ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР 2021 ВІД «СТАРОГО РУДНИКА»

 

Покровськ за всіма ознаками молоде місто, йому немає і 150 років. За свою недовгу історію місто неодноразово змінювало свою назву. Гришине, Постишеве, Красноармійське, Красноармійськ і нарешті Покровськ. Але яким би ім’ям воно не називалося, для його жителів, воно назавжди залишиться просто рідним містом. Більшість з них тут народилася, саме тут пройшли їх дитинство і юність, багато хто тут почав свою трудову діяльність. У багатьох тут народилися їх батьки, дідусі і бабусі…
Своєю появою місто зобов’язане будівництву Катерининської залізниці (1881-1884 роки). Саме тоді на теренах сучасного Покровського району і побудували залізничну станцію Гришине. Згодом навколо цієї станції виникло селище, в якому проживали робітники і службовці станції, торговці і підприємці, ремісники та інші обивателі. З самого початку своєї історії це було багатонаціональне поселення. В селищі були православний храм, синагога і молитовний будинок католиків. На базарній площі торгували українці, євреї, татари та греки. Жителі селища працювали на парових млинах, які належали німцям. Серед керівництва станцією було багато поляків і росіян. Серед видатних особистостей, які тоді мешкали в селищі, с іменами яких пов’язана історія міста, були українець Микола Леонтович, поляк Адам Яблонський, єврей Абрам Ліпшиц, німець Петер Унгер, грек Яків Максіманджі, росіянин Олексій Сергєєв…
У 1913 році населення залізничного селища при станції Гришине становили 7937 осіб, з них українців – 2271, росіян – 2863, євреїв – 1668, поляків – 79, німців – 39, греків – 39, татар – 8 та інших.
По-різному склалася подальша доля жителів селища. У більшості, на превеликий жаль, вона трагічна. Були в історії міста і єврейські погроми, і акти насильства по відношенню до німців, були і гоніння на іновірців, і репресії проти греків і поляків. Долі багатьох українців і росіян теж були не безхмарними. Дуже багато хто загинув в лихоліття революційних подій 1917- 1921 років, не пережив чорні роки сталінських репресій, роки фашистської окупації. Ті, що вижили, в більшості випадків, змушені були з різних причин назавжди покинути рідне місто …
Ідея створення Історичного календаря «Багатонаціональне Гришине та його жителі на початку ХХ століття» народилася у краєзнавців з мирноградського осередку НСКУ «Старий рудник», коли в їх адресу почали надходити повідомлення та дзвінки від нащадків героїв телесюжетів історико – краєзнавчого проекту «Джерела» ТК «Орбіта», присвячених історії залізничного селища Гришине. Але тоді не вистачало вихідних матеріалів для створення такого календаря. Тому краєзнавці вирішили почати цілеспрямовані пошуки нащадків тих, хто жив в селищі Гришине ще на початку ХХ століття. Пошуки перевершили всі очікування, бо відгукнулися Ізраїль, Німеччина, Польща, Кіпр, Австралія, Росія…
Вдалося знайти нащадків (правнуків і навіть онуків, точніше онучок) керуючого Західно-Донецьким рудником штейгера Олексія Сергєєва (Україна), купців Юди Невлера (Ізраїль, Австралія) і Абрама Ліпшиця (Україна), машиністів депо Люціана Поляковського (Кіпр, Росія) і Августа Карабієвського (Україна, Польща) та інших.
Сама ідея календаря і особливо персональні сторінки, присвячені дідусям і прадідам (прабабусям), були зустрінуті з захопленням і вдячністю у нащадків.
Однак виникли інші «проблеми». Про представників тієї чи іншої національності стало дуже багато матеріалів, а про других – дуже замало. Тому творці календаря змушені «ввести певні квоти» на представництво на його сторінках.
Слід відзначити, що цей Історичний календар – вже другий спільний проект мирноградської організації «Старий рудник» та Історичного музею міста Покровська. Саме музей надав світлини залізничного селища Гришине початку ХХ століття, за допомогою яких вдалося відтворити атмосферу того часу.
У створенні календаря прийняли участь краєзнавці Ірина Шинкаренко, Ольга Когтєва та Сергій Луковенко. До речі, це вже п’ятий історичний календар, створений «Старим рудником».



Сергій Луковенко.
Мирноград.


 

Ще схожі публікації:

Донбаський музей Василя Стуса єднає нас
У розвої націотворення та відході від маргіналізації духовних цінностей не останню роль відіграє музей. Зокрема, Донбаський музей Василя Стуса – культурний заклад, який провадить у життя шляхетні цілі...
Іван Дзюба: життєва співмірність з націєбудуванням
Іван Дзюба народився 22 липня 1931 року на Донеччині в чарівному селі Миколаївці, з якої доля його вела спочатку з рідними батьками до Оленівських кар’єрів (тепер Докучаєвськ), потім до Сталіно (Донец...
Часопис “Донеччина” від 3 березня 2017 року № 9 (15947)
Титанічні зусилля активістів і волонтерів влюбити в Україну місцеве населення Донеччини можуть піти намарне – ну як можна любити країну, влада якої постійно погіршує твоє життя. Тривала відсутність ад...
Зернятко істини сховане в «міцному горішку»
Донецький міський Будинок працівників культури, яким багато років керує Майя Калініченко, відкрив новий сезон у літературній вітальні. Попереду — чимало цікавих зустрічей із творчими особистостями. А ...
Донецькі сліди
У жовтні в Києві непомітно промайнула виставка митців із різних регіонів до Дня художника. Про неї дізнався постфактум із газет. Колеги з видання «День», зокрема написали, що увагу відвідува...
Здійнялася у них суєта – виганяють із книжки кота!..
Днями один із колег жартома й серйозно привітав із найкращою, за його словами, оцінкою моєї дитячої книжки в сусідній Росії. Виявляється, немало тамтешніх ресурсів у соціальних мережах буквально накин...

The Author

Редакція "Донеччини"

Донеччина © 2016 Frontier Theme