ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР 2021 ВІД «СТАРОГО РУДНИКА»

 

Покровськ за всіма ознаками молоде місто, йому немає і 150 років. За свою недовгу історію місто неодноразово змінювало свою назву. Гришине, Постишеве, Красноармійське, Красноармійськ і нарешті Покровськ. Але яким би ім’ям воно не називалося, для його жителів, воно назавжди залишиться просто рідним містом. Більшість з них тут народилася, саме тут пройшли їх дитинство і юність, багато хто тут почав свою трудову діяльність. У багатьох тут народилися їх батьки, дідусі і бабусі…
Своєю появою місто зобов’язане будівництву Катерининської залізниці (1881-1884 роки). Саме тоді на теренах сучасного Покровського району і побудували залізничну станцію Гришине. Згодом навколо цієї станції виникло селище, в якому проживали робітники і службовці станції, торговці і підприємці, ремісники та інші обивателі. З самого початку своєї історії це було багатонаціональне поселення. В селищі були православний храм, синагога і молитовний будинок католиків. На базарній площі торгували українці, євреї, татари та греки. Жителі селища працювали на парових млинах, які належали німцям. Серед керівництва станцією було багато поляків і росіян. Серед видатних особистостей, які тоді мешкали в селищі, с іменами яких пов’язана історія міста, були українець Микола Леонтович, поляк Адам Яблонський, єврей Абрам Ліпшиц, німець Петер Унгер, грек Яків Максіманджі, росіянин Олексій Сергєєв…
У 1913 році населення залізничного селища при станції Гришине становили 7937 осіб, з них українців – 2271, росіян – 2863, євреїв – 1668, поляків – 79, німців – 39, греків – 39, татар – 8 та інших.
По-різному склалася подальша доля жителів селища. У більшості, на превеликий жаль, вона трагічна. Були в історії міста і єврейські погроми, і акти насильства по відношенню до німців, були і гоніння на іновірців, і репресії проти греків і поляків. Долі багатьох українців і росіян теж були не безхмарними. Дуже багато хто загинув в лихоліття революційних подій 1917- 1921 років, не пережив чорні роки сталінських репресій, роки фашистської окупації. Ті, що вижили, в більшості випадків, змушені були з різних причин назавжди покинути рідне місто …
Ідея створення Історичного календаря «Багатонаціональне Гришине та його жителі на початку ХХ століття» народилася у краєзнавців з мирноградського осередку НСКУ «Старий рудник», коли в їх адресу почали надходити повідомлення та дзвінки від нащадків героїв телесюжетів історико – краєзнавчого проекту «Джерела» ТК «Орбіта», присвячених історії залізничного селища Гришине. Але тоді не вистачало вихідних матеріалів для створення такого календаря. Тому краєзнавці вирішили почати цілеспрямовані пошуки нащадків тих, хто жив в селищі Гришине ще на початку ХХ століття. Пошуки перевершили всі очікування, бо відгукнулися Ізраїль, Німеччина, Польща, Кіпр, Австралія, Росія…
Вдалося знайти нащадків (правнуків і навіть онуків, точніше онучок) керуючого Західно-Донецьким рудником штейгера Олексія Сергєєва (Україна), купців Юди Невлера (Ізраїль, Австралія) і Абрама Ліпшиця (Україна), машиністів депо Люціана Поляковського (Кіпр, Росія) і Августа Карабієвського (Україна, Польща) та інших.
Сама ідея календаря і особливо персональні сторінки, присвячені дідусям і прадідам (прабабусям), були зустрінуті з захопленням і вдячністю у нащадків.
Однак виникли інші «проблеми». Про представників тієї чи іншої національності стало дуже багато матеріалів, а про других – дуже замало. Тому творці календаря змушені «ввести певні квоти» на представництво на його сторінках.
Слід відзначити, що цей Історичний календар – вже другий спільний проект мирноградської організації «Старий рудник» та Історичного музею міста Покровська. Саме музей надав світлини залізничного селища Гришине початку ХХ століття, за допомогою яких вдалося відтворити атмосферу того часу.
У створенні календаря прийняли участь краєзнавці Ірина Шинкаренко, Ольга Когтєва та Сергій Луковенко. До речі, це вже п’ятий історичний календар, створений «Старим рудником».



Сергій Луковенко.
Мирноград.


 

Ще схожі публікації:

Українська мова і література в освітньому просторі Донеччини
    Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, роз...
Біль душі і стомлених сердець
«Що є добрим і що поганим, хто є ворогом і хто своїм, яким було минуле, яким є сьогодення, яким буде майбутнє - все це визначає суспільство, а не провідна ідеологія». Кирило ГАЛУШКО, «Український н...
Часопис "Донеччина” від 19 квітня 2019 року № 2 (15996)
«Українська ДонбасіЯ» Уривки з майбутньої книги. Українські сліди на окупованій наразі частині Донеччини – це не тільки пам’ятники Тарасові Шевченку, Іванові Франку та Богданові Хмельницькому, ф...
Свято українського слова у Слов’янську
  На Донеччині відбувся обласний відкритий конкурс читців, поетів і художників «Любіть Україну!», приурочений до 120-річчя Володимира Сосюри  За підсумками конкурсу «Любіть Україну!» автор...
У ДУШІ МЕЛОДІЯ РІДНОГО СЛОВА
  Донецький національний університет імені Василя Стуса, якому в липні 2017 року виповнюється 80 років, цьогоріч восени відзначатиме своє триріччя переміщення до гостинного Подільського краю –...
Великодня паска
Цими днями в Донецьку завершився перший в Україні конкурс великодніх пасок, у якому взяли участь представники 28 хлібозаводів з Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Луганська і, звичайно ж, господарі фес...

The Author

Редакція "Донеччини"

Донеччина © 2016 Frontier Theme