ГЕРОЇ «ДОНБАСІЇ» СЕРЕД НАС

Журналісти і краєзнавці в редакції газети «Донеччина» навесні 2014р. Фото Петра Гайворонського, учасника пам’ятної зустрічі в Донецьку.

Журналісти і краєзнавці в редакції газети «Донеччина» навесні 2014р. Фото Петра Гайворонського, учасника пам’ятної зустрічі в Донецьку.



У Слов’янську в рамках відзначення Дня журналіста у центральній міській бібліотеці ім. Михайла Петренка відбулася презентація нової книжки члена НСЖУ, почесного краєзнавця України Ігоря Зоца. Вітаючи працівників місцевих ЗМІ з професійним святом, секретар міської журналістської організації Наталія Попова нагадала, що Ігор Зоц більш як чверть століття працював головним редактором єдиної в нашій області україномовної газети «Донеччина», практично в кожному номері якої друкувалися матеріали про наше місто і район.
Ведучі – бібліотекарі Тетяна Мацегора та Лариса Бабак надали слово, вірніше показали відеозвернення автора до слов’янців, яке вони заздалегідь записали.
Автор привідкрив завісу походження назви книги – «Донбасія» Виявляється, його двоюрідний брат, відомий письменник Іван Костиря, працюючи над «Думами про Донбас», звернув увагу, що в Космосі є планети з назвами ледь не з усієї України: Київ, Полтава, Суми (Сумана), Херсон (Таврида), Крим (Кримея). Немає тільки Донбасу. Письменник вірив і чимало робив, щоб у Всесвіті, на переміщеній туди, в космічний простір… «мапі» України неодмінно з’явилася планета із міцним по-земному і по-зоряному славним іменем – Донбас, Дон-ба-сія.
Мрія Івана Сергійовича здійснилася тільки після його смерті – у 2008 році з’явилася офіційна інформація, що відкрита в 1976 році планета дістала назву «Донбас» і порядковий номер 19916 у каталозі. Тепер ось і на літературному обрії з’явилася «Донбасія»
В анотації вказано: «Донбасія» Ігоря Зоца – це нариси про людей краю у всьому розмаїтті їхніх поглядів і вчинків. За своє творче життя автор запізнався з багатьма цікавими, непересічними особистостями різних поколінь. Він зібрав, щоби зрештою заселити їх у книжку-спогад про людей, які своїм життям переконливо доводять: наш Донбас був, є й залишатиметься українським!»
З оцим резюме суголосна й оцінка роботи Ігоря Зоца, висловлена нашим славетним земляком, уродженцем Волноваського району, вченим-україністом, академіком НАНУ, лауреатом Шевченківської премії, Героєм України Іваном Дзюбою: «…Спогади Ігоря Зоца – це люди, добрі справи яких оживали на сторінках «Донеччини», долі яких більшою чи меншою мірою були пов’язані з нею. Говорячи про них, автор віддає належну шану їм, а водночас у дуже природний і переконливий спосіб розповідає нам про життя і проблеми краю – його Донбасія стає і нашою».
Звичайно ж, кілька сторінок «Донбасії» присвячено Івану Михайловичу Дзюбі – поборнику української мови і культури, який за відверті виступи проти русифікації України 1972 р. загримів за грати. Після здобуття Україною незалежності очолював Республіканську асоціацію українознавців, був міністром культури, підтримував україномовні видання, у тому числі й «Донеччину» «Через обласну газету, – пише І. Зоц, – Дзюба немов наживо спілкувався з земляками, а судячи з листів до редакції, наші читачі роздуми вченого і особливо його спогади про Донеччину 50-60 років минулого століття сприймали з помітним зацікавленням. Адже це були живі розповіді про те, як радянська влада русифікувала Донеччину!»
Сучасному становищу Донеччини присвячена робота І. Дзюби «Донецька рана України». Прогноз академіка про наше майбутнє досить тривожний. Він, зокрема, пише: «Довічний володар Російського царства Путін не відмовиться від своїх зазіхань і не послабить провокацій та диверсій – не лише на сході України. Однак за будь-яких обставин на Донеччині житимуть не самі лиш ідейні ліліпутінці й темні шалапутінці, а й люди, які вже відчувають, або ще відчувають, що їх вплутали в чужу жорстоку гру. Пережите впливає і вплине на погляди і настрої багатьох. По-різному. Хтось прозріє. Хтось утвердиться в своєму українстві. Хтось звинувачуватиме Україну в усіх бідах війни і ще більше озлобиться… Але над усім тяжітиме пам’ять смертей, каліцтва і руїни. І якщо не всі, то багато хто з них будуть невільниками своєї злоби й ненависті. Або своїх моральних травм. Або своєї пам’яті».
У «Донбасії» більше сотні нарисів, замальовок, повідомлень про відомих земляків, які свого часу були авторами або героями «Донеччини». Серед них Володимир Білецький, доктор технічних наук, професор Донецького національного технічного університету, один з фундаторів українського відродження на Донеччині; Анатолій Загнітко, доктор філологічних наук, професор ДонНУ; Олекса Тихий і Василь Стус, дисиденти, закатовані в брежнєвських таборах; Федір Моргун, автор книг «Безсмертна душа України», «Куди йдеш, Україно?», «Сталінсько-гітлеровський геноцид українського народу: факти і наслідки»; Анатолій Шевченко, засновник і керівник Донецького інституту штучного інтелекту, гетьман Українського реєстрового козацтва, історик і письменник Петро Гайворонський…
Звичайно ж, автор «Донбасії» згадав про колег-журналістів, які під його керівництвом працювали в газеті. Це заступник редактора Валерій Шентуха; власкори Олександр Винниченко (Добропілля, Покровськ) та Віктор Скрипник (Слов’янськ і район); військовий журналіст, «справжній полковник» Дмитро Ільєнко, кореспондент Олександр Романько, художник Микола Капуста…
У книзі – ціла галерея словесних портретів жителів Слов’янська, які любили «Донеччину», поважали й підтримували її редактора. Насамперед це «начальник Дінця» Віктор Антоненко, який більше сорока літ очолював Сіверсько-Донецьке управління водних ресурсів, а зараз керує громадською організацією «Сіверський Донець – Відродження». Ігор Зоц просто в захопленні від діяльності Антоненка по збереженню головної водної артерії Донбасу і всієї Східної України. «А ще Віктор Єгорович, – пише автор, – видав нову авторську книгу – фотоальбом, присвячений Сіверському Дінцю. Ілюстрації гармонійно доповнюють щирі рядки поезій Антоненкової дружини – Алли Григорівни, світла їй пам’ять. Власним коштом родина організувала запис на аудіокасету кільканадцяти пісень, бентежних, як найголовніша ріка життя Антоненків – Сіверський Донець».
«Отаман краєзнавців Донеччини» – це нарис про багаторічного очільника Донецької обласної організації НСКУ Валерія Романька, кандидата педагогічних наук, доцента Донбаського державного педагогічного університету (Слов’янськ), почесного краєзнавця України, лауреата декількох Всеукраїнських та місцевих премій. Валерій Іванович практично все своє свідоме життя спілкувався з газетою «Донеччина», на її шпальтах разом з В.С. Шептухою вів тематичну сторінку «Рідний край». Він – автор десятків робіт про літераторів Донеччини, видатних письменників і поетів, які бували в наших краях, писали про них.
Ще один слов’янець, герой І. Зоца, видавець Віктор Бутко – «відкритий, прямий і комунікабельний чоловік. Не пристосуванець і не лакиза. Патріот. Одним із перших постраждав після захоплення міста російськими бойовиками, бо відмовився випускати пропагандистську продукцію для терористів. Загарбники, щоправда, попередили востаннє, підірвавши вибухівку на вході в друкарню – не послухався. Бутка, вже немолодого сивого чоловіка, брутально кинули на «підвал» у захопленій будівлі СБУ.
За понад 25 років на чолі поліграфічного підприємства В.І. Бутко випустив у світ чимало книг місцевих авторів: Віктора Антоненка, Володимира Заїки, Тетяни Лисак, Валерія Романька та інших. З найважливіших, на думку автора «Донбасії», «Війна у Слов’янську 2014-го» Віктора Скрипника та «Славянский счет» – книга про витоки донецького бандитизму з 90-х років минулого століття і по сьогодні. Автори книги – відомі журналісти, громадські діячі, колишні правоохоронці та ініціатор видання доводять: якби зло «донецької мафії» було своєчасно покаране, російським агресорам ні на кого було б спиратися на Донбасі.
Насамкінець треба подякувати доброчинцям, у тому числі й моєму однокласнику, ветерану праці Івану Івановичу Козлову з Костянтинівки, завдяки яким здійснено видання «Донбасії», а кільканадцять примірників доставлено в Слов’янськ. Три з них подаровано бібліотеці. Читайте, шановні. То наша з вами історія.



