До історії будівництва каналу Сіверський Донець–Донбас

Донбас – край вугілля та енергії, металу та машин, край працьовитих людей, один з найбільш економічно розвинутих регіонів України. Бурхливий розвиток індустріалізації Донбасу, що відбувся наприкінці ХІХ–початку ХХ ст., значно виснажив запаси прісної води. Оскільки Донбас є височиною, великі річки обминають регіон: на заході – Дніпро, на півночі – Сіверський Донець, на сході – Дон. Десятиліття поспіль основним джерелом водопостачання був Сіверський Донець, що живив населені пункти, великі промислові підприємства та сільське господарство. Вже до середини ХХ ст. по всьому Донбасу відчувається справжній водяний голод – зі зростанням промисловості, міст та їх благоустроєм масштаби використання водних ресурсів настільки збільшилися, що річка не в змозі була забезпечити усі потреби.
Ще у 1930 році для здійснення централізованого водопостачання було створено «Донбасводтрест». У 1930–1938 роках Харківським відділенням «Водоканалпроєкту» проводилися дослідження впливу зарегулювання стоку річки Сіверський Донець на режим підземних вод та роботу водозаборів, проводилися роботи з розвитку водопостачання. Під час Другої світової війни були знищені греблі водосховищ, насосні станції, лінії електропередачі та зв’язку. Розпочався відновлювальний період – відбудовано сотні кілометрів магістральних водопроводів, низку гребель. Однак всі ці заходи не вирішували проблему нестачі води краю. Науковий аналіз усіх можливих варіантів водопостачання західних та центральних районів Донбасу свідчив про те, що тільки використання великих мас води з Дніпра або Сіверського Дінця можуть вирішити цю проблему.
У 1954 році Постановою Ради Міністрів СРСР було прийнято рішення про будівництво каналу Сіверський Донець–Донбас. Рівно 65 років тому, у серпні 1955 року, відбувся урочистий початок будівництва каналу. У проєктуванні такого складного об’єкта брала участь низка організацій. Початковий проєкт каналу було розроблено Особливим конструкторським бюро Московського інституту «Гідропроєкт». А у 1960-х роках їх харківськими колегами з «Укргідропроєкт» розроблено проєкт збільшення пропускної спроможності каналу.
У Центральному державному науково-технічному архіві України (ЦДНТА України) зберігається проєктна документація, в якій знайшли відображення процеси створення та реконструкції каналу Сіверський Донець–Донбас. Розробником документації було Українське відділення проєктно-розвідувального та науково-дослідного інституту «Гідропроект» ім. С.Я. Жука (тепер – ПРАТ «УКРГІДРОПРОЕКТ»). Ця організація має довгу і славну історію – створена у 1927 році як Водне бюро для дослідження річок України ВРНГ УРСР, протягом більше ніж 90 років займається гідроенергетичним та водогосподарським будівництвом в Україні та закордоном.
Канал Сіверський Донець–Донбас – унікальна гідротехнічна споруда, що поєднує річки Сіверський Донець та Кальміус. Будівництво було завершено в рекордно короткі строки – з 1955 до 1957 роки, а вже у 1959 році введено в експлуатацію весь комплекс водогосподарських споруд. За свідченням архівного документа «Матеріали з огляду каналу Сіверський Донець–Донбас та споруд на ньому» за 1963 рік, загальна довжина водної артерії становила 131,6 км, простягнувшись від селища Райгородок до Донецька. Пропускна властивість у літній період становила 25 м3 на секунду, а в зимовий – 18 м3. Цікавою особливістю було поєднання традиційного наземного каналу з величезними трубними мостами – дюкерами, що простягаються на 26 км. У гідротехнічний комплекс входили: водозабірний гідровузол, магістральні трубопроводи протяжністю більше 200 км, 4 насосних та 7 фільтрувальних станцій, 13 регулюючих споруд тощо. З роками споживання води з каналу з 1958 до 1965 рр. зросло з 46 млн кубометрів до 442 млн кубометрів води на рік. Для безперебійної роботи було створено п’ять водосховищ: Артемівське, Волинцівське, Верхньо-Кальміуське Горлівське і Карлівське. Усі резервні водосховища оснащені власними насосними станціями.
На початку 1960-х років, у процесі експлуатації каналу, фільтрація води викликала підйом рівня ґрунтових вод, що призвело до значних змін інженерно-геологічного стану ділянки, Укргідропроєктом були проведені дренажні системи для усунення зсувів. Однак у 1965 році зсув активізувався знову, що становило загрозу нормальній експлуатації каналу.
Одночасно з тим, у зв’язку з розвитком усіх галузей господарства у Донецькому регіоні, потреба у воді значно перевищила розраховану подачу. Тож, у 1966 році, Харківський Укргідропроєкт розробив проєктне завдання на реконструкцію та збільшення пропускної властивості каналу. Цифри, що вказані на архівних документах, дійсно вражають: проєктувальники довели пропускну властивість каналу з 25 кубометрів на секунду до 32 м3. Чотири насосні станції здатні були підіймати воду на висоту до 200 метрів. У 1972 році було завершено реконструкцію каналу, подача води у маловодний рік становила 855 млн м3, у тому числі 275 млн води постачалося у Сіверський Донець з Дніпра.
Проте навіть такі заходи не задовольнили спрагу промислового Донбасу. У 1980 році дефіцит води Донецької області досяг 770 млн м3 на рік. Було розроблено другу реконструкцію каналу з доведенням пропускної властивості до 43 кубометрів на секунду за рахунок розширення вузьких місць на каналі та шляхом будівництва нових насосних станцій, ниток дюкерів. Було заплановано 2 черги реконструкції каналу. У 1981 році введено в експлуатацію першу чергу, однак будівництво другої черги так і не було реалізовано.
На сьогоднішній день проблема водопостачання Донецького регіону стоїть не менш гостро. Внаслідок бойових дій на Донбасі системи водопостачання краю знаходяться в аварійному стані. Від функціонування каналу Сіверський Донець–Донбас залежить надійність та ефективність живлення водою населених пунктів, промислових та аграрних підприємств. Документи ЦДНТА України можуть стати у нагоді при відновленні надійної роботи та дослідженні історії водяної артерії промислового серця України.