Або Що не так в історії краю
Збройному повстанню в Горлівці в грудні 1905 року було присвячено багато книг, нарисів та оповідань. Мабуть, найзнаменитіша книга серед істориків і краєзнавців «Дело о восстании на Екатерининской ж.д.» Сергія Анісімова (видання 1926 року), в якій дуже детально, поетапно, досить об’єктивно і ще не заангажовано розповідається про події 1905 року, які мали місце на станціях Гришине, Авдіївка, Горлівка, Ясинувата і інших. Тому немає сенсу переказувати ще раз те, що сталося в ті дні на станції Горлівка.
Мова далі піде про зовсім інше. Але на початку невелика історична довідка про двох учасників горлівського збройного повстання.
Одним з керівників горлівського збройного повстання у грудні 1905 року був Прохор Дейнега – завідувач залізничним училищем на станції Гришине. До речі, гришинська дружина залізничників, командиром якої він був, виявилася найбільш боєздатною і організованою. Двох гришинських дружинників ( В. Шмуйловича і П. Бабича) було страчено після придушення повстання. Сам Дейнега загинув під час повстання в Горлівці. Тоді ж була смертельно поранена (померла в поїзді) і його бойова подруга Лідія Доброва (учитель словесності в Гришинському училищі). Поховали П.С. Дейнегу на Гришинському залізничному кладовищі (це кладовище розташовувалося в районі сучасного вагонного депо станції Покровськ, і було знесене в роки радянської влади). Організацію його похорону взяв на себе … учитель музики в Гришинському училищі Микола Леонтович.
За спогадами дружини композитора К.Ф. Жовткевіч, саме Леонтович добився у влади дозволу поховати «кращого друга» в труні, оббитою червоною матерією. «Проходив похорон понуро, хоча натовп зібрався величезний. Лунали революційні пісні, були червоні прапори, але все це не піднімало настрій, а лише давило … » Поруч з ним поховали і Л.В. Доброву. У селищі Гришине вона проживала в будинку №19 по вулиці Залізничній.
У 1955 році була опублікована поема Павла Безпощадного «Дружини» (вона увійшла до збірника «Россыпи», а в 1961 році – до збірника «Донецкие просторы»). Твір «певца шахтерского труда» Іванова (це справжнє прізвище поета) був присвячений саме революційним подіям грудня 1905 року, які відбувалися на станції Горлівка. Дейнега і Доброва стали прототипами головних героїв поеми «Дружини». Відповідно – «товарищ Валега» і «медсестра Клава»
Сквозь сугробы, заверть снег
Едет пламенный Валега.
Он шахтерским дружным миром
Выбран нашим командиром…
У раненых светлеют лица
Полны и ласки, и любви
Хорошая, Родная, Наша
Из Гришино…
На цьому можна було б і поставити крапку, але… Що мне особисто найбільш здивувало в цій поемі? Головною діючою силою повстанців були залізничники Катерининської дороги. Згідно з хронологією подій , першими на допомогу горлівським повстанцям прибули дружини залізничників зі станцій Єнакієве і Харцизька (15 грудня), за ними – зі станцій Ясинувата і Дебальцеве (16 грудня), 17 грудня до них приєдналися дружини зі станцій Гришине і Авдіївка. Слід зауважити, що залізничників було не так вже і багато і тільки участь в цих подіях робочих горлівського машинобудівного заводу (в поемі – механічного) дало час дружинникам розраховувати на опір прибулим на станцію військам. Повстання було придушене з численними жертвами з обох сторін.
Зрозуміло, що поема – це художній твір і автор має право на вимисел і тому не слід чекати документальної точності при описі реальних подій грудня 1905 року. Але…
За радянських часів «Дружини» були представлені, як поема, присвячена повстанню … горлівських шахтарів в грудні 1905 року. Так шахтарі брали участь у страйку, але у відсотковому відношенні кількість шахтарів, які брали участь в бойових діях, мізерно мала. Є відповідні документи.
Незважаючи на це, в поемі саме шахтарі є ініціаторами повстання і його головними дійовими особами (про залізничників взагалі ані слова).
