Покровськ за всіма ознаками молоде місто, йому немає і 150 років. За свою недовгу історію місто неодноразово змінювало свою назву. Гришине, Постишеве, Красноармійське, Красноармійськ і нарешті Покровськ. Але яким би ім’ям воно не називалося, для його жителів, воно назавжди залишиться просто рідним містом. Більшість з них тут народилася, саме тут пройшли їх дитинство і юність, багато хто тут почав свою трудову діяльність. У багатьох тут народилися їх батьки, дідусі і бабусі…
Своєю появою місто зобов’язане будівництву Катерининської залізниці (1881-1884 роки). Саме тоді на теренах сучасного Покровського району і побудували залізничну станцію Гришине. Згодом навколо цієї станції виникло селище, в якому проживали робітники і службовці станції, торговці і підприємці, ремісники та інші обивателі. З самого початку своєї історії це було багатонаціональне поселення. В селищі були православний храм, синагога і молитовний будинок католиків. На базарній площі торгували українці, євреї, татари та греки. Жителі селища працювали на парових млинах, які належали німцям. Серед керівництва станцією було багато поляків і росіян. Серед видатних особистостей, які тоді мешкали в селищі, с іменами яких пов’язана історія міста, були українець Микола Леонтович, поляк Адам Яблонський, єврей Абрам Ліпшиц, німець Петер Унгер, грек Яків Максіманджі, росіянин Олексій Сергєєв…
У 1913 році населення залізничного селища при станції Гришине становили 7937 осіб, з них українців – 2271, росіян – 2863, євреїв – 1668, поляків – 79, німців – 39, греків – 39, татар – 8 та інших.
По-різному склалася подальша доля жителів селища. У більшості, на превеликий жаль, вона трагічна. Були в історії міста і єврейські погроми, і акти насильства по відношенню до німців, були і гоніння на іновірців, і репресії проти греків і поляків. Долі багатьох українців і росіян теж були не безхмарними. Дуже багато хто загинув в лихоліття революційних подій 1917- 1921 років, не пережив чорні роки сталінських репресій, роки фашистської окупації. Ті, що вижили, в більшості випадків, змушені були з різних причин назавжди покинути рідне місто …
Ідея створення Історичного календаря «Багатонаціональне Гришине та його жителі на початку ХХ століття» народилася у краєзнавців з мирноградського осередку НСКУ «Старий рудник», коли в їх адресу почали надходити повідомлення та дзвінки від нащадків героїв телесюжетів історико – краєзнавчого проекту «Джерела» ТК «Орбіта», присвячених історії залізничного селища Гришине. Але тоді не вистачало вихідних матеріалів для створення такого календаря. Тому краєзнавці вирішили почати цілеспрямовані пошуки нащадків тих, хто жив в селищі Гришине ще на початку ХХ століття. Пошуки перевершили всі очікування, бо відгукнулися Ізраїль, Німеччина, Польща, Кіпр, Австралія, Росія…
Вдалося знайти нащадків (правнуків і навіть онуків, точніше онучок) керуючого Західно-Донецьким рудником штейгера Олексія Сергєєва (Україна), купців Юди Невлера (Ізраїль, Австралія) і Абрама Ліпшиця (Україна), машиністів депо Люціана Поляковського (Кіпр, Росія) і Августа Карабієвського (Україна, Польща) та інших.
Сама ідея календаря і особливо персональні сторінки, присвячені дідусям і прадідам (прабабусям), були зустрінуті з захопленням і вдячністю у нащадків.
Однак виникли інші «проблеми». Про представників тієї чи іншої національності стало дуже багато матеріалів, а про других – дуже замало. Тому творці календаря змушені «ввести певні квоти» на представництво на його сторінках.
Слід відзначити, що цей Історичний календар – вже другий спільний проект мирноградської організації «Старий рудник» та Історичного музею міста Покровська. Саме музей надав світлини залізничного селища Гришине початку ХХ століття, за допомогою яких вдалося відтворити атмосферу того часу.
У створенні календаря прийняли участь краєзнавці Ірина Шинкаренко, Ольга Когтєва та Сергій Луковенко. До речі, це вже п’ятий історичний календар, створений «Старим рудником».
Сергій Луковенко.
Мирноград.
Ще схожі публікації:
Серед авторів книги «Покровський район: подорож у минуле», яку презентували в Мирнограді – люди різних професій та поколінь, національностей та віросповідань. Але їх об’єднує одне – любов до рідного к...
«Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха» – закликав Драч і багато інших поетів впродовж сторіччя. Але наша українська на- тура і далі продовжу...
“Така влада нині В рідній Україні: Собі бубочки, а людям — макуха. Собі — ікра чорна, а нам — локшина на вуха. А ми тую владу поміняємо. Кращих поміж гідних нині обираємо!” З сучасного українськ...
Функційне навантаження мови в суспільстві. У сучасному полі Української Держави легко відчутні й пізнавані офіційно проголошувані кроки до посилення функційного навантаження української мови, її утвер...
Дні народження бувають різні й святкує їх кожен на свій смак. Викладачі та студенти філологічного факультету Маріупольського державного університету відзначили День факультету та кафедри української ф...
У пеклі наших доль не знаєш сам – ти бранець чи обранець. Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство. Вибираєм ми дорогу. І вона нас вибира. Лиш храм збудуй, а люди в нього...
