Донецький вимір Биківнянської трагедії. Поет – есперантист Погорєлов Дмитро Іпатійович

Серед багатьох постатей, що поховані у Биківнянському лісі на території колишньої спецділянки НКВС у 1937-1941 роки, можна виокремити постать поета – есперантиста Дмитра Іпатійовича Погорєлова, уродженець Маріупольського району Донеччини. Проте не можна не зазначити, що і до теперішнього часу життя і творчий шлях широкому загалу маловідома.

Народився, майбутній поет-есперантист 8 вересня 1883 року в родині селян села Стародубовка Покровської волості Маріупольського району.

Та лише із встановленням радянської влади розкрилися здібності Дмитра Погорєлова, особливо на літературно-партійній роботі. За свою трудову діяльність Дмитро Іпатійович був і членом Лисогорського райкому КП(б)У м. Харкова, і Чернігівського міськкому КП(б)У, і Кам’янець-Подільського окружкому КП(б)У, у 1924 році керує партшколою у м. Єнакієво. Та після закінчення у 1934 року аспірантури Московського історико-філософського інституту, життя Погорєлова тісно пов’язана з Києвом. Останньою посадою його, перед арештом, стає завідуючий сектора робітничих авторів Партвидавництва КП(б)У та уповноваженого Укрглавліта по перегляду закордонної есперантської літератури.

Заарештований 31 січня 1937 року Дмитро Іпатійович був звинувачений в участі в «троцькістської» організації есперантистів та розповсюдженні контрреволюційної літератури мовою есперанто, зокрема окремих журналів мовою есперанто, що слугувала головним доказом його провини. У той же час, лише 10 лютого 1937 року відбувся перший допит, що зберігається у справі, де на питання, чи визнає він себе винними, Дмитро Іпатійович «підтвердив» свою провину. А на допиті 22 лютого 1937 року більш детальніше розповідає про «контрреволюційну троцькістську діяльність» серед есперантистів України.

За його свідченнями, головним завданням есперантистських троцькістських груп було «…охопити своїм впливом культурні заклади й підприємства. Для цього використовували створені ними гуртки по вивченню мови есперанто, лекції, доповіді з питань есперанто, в яких проводили троцькістську пропаганду ідей створення IV Інтернаціоналу. [] сприяли проникнення й розповсюдженню контрреволюційній троцькістської літератури мовою есперанто».

Усі подальші допити Дмитра Погорєлова мали вже уточнюючий характер, а останній відбувся 22 серпня 1937 року. В обвинувальному висновку від 31 серпня 1937 року слідчими було зазначено, що Погорєлов:

«А) являлся одним из руководителем контрреволюционной троцкистской террористической организацией среди эсперантистов;

Б) по указаниям закордонного троцкистского центра … создал резервную террористическую группу из эсперантистов;

В) лично и через участников организации информировал закордонный троцкистский центр об отрицательных сторонах жизни СССР;

Г) лично вовлек в троцкистскую террористическую организацию Борисова, Викторова-Чеховича и Колчинского;

Д) распространял закордонную контрреволюционную троцкистскую эсперантскую литературу» [мовою оригіналу].

Під час закритого судового засідання виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР 1 вересня 1937 року було прийнято рішення про розстріл. Яке виконали в одній з в’язниць м. Києва 2 вересня 1937 року.

Нажаль на тривалий час ім’я Дмитра Іпатійовича було забуте українським загалом, і лише у 1992 році, на підставі Закону УРСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» «за відсутність сукупності доказів, що підтверджували виновність засудженого у контрреволюційній діяльності» він був реабілітований.

Сьогодні, читаючи архівно-кримінальну справу відомого поета – есперантиста, ми бачимо яскравий приклад безжальної сталінської тоталітарної системи, щодо власних громадян. Тому нам, нащадкам, тих хто став жертвами політичних репресій слід пам’ятати про ті жахіття доби «Великого терору» і про ті невинні жертви комуністичного режиму, згадати їх життя, їх творчий шлях і зробити усе, що цього ніколи не повторилося.


Микола Бривко, науковий співробітник Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»

Ще схожі публікації:

Часопис “Донеччина” від 24 листопада 2017 року № 38 (15967)
Ігор Зоц: «У Донецьку втратив одразу дві книгозбірні: одну вдома, що дісталася новим господарям разом з меблями, посудом, побутовою технікою і «зомбоящиком», а другу в розстріляному і згодом захоплено...
"Донеччина" від 26 серпня 2016 року № 30 (15921)
У пеклі наших доль не знаєш сам – ти бранець чи обранець. Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство. Вибираєм ми дорогу. І вона нас вибира. Лиш храм збудуй, а люди в нього...
Наше обличчя Донеччини
Місто Сніжне на Донеччині сумновідоме в нашій історії тим, що саме Сніжнянський район найбільше в усій Україні постраждав під час Голодомору 1932 – 1933 рр., коли загинуло 46% населення району. А ...
Навчаються,щоб захищати
За 55-річну історію свого існування як навчального закладу, Донецький юридичний інститут став справжнім брендом високоякісної освіти завдяки постійному розвитку, впровадженню новітніх технологій підго...
На Східному інформаційному фронті без перемін
За останні роки, особливо за попередньої влади хто тільки не демонстрував своє занепокоєння і стурбованість неготовністю України давати гідну відсіч інформаційному агресору, який весь цей час жодного ...
ЗАЛИШИВ НАДІЮ
  Зустрічей з Михайлом Слабошпицьким трапилося небагато, але всі незабутні… У Донецьку, де редагував газету «Донеччина», його ім’я набуло для мене особливої ваги, коли наша позаштатна авторка з ...

The Author

Бривко Микола

Донеччина © 2016 Frontier Theme