Віктор Скрипник
P.S. Якщо ви бажаєте мати нову книгу у власній бібліотеці, або маєте можливість подарувати її рідному навчальному закладу чи друзям – дзвоніть: 095 930 86 31


 

Ще схожі публікації:

"Донеччину" підняли на найвищу точку України
Ми, донбасівці, у своїй більшості шахтарі, не звикли вгору. Нам зручніше вниз. Але ми, разом з "Донеччиною", з гідністю подолали той брензберг (гірнича виробка, яка йде угору) на славу Україні. Сход...
ЖИВУЧІ  МІФИ ПРО РІДНИЙ КРАЙ
Не так давно на телеканалі «Капрі» показали сюжет про святкування 333-ї річниці села Золотий колодязь Добропільського району. 333 роки – це відверта вигадка, так як ця дата не підтверджена жодним істо...
Журналісти Донеччини на передовій інформаційної війни
06.06, в своє професійне свято, творчі працівники засобів масової інформації Донецької області отримали привітання, грамоти та цінні подарунки від губернатора, штабу АТО і Національної спілки журналіс...
ДУМКИ НАПЕРЕДОДНІ ВИБОРІВ
“Така влада нині В рідній Україні: Собі бубочки, а людям — макуха. Собі — ікра чорна, а нам — локшина на вуха. А ми тую владу поміняємо. Кращих поміж гідних нині обираємо!” З сучасного українськ...
“Донеччина” від 7 жовтня 2016 року № 36 (15927)
В.В. Жнакін народився 22 вересня 1941 р. у с. Садове Великоновосілківського району Донецької області. Трудову діяльність розпочав токарем Торезького електромеханічного заводу. Після служ-би в армії на...
У СВОЇЙ ДЕРЖАВІ – МОВНИЙ БІЖЕНЕЦЬ – МОВНИЙ ПЕРЕСЕЛЕНЕЦЬ?
Біженець, переселенець, переміщенець (чи переміщений?), евакуйованець (чи евакуйований?)… Ці слова сьогодні стали чи не найбільш активно використовувати в масмедійному просторі. Хоча їх дефініція, чи ...

The Author

СКРИПНИК Віктор

Донеччина © 2016 Frontier Theme