знайшли останки...
Генерал-лейтенант Олександр Сирський привітав із прийдешніми святами, Днем Незалежності України і Днем Державного прапора України, військовослужбовців, які виконують завдання в районі Операції об’єдн...
Творчість Павла Тичини, зрісши на національному ґрунті, увібравши в себе кращі традиції української поезії, уснопоетичної народної творчості, має яскравий, своєрідний характер. Музика його поезії, яск...
