На Одещині, Кіровоградщині і Хмельниччині тренувалися охорона та пожежно-рятувальні підрозділи арсеналів, баз зберігання зброї й боєприпасів.
За легендою тренувань, диверсійна група ворога атакує склад в одному місці, здійснивши попередньо відволікаючий підпал в іншому.
Пожежна команда повинна ліквідувати загоряння. Підсилена бронетехнікою оперативна бойова група має прикрити роботу пожежників і знищити диверсантів.
За результатами тренувань командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-лейтенант Олександр Сирський надав високу оцінку підготовці та діям військовослужбовців. Він визначив завдання щодо подальшої роботи над забезпеченням надійної охорони складів, належних умов зберігання боєзапасу та якісної підготовки особового складу:
– Військовослужбовці діяли швидко, злагоджено і професійно. Видно, що в частині функціонує система підготовки особового складу. Зараз командування вживає заходів, щоби підрозділи, які охороняють бази зберігання зброї і боєприпасів, мали усе необхідне для цього.
– Протягом останніх років проведена колосальна робота. Але, звісно, нам ще є над чим працювати. Це стосується як облаштування сховищ, вдосконалення технічних засобів охорони, так і постійної інтенсивної підготовки особового складу. Оскільки безпека таких об’єктів – це людські життя, дрібниць тут не буває, – зазначив генерал-лейтенант Олександр Сирський, підсумовуючи результати тренувань.
Якщо в одних зонах можна працювати відносно «комфортно», розгортаючи шланги та заливаючи вогонь у повен зріст, то в інших – усе, як в бою. Чим швидше рухаєшся і нижче лежиш, – тим безпечніше. Діяти треба точно, продумано, обов’язково – з-за укриття. Адже у відповідь з «вогню» може прилетіти цілком справжній уламок.
– Будь-яке, навіть дуже складне, на перший погляд, завдання, можна виконати, якщо мати надійних підготовлених людей і необхідну техніку. Тому ми постійно тренуємося діяти за різними командами. Кожен знає своє місце, де він повинен бути і що робити у тій чи іншій ситуації. Але якщо обстановка небезпечна для життя людей, – працює пожежний танк. Його розрахунок теж регулярно тренується, зокрема, як бачите, і сьогодні, – зазначив старший лейтенант Віталій Сухін.
Лейтенант Оксана Калкутіна – командир роти забезпечення. Дівчина – магістр державного управління. Під час навчання у столиці вона закінчила кафедру підготовки офіцерів запасу. Потім зголосилася пройти 18-місячну службу осіб офіцерського складу за призовом. Згодом підписала контракт. Любить військову справу і вважає, що досвід, набутий в армії, точно їй не завадить:
– Це робота з особовим складом, з технікою, але перш за все – організація. Командир повинен організовувати роботу, сам подавати приклад, майстерно володіти усією технікою. Щоб особовий склад міг рівнятися на командира.
– І Ви вмієте водити все оце «важке залізо»?, – запитую Оксану, показуючи на вантажівки у боксах.
– Так.
– Як ставиться родина до Вашого вибору?
– З самого початку родина була не в захваті. У моїй сім’ї немає військових. Але це мій вибір, і вони його прийняли. Зараз, на даний момент, батьки вважають, що я усе зробила правильно.
– Чи сприйняли б Ви хлопця або чоловіка, який не відслужив?
– Звичайно. Це вибір кожного. У чому різниця між добровольцем і людиною, яку призивають? Я прийшла сюди сама, мене ніхто не змушував. Якщо людину заставляють щось робити, – вона не буде віддаватися справі на сто відсотків. Це виключно питання професіоналізму.
– Ваші побажання колегам?
– Тим, хто служить, бажаю витримки. Це найголовніше. Зараз військові роблять дійсно колосальну справу. Поваги, взаєморозуміння. Тим, хто хоче призиватися, – бажаю успіхів і, звісно, знайти свою професію та себе у майбутньому.
– Чи складно командувати людьми?