А ось, як описує той же С. Анісімов відносини страйкового комітету з шахтарями Горлівки:
«… турбували комітет під час страйку відносини з шахтарями, які представляють вельми горючий і дуже ненадійний матеріал, котрий як виявилося в деякій частині міг бути використаний супротивником, як організатор погромів».
В ході страйку залізничників представники рудничних робочих робили заяви, що вони приєднуватися до страйкуючих, але під час подій грудня 1905 року роботи на всіх рудниках Південно – Російського товариства не припинялися.
Молчали шкивы, застыли клети.
Не слышен эстакадный гул.
Висят канаты, словно плети
И террикон в снегу уснул.
Серед 96 осіб (переважно, це місцеві залізничники і робочі заводів), заарештованих після придушення повстання на станції Горлівка, було лише 9, які мали відношення до горлівських рудників (є поіменний список заарештованих – це штейгер, хімік, столяр, комірник, слюсар). Жодного забійника, саночника, наваловідбійника, коногона, кріпильника, тобто жодного шахтаря!
Задержанных вводят – вот он кузнец,
Литейщик, вот и шахтеры…
Про яких саме шахтарів і про яке саме повстання шахтарів йшла мова в поемі? Ось так і починався створюватися черговий радянський міф про «авангард робочого класу», про «Донбас, який ніхто не ставив…».
* * *
Я абсолютно впевнений, що ніхто з тих, хто дуже любить повторювати ці слова про Донбас, в своєму житті не прочитав жодного вірша їх автора та досі немає навіть гадки: звідки ж ці слова взялися і про що взагалі був сам вірш. Вірш «Донбассу жить…» написав радянський поет Павло Григорович Безпощадний (Іванов) в 1942 році, перебуваючи в Ленінабаді (з 1991 року – місто Худжанд в Таджикистані). Саме в цьому вірші є такі слова: «Донбасс никто не ставил на колени и никому поставить не дано!»
Ця фраза набуває особливої популярності щоразу, коли жителі східного регіону України стають перед історичним вибором: залишитися в своєму закостенілому стані – в своєму минулому – чи зробити новий, прогресивний крок, піти проти «системи» і свого минулого. Донбас тут же згадує, наскільки він сильний в своїй сталості: «ніхто не ставив на коліна!»
Це ми спостерігаємо і зараз, в ході війни на сході України. Коли фактично в кожному виступі представники Донбасу, постійно повторюють як мантру: «Донбасс никто…»
А закінчується цей вірш так:
И нет Отчизны чище и священней,
Где все сердца сливаются в одно…
И это сердце осеняет Ленин –
Великий светоч партии родной.
Тут, як то кажуть, без коментарів.
Сергій Луковенко,
Голова міської організації НСКУ «Старий рудник»
м.Мирноград
P.S. Автор висловлює щиру подяку пані І.Склокіній за допомогу при підготовці даного матеріалу.
Ще схожі публікації:
У рамках року Михайла Петренка, з ініціативи краєзнавців оголошеного Слов’янською міськрадою у зв’язку з 195-ю річницею з дня народження поета земляка та 150-річчям з дня його смерті, 7 вересня провед...
Сепаратизм на Донбасі в розпалі був у чотирнадцятому- п’ятнадцятому роках. Зараз наче трохи притихли, перейшли на шепіт, кукуються в шпаринах, наче таргани, а все ж не полишають своєї брудної справи. ...
21 вересня уже вп’яте у Слов’янській центральній міській бібліотеці в урочистій обстановці вручено загальнослобожанську літературно-мистецьку премію імені Михайла Петренка. Згідно рішення комісії з...
Напередодні Дня журналіста України у Слов’янську відбулася значна подія в житті майстрів пера та читачів – у центральній бібліотеці пройшов захід до восьмидесятиріччя обласної газети «Донеччина». Г...
На минулому тижні у столиці відбулася чергова Київська Міжнародна книжкова виставка, де серед інших представило свої новинки видавництво «Друкарський двір». Серед сотень інших книги зі Слов’...
У Словянську під час урочистостей з нагоди ювілею газети «Донеччина» редактор вручив представникам Національної гвардії, які дислокуються в місті книги і свіжу періодику. - Друковане слово теж підт...