– Спочатку дуже складно. Я прийшла у військову частину заступником командира роти по роботі з особовим складом. Звісно, працювала з людьми, але все одно відповідальність за їхні життя ніс командир роти. Коли ж я сама стала командиром, – зрозуміла, наскільки це колосальна робота. І тут уже справа не в техніці. Кожного потрібно вислухати. Пояснити, як правильно вчинити у тій чи іншій ситуації. В моєму підпорядкуванні є люди, які прослужили уже 19 років тут, у цій частині. Тому, звичайно, мені як молодому офіцеру без практики визначати завдання і командувати на початку було важко. Але зараз я бачу результати нашої спільної праці, бачу, що мене дійсно цінує особовий склад, з яким я працюю. Це додає сили і надихає.
– Скільки дівчат у Вас в підпорядкуванні?
– Дівчат у мене семеро. З ними простіше. Вони розуміють мене з півслова. З чоловіками, природно, трішки складніше, але ми знаходимо спільну мову. Командир повинен вміти знайти підхід до кожного, підібрати правильні слова і підтримати.
Сергій Миколайович – старшина пожежної команди. Їхню роботу доводилося спостерігати під час гасіння умовної пожежі. За спиною аксакала понад 30 років військової служби, у тому числі – гарячі бої в районі Мар’їнки у складі 28 окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Сьогодні чоловік передає свій досвід молодим строковикам.
– Що має знати пожежник у такому небезпечному місці? – запитую Сергія Миколайовича.
– Наші правила та інструкції, на жаль, написані кров’ю. Цього не можна забувати. Одне слово «Новобогданівка» досі викликає неприємні емоції. Як у військових, так і в цивільних. Дай Боже, щоби ніколи не доводилося застосовувати наші навички на практиці, але під час навчань сил краще не жаліти. Це допоможе в надзвичайній ситуації врятувати життя. Кожен боєприпас має свій радіус дії. Коли є вірогідність запуску реактивного струменю – робити прогнози взагалі справа невдячна. Ніколи не знаєш, куди воно може піти.
– Ваші хлопці після важких фізичних навантажень, мокрі, всі у землі, грязюці, але задоволені. Як у вас так виходить?
– Військову таємницю ми не видамо (сміється. – прим. авт.). Все залежить від колективу. У гарній команді люди один одного підтримують.
– Ваші побажання колегам?
Цим? (показує на свою пожежну команду, хлопці усміхаються. – прим. авт.) Щоби вони залишилися тут на контракт. Ми даємо строковикам спеціальність, яка може знадобитися і в цивільному житті. Готуємо спеціалістів-пожежників, за яких точно не соромно.
Володимир ПАТОЛА
Фото автора
Ще схожі публікації:
Нещодавно в Києві в Будинку НСПУ відбулася презентація нової збірки поезій донеччанина, який, як і багато інших, змушений був покинути рідне місто – Віталія Павловського. Книгу «Дороги пам’яті» склали...
«Карателі?» Значить, є за що карати! Сонце повільно сховалося за похмурий терикон, і довкола відразу помітно посіріло й потемніло. Та всі присутні на терміновому зібранні й без того були кольору по...
Третій рік на Донеччині триває війна, третій рік немає спокою й на українській території нашого краю. У нашому Слов’янську розташована військова частина №3035, з якою протягом цьог...
І нічого там такого смішного не було, як ото по селу рознесли. Ну, зібралися хлопці на зайця. Ну, і я з ними намилився. Так не беруть! Куди тобі, діду? Старий, глухий, на ліве око не добачаєш, на пра...
Друга половина лютого та перша - березня 2016 року для мешканців Сходу України були багатими на події.За підтримки департаменту освіти і науки Донецької облдержадміністрації в рамках проекту братання ...
Ази городництва Галя засвоювала на присадибній ділянці своєї бабусі Наталії, у якої виховувалася після загибелі батька на фронті. Набуті знання удосконалювала на свекрухиному городі. А коли та...
